Розповідаємо про жінок, на честь яких назвали або планують перейменувати вулиці Запоріжжя
Напередодні Міжнародного жіночого дня в Музеї архітектури Запоріжжя провели лекцію, яку присвятили видатним Запорізьким жінкам. Побували на ній і журналісти zprz.city.
Ми вже розповідали вам про жінок у спорті, тож сьогодні мова піде про запорізькі вулиці, які назвали на честь видатних українок.
Популяризаторка модернізму, дизайнерка та гідеса Наталія Лобач розповіла, які вулиці Запоріжжя названі на честь жінок та які будуть перейменовані вже незабаром.
Читайте також: Свято весни чи день боротьби за права: що думають мешканки Запоріжжя про 8 березня
Леся Українка
Вулиця Лесі Українки знаходиться в Дніпровському районі. Вона зовсім невеличка і розташована поруч зі школою. Наталія Лобач сама навчалась у школі імені Лесі Українки. Письменницю вивчали й за радянських часів, але здебільшого ігнорували контекст її постаті.
“Така була тенденція - всіх українських митців подавали як “самородків”. Ніби була така радянська імперія і якась там Україна з варениками і шароварами. І звідти виринав такий “самородок”. Тобто, не казали, що є цілий український контекст”, - розповідає Наталія Лобач.
Насправді ж Леся Українка не могла терпіти росіян та шароварщину. Її найвідоміший портрет їй не зовсім би сподобався. Леся Українка знала десять мов, перекладала багато творів, була сама по собі дуже прогресивною людиною. Вважала, що Україна має не лише прекрасну історію і традиції, а і багатий потенціал і може давати світові щось нове. Тому намагалась рухати ці процеси вперед, попри всі складнощі.
Поліна Осипенко
В Запоріжжі на честь жінки названий цілий мікрорайон - Осипенківський. Наталія Лобач зазначає, що урбаноніми на її честь в багатьох містах вже перейменували на інші, хоча рішення це неоднозначне.
Поліна Осипенко (прізвище від другого чоловіка) народилась в селі Новоспасівка (зараз - село Осипенко) Бердянського району. Родина її була не найбідніша, проте з приходом комунізму, в сім’ї відібрали всі статки.
Згодом, Поліна пішла працювати в колгосп і досягла там чималих результатів, ледь не ставши начальницею. Згодом, вийшла заміж за льотчика і вирушила до нього на навчання. А згодом і сама почала навчатись керувати літаком.
За декілька років вона стає досить непоганою пілотесою. Дуже дивна історія. При тому, що на початку вона працювала в їдальні, прибиральницею, офіціанткою - і стрімко кар’єра пілота. Згодом її чоловіка репресували в радянські концтабори, а вона далі пішла кар'єрними сходами.
Поліна Осипенко поставила декілька рекордів. 24-25 вересня 1938 року на літаку з ще двома жінками зробила безпосадковий переліт Москва - Комсомольск-на-Амурі протяжністю 6450 км за 26 годин 29 хвилин без посадок. Було встановлено жіночий світовий авіаційний рекорд дальності польоту. Екіпаж сів у тайзі і тільки 3 жовтня їх знайшли з повітря.
2 липня 1938 року екіпаж Поліни Осипенко, у якому були другим пілотом Віра Ломако, а штурманом Марина Раскова, установив світовий жіночий рекорд польоту по прямій між містами Севастополь-Київ-Новгород-Архангельськ.
В радянському союзі було особливе ставлення до жінок та до фемінізму. Коли було вигідно показати жінок сильними - влада це просувала. А коли ставало не потрібно - закривали та розформовували цілі жіночі колективи, повертаючи образ жінки як “берегині”.
“Як людина - вона зробила реальні рекорди. Як жінка - вона багато чого долала. Проте тут постає питання, як до неї ставитися. Як до реально сильної жінки, чи як до радянського образу?”, - каже Наталія Лобач.
