Сьогодні, 26 липня, відзначає ювілей відомий запорізький скульптор Борис Чак
Урочистий пам’ятник з ангелом "Вісник" до 60-річчя Перемоги біля "Літаку" на бульварі Шевченка та душевна паркова скульптурна композиція "Батьки" на одній з лавок у сквері Театральному - мабуть, найвідоміші роботи запорізького скульптора Бориса Чака у нашому місті. 26 липня йому виповнюється 55 років.
"Вісника" - пам'ятний знак, символ 60-річчя Перемоги й того, що на той момент ми 60 років жили без війни й надалі сподівались так жити, Борис Чак створював разом зі скульптором Федором Зайцевим (його вже немає в живих), як і багато пам’ятників у Запоріжжі. Борис знав Федора Зайцева змалку. Саме відвідування його майстерні разом із батьком надихнуло семирічного Борю на те, щоб стати скульптором.
Цікаво, що на виставках Борис Чак показує інші свої скульптури, не схожі на ті, які ми бачимо на запорізьких вулицях. Він готовий прикрасити ними місто, але, на жаль, такі скульптури не замовляли… Це "мереживні" роботи з металу, начебто сплетені з тонких смужок, які Чак називає "відсеб’ятиною".
Такі повітряні скульптури Бориса Чака запоріжці могли бачити цієї весни в обласному художньому музеї, де працювала виставка "Запорізька художка" до дня народження дитячої художньої школи - дивіться фото нижче.
Я неодноразово спілкувалась з Борисом Чаком і брала в нього інтерв'ю. Поспілкувались і напередодні його ювілею.
"Все, синку, твоє дитинство закінчилося"
- Борис, як ви вирішили стати скульптором?
- Малюю з раннього дитинства. Вдома малювали всі – старша сестра, батько-художник, мама, хоч вона інженер. Звичайно, і я малював, як міг. Років у три-чотири посів перше місце у конкурсі малюнка у дитсадку. Тоді батько показав мені, як правильно стругати олівці лезом. Я підточив олівець і тато сказав: "Все, синку, твоє дитинство закінчилося". З того часу щодня я малював.
А коли мені було років сім, батько привів мене в гості до майстерні Федора Зайцева. Він дав мені глину і я виліпив якусь пташку. Мені сподобалося. І вдома я сказав, що хочу бути скульптором, як дядько Федько. "Ну що, синку, твоє друге дитинство закінчилося", - відповів батько, приніс мені глину і пластилін. І я почав ліпити.
- Яка ваша перша скульптура у нашому місті?
- "Журавлі" на Леваневського, яку ми з Федором Зайцевим робили за проєктом Петра Чаговця 1993 року. Коли закінчив Харківське художнє училище, попросився до Федора Григоровича в учні, він узяв.
- А яка у Запоріжжі улюблена скульптура вашої роботи?
- Усі улюблені, коли над ними працюю. Найбільш вдалими в Запоріжжі вважаю "Ніку", "Вісник", та пам’ятник політичному діячеві Юрію Бочкарьову на Капустяному кладовищі.
До речі, "Ніка" - наша перша з Федором Зайцевим велика робота (загальна висота скульптури 12 метрів) з силуміну - це алюмінієво-кремнієвий сплав, стійкий до агресивної навколишнього середовища. Після чого почали відливати з нього погруддя, постать ангела-вісника Перемоги. Силумін – капризний матеріал, його треба відчувати.
А пам'ятник Бочкарьову я створював особливо довго, півтора року. Все робив сам, до роботи нікого не допускав. Пізніше скульптуру Бочкарьову хотіли встановити біля міськвиконкому на Алеї почесних громадян. Але форми пам'ятника знищуються і повторити їх практично неможливо. Тож цю тему залишили.
А взагалі я всі свої творчі роботи роблю довго, відточую кожну дрібницю.
Під час повномасштабної війни в найзначніше, що я зробив – це меморіальна дошка Галичу. Це достатньо складна робота - кругла скульптура - горельєф, барельєф... Після війни її встановлять у місті Дніпро. А в цілому в мене зараз затишшя...
Чиї обличчя у запорізьких скульптур
- Чи є у ваших запорізьких скульптур прототипи, чиї у них обличчя?
- Є прототип у педагога на пам’ятному знаку студентам і викладачам біля Запорізької політехніки, які пішли на фронт, і загиблим — тодішній голова Запорізького товариства охорони пам’яток історії та культури Михайло Сидоренко. Він посміявся: "Я не проти".
А у богині Перемоги та знань Ніки обличчя дружини замовника, ректора Класичного приватного університету. (Нагадаємо, що біля входу до КПУ розміщені скульптури Чака і Зайцева "Ніка" та "Феміда". – Ред.). А фігура - класична, ніхто не позував.
Є й збірні образи, наприклад обличчя "Батьків" (фігури ж - як у моїх батьків), обличчя ангелів. Щодо ангелів - взагалі, це безстатеві істоти. Але, наприклад, ангел-вісник - це воїн духу, який бере участь у боях і першим сповіщає про перемогу і живим, і загиблим, він ближче до чоловіка. А точніше у нього образ підлітка.
- За вашими спостереженнями, яка ваша скульптура має найбільшу популярність у запоріжців?
- Мабуть, старенькі, "Батьки" у сквері Театральному, судячи за увагою до них (у тому числі вандалів. - Ред.). Це моя єдина паркова скульптура у Запоріжжі, на жаль.
Скільки я не бився, щоб поставити паркові та декоративні скульптури, але... Декілька разів намагався пропонувати такі скульптури разом з архітекторами для приватних замовлень. Але люди хочуть бачити звичне та зрозуміле.
