Спільна боротьба, спільне майбутнє: історія подружжя 23-ї бригади «Хортиця» НГУ
Кохання під час війни — це не лише почуття, а й прояв стійкості, віри у завтрашній день та готовності йти пліч-о-пліч. Історія Анни та Олексія, військовослужбовців 23-ї окремої бригади «Хортиця» Національної гвардії України, доводить: навіть серед суворої дисципліни є місце для ніжності, здатної зупиняти час.
Про подружжя розповіли на сторінці бригади у фейсбуці.
Олексій обрав шлях захисника свідомо. Закінчивши Національну академію Нацгвардії України, він потрапив до «Хортиці» і сприйняв службу як покликання та справу честі.
Анна ж до повномасштабного вторгнення працювала у Гуляйпільському інтернаті, виховуючи дітей. Коли її евакуювали з вихованцями до Польщі, вона залишалася там деякий час, підтримуючи малечу. Але поклик рідної землі виявився сильнішим за безпеку: Анна обрала службу у війську і приєдналася до тієї ж бригади, що й Олексій.
Читайте також: День кохання та нових родин: скільки пар одружилися на Запоріжжі 14 лютого
Їхня зустріч сталася, коли Олексій повернувся з ротації саме в рідні для Анни місця.
«Це був той самий ефект спалаху, про який пишуть у книгах: погляди перетнулися, і подих перехопило в обох», — згадують вони.
Рідна земля, яку Олексій захищав, ніби поєднала їхні долі ще до того, як вони дізналися імена одне одного.
З часом пара зрозуміла: це не просто симпатія, а справжня доля. У 2025 році вони офіційно стали родиною, створивши міцний союз усередині «залізної» бригади.
«Нас поєднала служба, але тримає разом щось набагато більше. Ми боремося за наше спільне майбутнє, яке обов’язково буде мирним», — діляться подружжя.
Сьогодні Анна та Олексій продовжують службу в лавах Національної гвардії України, підтримуючи одне одного навіть у найскладніші моменти.
Війна приносить щоденні виклики, але вони планують спільне майбутнє і вірять, що їхнє кохання — це те, заради чого варто боротися. Їхня історія нагадує: армія — це не лише зброя й техніка, а передусім люди, готові захищати і любити одночасно.
Кохання — найпотужніша броня. Історія Анни та Олексія надихає вірити, чекати та перемагати, бо там, де є справжнє почуття, ворог завжди безсилий.
Раніше ми розповідали, як на Запоріжсталі народилася і молода родина Тетяни та Дмитра Кленцар. Дмитро – машиніст тепловоза на станції «Мартен», долучився до команди комбінату після початку війни у 2014 році, переїхавши з Донеччини до Запоріжжя. А Тетяна працевлаштувалася на Запоріжсталь ще 10 років тому за порадою близьких.