Микола Єнакієв з Бердянську провів у полоні близько 10 місяців

Історією бердянця-прикордонника поділилися на офіційному веб-сайті Державної прикордонної служби України.

Майстер-старшина Микола Єнакієв з дитинства мріяв про героїчну професію. Так і сталося – після строкової служби чоловік став прикордонником та кінологом. Не один рік бердянець відслужив у місцевому порту, де здійснював прикордонний контроль вантажу. А от повномасштабну війну Максим зустрів у Маріуполі. І, звісно ж, приєднався до захисту України.

Читайте також: Очі піхоти: як працює аеророзвідка на Запоріжжі - фото

Був з побратимами на різних позиціях, відбивали атаки, боролись за кожен метр. Обстріли були настільки щільні, що поховати загиблих було майже нереально. Будь-яке скупчення людей ставало мішенню ворога. Багато городян загинули, просто готуючи їжу на багатті у дворах. Місто нищили всуціль, хаотично стирали з землі разом з людьми. Це особливо болить.

— Врізалась у пам’ять загибла літня сімейна пара на тротуарі. Мабуть, шукали воду чи їжу. Не витримав, знайшов простирадло, щоб прикрити тіла. Їхні обличчя прагну забути, – зізнається Микола.

Читайте також: У Запоріжжі мама та син разом стоять на захисті України - відео

У ніч на 15 квітня минулого року Микола у складі підрозділу прорвався на Азовсталь та вважає цей день другим днем народження. Адже далеко не всім вдалося пройти цей шлях і вижити. Вже 16 травня розпочалася евакуація з незламної фортеці – комбінату, де перебували бійці Маріупольського гарнізону. А через три дні Микола потрапив у полон.

Спочатку був табір в Оленівці, згодом перевезли на тимчасово окуповану територію Луганської області. Єдине, що дозволялося окупантами – читати, але й від того не було розради. Там йому навіть вдалось зберегти свої талісмани: алюмінієвий хрестик, ладанку та паперову іконку зі Святим Миколаєм. Прикордонник впевнений – йому допомагала віра й побратимами.

Читайте також: Співробітник запорізького підприємства приєднався до лав ЗСУ на початку повномасштабного вторгнення

— Обмін став повною несподіванкою. Напередодні весь барак вишикували на перевірку і назвали декілька прізвищ. Мого не було, – згадує Микола. – Оголосили, що названих обміняють. Шосте березня, мій день народження. Чекаєш якогось дива. Сніданок, обід, вечеря… Нічого. Надія згасла. На вечірній перевірці зачитали близько 20 прізвищ. І моє! Без пояснень посадили в автівки. Згодом літак, автобус… Дорога тривала майже добу. Раптом автобус зупинився. Нам зняли пов’язки з очей і ми почули «Слава Україні!» Радість, сльози. Вдома! – згадує Микола.

Вже на українській землі кожному вручили прапор, мобільний телефон й синю торбинку, яку всі бачать на фото з обміну. Там яблука й смаколики. «Саме цього так хотілося в полоні!» - тепло усміхається Микола.

Після відновлення та часу, проведеного з родиною, Микола знов пішов на службу. Та зізнається, що усією душею йому хочеться до рідного Бердянську – до рідного дому, на рибалку на морі та до свят з усією родиною. Та він впевнений, що незабаром буде перемога і ці невеликі, але дуже важливі мрії втіляться у життя.