Читайте також: З кого ліпили запорізьку паркову скульптуру «Батьки»: історія створення від автора – ексклюзив
- На виставках можна побачити ваші "мереживні" скульптури, начебто сплетені з тонких смужок, стиль яких називаєте "відсеб’ятиною. Як вони з'явились?
- Коли навчався у Харківському художньому училищі, вперше побачив у книзі скульптури Генрі Мура – мені дуже сподобалося, я пішов у цьому напрямі. В таких скульптурах відображаю свій особистий світ.
З кожною роботою мої скульптури ускладнюються. Їхні ідеї виникають спонтанно. Але мої твори ніколи не приходить у голову, наприклад, уві сні, статичними - вони в мене рухаються. І насправді я намагаюся показати їхній рух у нерухомій формі.
До речі, хоча такі скульптури й виглядають повітряними, насправді вони досить важкі, відлиті з бронзи та латуні. І, попри невеликий – 30-40 сантиметрів – розмір, важать до 10 кілограмів. Якось до нас у гості прийшла знайома, побачила на холодильнику одну з моїх робіт - "Ой, яка фенечка!". Взяла її в руки й від тяжкості зігнулася до підлоги.
- Чи незвичайні випадки, пов'язані з вашими скульптурами?
- Після того, як на замовлення зробив фігуру перевізника душ померлих Харона, у моєму житті все пішло погано.
А от коли створив скульптуру ангела в Оріхові, то після цього творчі "відсеб’ятини" прямо рвонули й познайомився з багатьма гарними людьми.
- Розкажіть, будь ласка, про ангела в Оріхові?
- Скульптура називається "Скорботний ангел". Ми з Федором Зайцевим зробили його у 1995 році й це був перший в Україні ангел на братській могилі. Там поховані мирні жителі, розстріляні під час Другої світової війни. Скульптура встановлена перед входом на центральне старе кладовище Оріхова.
- У яких ще містах, окрім Запоріжжя та Орєхова є ваші скульптури?
- У Ялті, Новому Світі, Енергодарі, на кладовищах в Києві, Кропивницькому, в селі Новозлатопіль Запорізької області.
На фото - погруддя винороба Германа Валуйка роботи Бориса Чака на території інституту Магарач у Ялті
- Яким було ваше найнезвичайніше замовлення?
- "Човен кохання" у моєму стилі біля центрального РАГСу. 2004 року мені її замовило місто, затвердили проєкт. Але, на жаль, справа - не знаю чому - затихла і вона так і не була втілена. Як скульптор скажу, що, на жаль, наше місто нагадує цвинтар - лише пам'ятники конкретним людям. У нас дуже мало паркових скульптур.
- Питання до ювілею - що вважаєте головним творчим досягненням?
- Важко сказати, бо з кожною скульптурою ти весь час рухаєшся вперед. Можу сказати про якісь складні речі, з якими, на мою думку, впорався і це призвали інші скульптори. Найскладніша робота - це пам'ятник Бочкарьову, там дуже непросте просторове рішення.
- Про що мрієте у професії?
- Зробити скульптури у своєму творчому стилі "Човен кохання", "Вітряний", "Давній" (також повітряні роботи, які автор називає "відсеб’ятиною". - Ред.) у великому розмірі, встановити їх у Запоріжжі, вписати в ландшафт. Взагалі мої скульптури не міські, а ландшафтні.
Так, коли я створював "Човен кохання", то уявляв його біля мосту з боку Центрального пляжу. Там на Дніпрі є поріг. І якби на ньому встановили "Човен кохання", то це був би потужний символ. Човен повітряний і цікаво проглядається з різних боків.
- А за що ви любите свою професію?
- Це моє життя. Я живу не кольором, а об'ємом.
Скульптури Бориса Чака у Запоріжжі
- "Вісник" на честь 60-річчя Перемоги (на перехресті бульвару Шевченка та вулиці Перемоги) *
- "Ніка» та «Феміда" - біля входу до Класичного приватного університету *
- паркова скульптурна композиція "Батьки" (в народі - "Пам'ятник батькам") у сквері Театральному (спочатку знаходилася на площі Профспілок)
- погруддя Тараса Шевченка біля Запорізького національного університету *
- пам'ятник загиблому гвардійському взводу лейтенанта Скворцова у селищі Скворцове у Заводському районі *
- фігура ангела (пам'ятник радянським військовополоненим, закатованих у німецькому концтаборі) у приватному секторі за мостом Преображенського в Хортицькому районі, в районі зупинки "Мостозагін" *
- меморіальний комплекс "Летять журавлі" у Шевченківському районі, у селищі Леваневського *
- пам'ятник Юрію Бочкарьову на Капустяному кладовищі
- два пам'ятні знаки біля Запорізької політехніки – студентам і викладачам, що пішли на фронт і загинули, і бюст першого директора Олександрівського механіко-технічного училища (тепер – Запорізька політехніка) Дениса Поддерегіна *
- погруддя Володимира Магара у фоє театру імені Магара * .
* - Скульптури створені у співавторстві із Федором Зайцевим.
Серед меморіальних дошок авторства Бориса Чака у нашому місті – дошка народному меру Запоріжжя Олександру Поляку на однойменній площі, промисловцю Олександру Бережному, барду Віктору Берковському та іншим відомим людям.
Довідка
Борис Чак народився 26 липня 1970 року у Запоріжжі.
Закінчив дитячу художню школу, Харківське художнє училище, Запорізький факультет Київського національного університету культури та мистецтва.
Член Національної Спілки художників України, Національної Спілки театральних діячів України.
Створював скульптури та меморіальні дошки для Запоріжжя й для інших міст України.
Фото надані Борисом Чаком, з архіву zprz.city та Олени Алексєєвої, з Вікіпедії та інших відкритих джерел (світлини різних років)
