39-й зенітно-ракетний полк боронить один із найгарячіших напрямків фронту — Запорізький
Тут кожен день — це робота під загрозою ворожих обстрілів і атак дронів. Полк тримає позиції на Запорізькому напрямку з середини 2023 року, а до цього виконував бойові завдання на Донбасі. Основна його частина зараз дислокується в Запорізькій області, окремі підрозділи працюють у Київській та Сумській.
На озброєнні — зенітно-ракетні комплекси «Оса» та Avenger, а нещодавно у полку створили новий дивізіон для перехоплення дронів. Його фахівці щодня знищують «Орлани», ZALA, «Суперками» та інші розвідувальні й ударні апарати противника.
Про завдання підрозділу та щоденну боротьбу ми поговорили з начальником групи комунікацій полку, капітаном Зіновієм Комерзаном.
- Яка зараз ситуація на Запоріжжі, чи є якісь особливості порівняно з іншими напрямками?
- На Запоріжжі ситуація певною мірою відрізняється, але не критично. Тут, як і в інших регіонах, противник активно використовує розвідувальні та ударні дрони. Сигнал ракетної небезпеки лунає досить часто — іноді майже пів дня або й цілий день безперервно. Бувають активні дії і ударних дронів, і авіації, і застосування балістики.
Сумський напрямок до 2024 року був відносно спокійним, але з того часу став зоною активних бойових дій. Зараз там також напружена ситуація. Якщо порівнювати, то концентрація сил противника на Донбасі більша, ніж на Запоріжжі чи на Сумщині.
- Чи змінилася активність ворога на Запоріжжі останнім часом?
- В останні тижні на Запоріжжі активність ворога помітно зросла — посилилися обстріли, зокрема балістичними ракетами, «Кинжалами» та ударними дронами-«Ланцетами». Це відбувається практично щодня. На фронті є просування ворога, але воно не так відчутне, як посилення ракетних обстрілів.
У районі Степногірська, Кам’янського, Плавнів та південніше Запоріжжя наші позиції здебільшого стабільні. Проте ДРГ іноді проникають, зокрема в районі Степногірська. Це, радше, диверсійно-розвідувальні заходи противника, а не масований наступ. Мета таких дій — розвідка та «промацування» нашої оборони.
Саме дрони допомагають виявляти рух противника та знищувати його на ранніх етапах. Це важливий фактор у нашій роботі.
- Яка ситуація з озброєнням, чим б’єте ворога?
- Зараз наші комплекси — це «Оса» та Avenger. На початку у нас були комплекси «Тор», але їх уже зняли з озброєння. Замість них прийшли американські комплекси Avenger — новіші та ефективніші. Також створено новий дивізіон для перехоплення безпілотних літальних апаратів. Формування цього дивізіону почалося наприкінці 2024 року, а на початку 2025-го він уже почав працювати. Зараз цей дивізіон працює поряд із зенітно-ракетними підрозділами.
- Наскільки складно керувати таким дроном-перехоплювачем?
- Досить складно. Всі наші оператори проходять навчання. Мінімальний термін — місяць. Якщо хтось не складає іспит, проходить повторне навчання та здає іспит знову. Інакше до виконання бойових завдань не допускають, адже це дуже відповідальна робота.
Щодня ми можемо знищувати кілька безпілотників — це може бути 4, 5 або навіть 10 дронів на добу. Звісно, бувають і дні, коли атак немає, все залежить від активності ворога.
Ми координуємо свою роботу з іншими підрозділами, які займаються знищенням ворожих цілей. У кожного — свій сектор відповідальності. Рішення про застосування зброї приймаються по команді, самовільно діяти не можна. Щодо ефективності перехоплювачів — цей метод є дуже ефективним у порівнянні з іншими способами.
- В чому його перевага?
- По-перше, відстань — можна діяти на різних висотах. Якщо взяти мобільну вогневу групу, вона може збивати дрони до 2 кілометрів, вище - вже не дістане. А якщо дрон над хмарами, чи хмарна погода — вони його не побачать. Мобільні вогневі групи ефективні, якщо говорити про протидію «Шахедам», але і «Шахеди» зараз запускають теж на значних висотах. Тож, дістати їх можна тільки дронами або ракетами.
РЕБи теж не все можуть заглушити. Та і нема стільки РЕБів на всю лінію фронту.
- Дрони-перехоплювачі - це відносно новий тип протидії?
- Так, вони з’явилися десь рік-півроку тому. Це війна технологій. Хто буде вдосконалюватися, більше матиме підготовлених людей, технології, той і буде перемагати.
