Захищати країну потрібно не тільки на полі бою, а й посилювати в тилу, впевнений працівник Запоріжсталі, а нині військовослужбовець Роман Мацюра
Корінний запорожець 50-тирічний Роман Мацюра довгий час пов’язував своє життя з металургією, але готувався до захисту країни все життя.
«Закінчив військову кафедру, у 2015-му був мобілізований, відслужив рік, потім президентським указом був звільнений. Довгий час працював на Запоріжсталі. Але розумів, що повномасштабне вторгнення неминуче і що я ще знадоблюся війську, тому у 2021-му заключив контракт резервіста та чекав на виклик», - згадує Роман.
Читайте також: Військовослужбовця з Запоріжжя: «Війна залишає відбиток на душі назавжди»
На комбінат «Запоріжсталь» чоловік прийшов у 2016 році, електромонтером у сталеплавильний цех. У різні роки на комбінаті працювали його мати та дружина.
«Робота в нас в мартені – динамічна, складна, але всі ми розуміли її важливість, тож працювали злагоджено, дисципліновано. Багато з тих навичок, що отримав на заводі, згодом знадобились у війську. Адже військо – це теж підприємство, зі своєю налагодженою структурою, завданнями, різними професіями. І всі працюють на одну мету», - зазначає захисник.
У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, Роман їхав на зміну. Попри складну ситуацію та тривожні новини, він не міг залишити колег та свої робочі обов’язки, тож відпрацював свої крайню зміну як належить, та вже наступного дня рушив у частину.
З того часу та по сьогодні Роман Мацюра - військовослужбовець 110-ої окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ «Хортиця».
Його зона відповідальності – логістичне забезпечення. Під час служби виконував завдання на Сумському, Харківському, Дніпропетровському, Запорізькому напрямках. Досвід за плечима – великий, але бойові історії захисник згадувати не любить.
«Тут, на службі, я зрозумів свого діда, який відмовлявся розказувати мені про участь у Другій світовій. Це те, що завжди буде з тобою, але й те, чим не хочеться ділитися з іншими. На війні я навчився зберігати погані спогади окремо, не пропускаючи через себе. Живу тут і зараз: зранку кава, далі – служба, при можливості – зв'язок з рідними. День бабака, який я приймаю», - ділиться оборонець.
Роботу на Запоріжсталі Роман вважає важливою і для себе, і для країни, але каже, його місце зараз у війську.
«З колегами з Запоріжсталі зв'язок підтримую. Вони роблять важливу справу для своїх родин, для країни. Але для себе вирішив, що наразі я корисніший у війську, тож продовжую свою боротьбу тут. В цьому й запорука нашої сили – працюємо всі, на різних фронтах, але на спільний результат», - зазначає Роман.
Боротися є за що, наголошує захисник:
«Може змінюватися професія, обставини, але країна та родина – незмінні, це на все життя. За це варто боротися. Думаю, перше, що я зроблю після нашої перемоги — підіймусь на Говерлу з родиною, з друзями».
З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну кожен сьомий працівник Запоріжсталі долучився до Сил оборони.
Підприємство забезпечує мобілізованих працівників бронежилетами та касками, допомагає їх бригадам з технічним оснащенням, підтримує родини та чекає на повернення захисників.
Комбінат створив для ветеранів екосистему адаптації до мирного життя і повернення до роботи після служби.
Наразі на Запоріжсталі працює понад 350 співробітників, які пройшли горнило війни.
Раніше ми писали, що захисник з Запоріжкоксу розповів про свій шлях повернення до цивільного життя.
