Історія сержанта з позивним "Дід" з Енергодара
Головний сержант стрілецької роти 3 батальйону територіальної оборони, якого побратими знають під позивним “Дід”, до повномасштабної війни працював на Запорізькій АЕС. У лютому 2022-го він разом із чотирма друзями з Енергодара прийшов до батальйону.
Історію захисника розповіли на сторінці 110 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ "Хортиця".
Читайте також: Прийняли за "своїх" - бійці Запорізької бригади ТрО знищили групу росіян, які готувалися до наступу
“Ми – піхота, найголовніші на полі бою. Поки наша піхота на позиціях – вони наші. Це наша земля!”, – каже він.
Боєць згадує, як під час контрнаступу 2023 року їм допомагав… пес.
“Він сповіщав про роботу танків. Якщо не виходить з бліндажу, боїться – то ми знали, що він відчуває рух важкої техніки. Через декілька хвилин починався обстріл. Але бувало, що через нього ми отримували обстріл від ворожого снайпера, бо викривав позицію. Під час ротації на Сумщину ми забрали його з собою”.
Не всі випадки на війні можна згадувати без болю, але багато з них залишаються у пам’яті зі сміхом.
“Одного разу вночі, без ліхтарів, ми з побратимом поверталися з логістики. Він ніс каністру бензину і газовий балон, а потім випадково пішов на іншу позицію. Там хлопці по рації повідомили, що у них +1 людина. Коли він повернувся, був увесь мокрий, руки й ноги тремтіли, а ми посміялися”, – згадує “Дід”.
Інколи навіть небезпечні ситуації закінчувалися курйозами.
“Великий кулеметний обстріл. Ми падаємо на землю, а сапер – мені на ноги. Кричу: “Ванько, злізай з мене!”. А інший ще з рюкзаком води йому на голову навалився. Все пройшло без втрат, і зараз смішно”, – усміхається боєць.
Але, додає він, головне – життя побратимів.
“Буває, плануємо одне, а виходить інакше. І якщо всі живі – значить, так і мало бути. Не все від нас залежить”.
Його родина – у безпечному місці.
“Чекають на мене. Я воюю за їх безпеку. Хочу закінчення війни нашою перемогою. До 2022 року я менше розумів, що родина – це найбільша цінність. А тепер, коли ми розділені, це відчуття найгостріше. Дружина, діти, онуки… Не хочеться, щоб люди усвідомлювали це таким шляхом, але що вдіяти”.
Раніше ми писали, що мешканець окупованого села Запорізької області долучився до ТрО з першого дня війни.
