Віталій Новотарський — атомник, байкер і захисник України
До війни Віталій Новотарський, позивний Байкер, жив в Енергодарі та 36 років працював на Запорізькій АЕС майстром із перевантаження ядерного палива. Історію Героя розповіли на сайті Енергоатома.
Він також захоплювався байкерством, проте довелося його відкласти через народження сина:
«Дружина попросила вибрати – або дитину, або покатушки. Вибір був очевидний. Коли син підріс, я знову купив мотоцикл».
На початок війни у нього було п’ять байків, які пізніше вкрали рашисти.
Читайте також: Замість «мʼяса» - спецпризначенці: як змінилася тактика росіян на Запорізькому напрямку
Повномасштабне вторгнення застало атомника у відпустці. Він щиро вірив, що за 16 днів, які залишилися до її завершення, встигне швидко допомогти вигнати рашистів з України – і спокійно повернеться на роботу.
«Не люблю, коли мені розповідають, як правильно жити, – пояснює енергодарець. – Особливо так звані брати, які приїхали на танках. Я цього не хотів, тож вирішив захищати свою родину і свою Батьківщину.
Саме перед війною прооперували мою дружину. І 24 лютого 2022 року я купив в аптеці необхідні ліки, дав їх сину і сказав: «Ось ліки, ось мамка – гляди її, а я скоро повернуся». Але це скоро розтягнулося вже на чотири роки...
На щастя, з родиною все добре. Через пів року вони виїхали з Енергодара – жити там було неможливо», - каже Байкер.
Попрощавшись із родиною, Віталій Новотарський разом із товаришем вирушили на мотоциклах до військкомату – дуже хотіли дати прочуханки ворогу за те, що поліз в рідний Енергодар. Втім, прибувши на місце, байкери дізналися, щоб записатися до ТрО потрібно мати при собі паспорт.
«Коли наступного дня прийшли з документом, військкомату в Енергодарі вже не було, він евакуювався, – розповідає енергодарець. – Ми наздогнали нашу ТрО орієнтовно у Василівці, там передяглися і отримали зброю. Ми йшли воювати не за гроші, а за рідне місто, за рідну країну».
Він приєднався до тероборони та брав участь у боях під Василівкою, Оріховом і на Харківському напрямку.
Про один із боїв він згадує так:
«Мали завдання відвоювати позицію. Нас почали обстрілювати, потрапили під атаки дронами. В бліндажі було чути хімічний запах — газ, фосфор… Але ми мали протигази і витримали. Коли ворог посилив атаку мінометами, ми тримали оборону всю ніч, поки не приїхала ротація».
За майже чотири роки війни у Віталія Новотарського багато чого було, але до всього він ставиться з холодним розумом та гумором. І завжди скромно говорить про свій внесок у наближення Перемоги України.
Наприклад, без пафосу ділиться історією, коли влучив у ворожий Мі-24 з ПЗРК «Ігла-1». Тоді українські захисники перехопили радіорозмову ворога, де пілот кричав, що в нього один 300-й і пошкоджена система керування висотою.
«Ну так, збивав вертоліт на Запорізькому напрямку, – ділиться захисник. – Це було наступного дня після Великодня. Я ще й взяв з собою два яйця на позиції – бо ж свято, треба святкувати. Спочатку був один, а потім мені в підмогу дали ще одного бійця.
Значить, я почистив яйце, стою і думаю про хороше, що вже весна, що свято таке гарне і пора б вже закінчувати війну. А тут по рації передають: гроза по передньому плану, будьте готові. Дивлюсь, вилітає із-за посадки їхній потужний броньований МІ-24 кракаділ, і такий діловий, наче в себе вдома. Скоріш за все орки не очікували, що ми тут стоятимемо.
У нас була одна ракета, нею і вгатили. Я зробив постріл із ПЗРК – за правилами мав би тікати, але побачив, що у них щось задимілося. У мене руки трусяться, та й у нього, мабуть, теж щось затряслось – вертоліт такий вгору-вниз – та й зник. Що таке одна ракета проти цього вертольота? Було б дві, то ми б його добили. Але після цього інциденту ворог до нас не прилітав з тиждень. Ще один плюс – особовий склад цілий».
Він з сумом говорить про нагороди:
«Не пишаюся, що багато хлопців досі без відзнак. Відзнака дуже важлива — вона показує, що Герой потрібен не лише під час бою, а й після».
Найбільше Байкер мріє повернутися додому:
«Хочу обійняти дружину, відвідати могилу мами і купити новий мотоцикл. Мама моя, хоч і росіянка, любила Україну і запам’ятала її вільною».
Віталій впевнений у майбутній перемозі України:
«Якщо не витримаємо, прийдуть ті, хто просто приставить зброю до скроні. Але Перемога буде — ми повернемо всі окуповані території. Це справа часу».
Раніше ми писали, що мешканець окупованого села Запорізької області долучився до ТрО з першого дня війни.