Люди, звичайно важливі. Все одно дронами потрібно на лінії фронту керувати, оператори необхідні, але все таки більш технологічна складова стає домінуючою.
Дійсно, на початку 2022 року ворог застосовував мало дронів, а зараз вони постійно залітають, висять. Тож ми протидіємо, змінюємо частоти, вдосконалюємо модифікації.
Оператори дронів зараз стали мішенню номер один - навіть не піхота. Тож заходів маскування треба дотримуватися максимально.
- Якщо казати особисто про вас: як починалася ваша військова служба?
- Я служу з травня 2022 року. Спочатку проходив навчання у Львівській академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. Після місяця навчання за наказом був направлений на командну посаду в зенітно-ракетний підрозділ. Через місяць одразу відправили на Сумський напрямок, де я прослужив майже три роки — до кінця 2024 року. Потім отримав нове призначення у 39-му зенітно-ракетному полку та був направлений на Запоріжжя.
- Чи пам’ятаєте початок повномасштабної війни? Які тоді були думки, відчуття?
- Початок повномасштабної війни був для мене шоком. Я не міг опанувати себе, бо не знав, що робити. Це була нетипова ситуація, коли від тебе нічого не залежить і ти не можеш на неї вплинути. З часом зрозумів, що поодинці нічого не зміниш — потрібно долучатися до сил оборони та вести військове протистояння.
Повинно діяти скоординовано, тим більше, що противник дуже потужний, а ми не готувалися заздалегідь.
- Розкажіть, як проходили ваші перші дні на фронті.
- Це було на Сумщині. На початку війни ще не було досвіду, відповідно, ми не застосовували такі заходи маскування, як потрібно було, ну і одразу ж почався обстріл. Ми були дуже близько до кордону, артилерія працювала практично по нам, але, слава Богу, не влучила. Тоді ми працювали на зенітно-ракетних комплексах «Оса» — старих радянських. Вони вже застарілі, їх ремонтують, але вони досить активно виявляють цілі і збивають.
Ми, почали виявляти цілі і збивати їх. Дуже близько до кордону розташувалися наші бойові машини «Оса». Там часто літали спостерігачі противника, і певно, засікли, звідки відбуваються пуски.
Як тільки заїхали на позиції, екіпаж почав отримувати повідомлення про артилерійський обстріл — спочатку відстань була близько кілометра, потім п’ятсот метрів, ми думали — та це ще далеко, це не по нам. А коли відстань поступово зменшувалась — триста, сто метрів, то зрозуміли, що це вже прямо по наших позиціях.
Ми отримали команду сховатися. Обстріл був дуже інтенсивним, у тому числі по бойовій машині. Коли обстріл припинився, ми почали перезаряджати зброю. Потім отримали команду на евакуацію, екіпаж вдало зманеврував і виїхав.
По дорозі мотор заклинив, і бойова машина зупинилася. У зв’язку з тим, що там працювали наші підрозділи, вони допомогли, відтягнули техніку, замаскували — все було нормально. У нас втрат особового складу не було, техніка постраждала мінімально. Ми відновили мотор, поміняли деталі. Зараз техніка теж працює вдало і збиває цілі.
Це були наші помилки на початку, але з досвідом приходить вміння. Навіть офіцери не мали бойового досвіду, але з часом навчились. Ми допускали помилки, тому нас і виявили, але слава Богу — всі живі, здорові, втрати мінімальні. Зараз працюємо краще, стоїмо далі від кордону, бо там дуже небезпечно. З досвідом приходять і втрати, на жаль. І коли це трапляється — це завжди трагічно, адже це людські втрати. А тоді нам пощастило.
- Ким працювали в цивільному житті, чи були якось пов’язані з військовою справлю?
- Я адвокат із цивільних юридичних справ. Тобто - зовсім не пов’язаний. В армії не служив, тільки проходив військову кафедру. Це було на початку 2000-х років, у пострадянський період. Тоді ніхто й не думав, що буде якась війна.
Проте, завдяки своїй професії зараз допомагаю хлопцям: знімаємо арешти, допомагаємо із судовими процедурами. Це важливо, бо людина тут знаходиться в умовах війни, і не може вирішувати якісь побутові проблеми. Вирішення таких питань піднімає морально-психологічний стан військових.
Хлопці вдячні, що я можу чимось допомогти — хтось консультується, хтось приходить із конкретними питаннями, і я допомагаю розібратися. Це великий ресурс. У будь-якій складній ситуації це допомагає зрозуміти ситуацію і прийняти правильне рішення.
Звичайно, є професійні адвокати, але мене вже добре знають і довіряють. Я знаю, що таке адвокатська таємниця, тому нікому інформація не розголошується.
Якщо у когось виникають юридичні питання — можна звертатися, будь-які випадки, спори, проблеми — я допоможу.
- А як щодо вашої родини? Де вони зараз?
- Моя дружина і двоє дітей вдома, на Заході Україні. Слава Богу, там все спокійно. Звісно, бувають ракетні удари, «Шахеди» іноді залітають. Удари іноді є, але відносно спокійніше, і це не кожного дня. Там є тил, можна приїхати і трохи відпочити, хоч би морально відновитися.
Це дуже важливо — бути спокійним за своїх рідних і близьких. Загалом, дуже допомагає підтримка рідних — розуміння, що ти потрібен і тебе чекають. Це допомагає і в службі, і підтримувати інших військовослужбовців. Ми як один організм — відчуваємо, коли хтось із побратимів морально слабне, і стараємося підняти його дух.
- Що б ви сказали чоловікам, які досі вагаються йти до війська?
- Як юрист, хочу сказати наступне: захист національних цінностей та безпеки держави є конституційним обов’язком кожного громадянина. Це не просто формальність — це питання нашого виживання. Не буде держави — не буде й безпеки, і, відповідно, не буде й самої державності. Ми вже втратили свою державність понад 100 років тому, після розпаду Російської імперії, коли спроба створити Українську Народну Республіку зазнала поразки. Були роки Української Центральної Ради, Грушевського — але тоді нам не вдалося зберегти незалежність. У результаті ми стали частиною радянського простору, поступово втрачаючи власну ідентичність.
Я й сам виріс у радянський час і добре пам’ятаю, що тоді ми не усвідомлювали себе окремим українським народом у повному розумінні цього слова, я сам був радянською дитиною. Незалежність, яку ми отримали у 1991 році, була для багатьох несподіваною. Але тепер, коли на нас знову зазіхають, ми повинні розуміти: за неї треба боротися самим. Війна триватиме ще певний час. Сподіватися на швидкий мир — нереалістично. Але ми зобов’язані робити все, щоб зберегти державу, бо іншого шансу в нас не буде.
Треба йти до Збройних Сил. Моя порада — краще йти самому, бо тоді можна вибрати хоча б бригаду чи посаду. Коли йдеш добровільно, маєш право вибору. А якщо мобілізують примусово — відправляють туди, куди призначать, і жодного вибору вже немає. Тому важлива власна ініціатива.
Багато хто думає: «Війна скоро закінчиться, навіщо йти?» Але, на жаль, цього не станеться найближчим часом. Вона продовжуватиметься, і мобілізація теж триватиме. Це необхідний інструмент, без якого у великій війні не обійтися. На початку пішли добровольці, але зараз їх практично не залишилося. Зараз держава змушена мобілізувати.
- Ви досить довго на війні. Що допомагає морально триматися?
- Раніше в мене були плани на майбутнє, а зараз я просто проживаю кожен день. Прокинувся — і вже або на службі, або на чергуванні, часто працюємо вночі. Головне, щоб удома було все гаразд, щоб усі були на зв’язку.
Для мене зараз головне — прожити день: день минув, слава Богу, без втрат, без пошкодженої техніки — і це вже добре. Настав другий день — знову добре, значить, живемо.
Тут неможливо будувати довгострокові плани. Я можу думати: «От завтра чи через рік звільнюся, повернуся до адвокатської роботи», — але це все лише уявне. Плани зараз — це відпустка, і то десь пізніше. Тому тримаюся на дрібницях: спілкуюся з людьми, читаю.
Небагато є часу на книжки, але коли є хвилина, читаю різне: іноді щось серйозне, іноді — навпаки, щоб «розвантажити» голову.
Раніше, коли займався адвокатською діяльністю, на це не вистачало часу, а тепер дочитав Шкляра — усе, що було. Умберто Еко, класиків. З українських авторів подобається Забужко. Детективи теж непогані. Це трохи відволікає, бо бомбардування й постійне напруження виснажують. А так — переключаєшся, і вже легше рухатися далі.
Раніше ми писали, що на важливій трасі в Запорізькій області збудували перший антидроновий тунель, який дозволяє безпечніше переміщувати особовий склад, спорядження та евакуювати поранених. А для цивільних — це зменшення ризиків під час руху в межах прифронтових територій.