Марія Примаченко
Незабаром у Запоріжжі з’явиться бульвар Марії Примаченко замість проспекту Маяковського. Все досить логічно - поруч Туристичний інформаційний центр, площа з фонтанами є осередком культури, а якщо спускатись донизу - там виставляють плакати українських митців.
На початку оповіді, Наталія Лобач згадала історію, коли на другий день війни, 25 лютого 2022 року, росіяни влучили в музей Марії Примаченко в селі Іванкове. Тоді село вже знаходилось в окупації, проте працівники музею намагались винести якомога більше робіт української художниці.
“Мені здається, що це настільки про нас і про самоідентифікацію. Що люди в такий критичній ситуації все одно розуміють, що найдорожче і що треба рятувати. Тоді майже всі картини і були врятовані”, - розповідає Наталія Лобач.
Марія Примаченко народилася в селі Болотня. З дитинства любила малювати, і батьки її заохочували до цього. Якось розмалювала собі всю хату. Згодом це помітили й сусіди, їм також цього захотілося. Як каже Наталія Лобач, це все, тому що українські хати білі як чистий аркуш - рука так і проситься щось намалювати.
Примаченко була частиною деяких артілей - добровільних об’єднань митців, що створювали разом. її роботи помітили, і згодом запросили до Києва. Після навчання на курсах, її роботи почали виставляти.
За радянських часів до народного мистецтва ставились досить поблажливо. В 30-ті роки, наприклад, коли всіх авангардистів репресували, Примаченко досить непогано себе реалізовувала. Їй влаштовували виставки в москві та показували її роботи за кордоном.
Одним з найвпізнаваніших образів Примаченко є лев. “Синій лев” - одна з перших її робіт і відтоді вона дуже часто втілювала його образ у своїх малюнках. Її стиль важко назвати примітивним - попри простоту, образи на її роботах дуже чудернацькі, а кольори підібрані дуже вдало і гармонійно.
“Село Болотня була в “сірій зоні” після аварії на Чорнобильській АЕС. Тобто, евакуація була не обов’язковою. А Марія Примаченко і не хотіла покидати свою домівку. І після аварії в багатьох її роботах показувалась ця тема”, - розповідає Наталія Лобач.
Одного разу фінська авіакомпанія “надихнулась” роботою Примаченко і перемалювали одну з її робіт на борт літака. Після гучного скандалу картину прибрали. Так само якось фінський бренд наніс картини Примаченко на свій одяг без дозволу.
На знак вибачення компанія потім влаштувала велику виставку робіт художниці в Гельсінкі. Зараз Марію Примаченко дуже часто виставляють як в Україні, так і за кордоном.
“Через культуру ми доносимо, що ми не тільки держава, якій постійно потрібно допомагати. Ми держава культурна і нам є що захищати”, - розповідає Наталія Лобач.
Марія Заньковецька
На честь Заньковецької перейменують вулицю Верещагіна в Шевченківському районі. Заньковецька - видатна акторка українського театру. Її чоловіком був Микола Тобілевич, теж відомий театрал та культурний діяч. Вони дуже гармонійно поєднували працю одне з одним. Спочатку працювали в дуеті, потім брали участь у виставах.
Найкращі свої ролі зіграла у виставах “Наталка Полтавка” Котляревського, “Назар Стодоля”, “Невольник” Шевченка, “Наймичка”, “Безталанна” Карпенка-Карого. Актриса створювала образи, сповнені драматизмом та комедійністю. Вона уславляла своєю грою звичайних простих людей. Маючи чудове драматичне сопрано, неймовірно виконувала у спектаклях українські народні пісні.
Ольга Яфа
Це архітекторка, чиє ім’я вирішили увічнити поруч із будівлями, які вона спроєктувала. Ольга Яфа брала активну участь у розбудові запорізького Соцміста. Сама вона народилась в росії, інформації про неї небагато, проте вона активно працювала в розбудові України в повоєнні часи.
Серед відомих проєктів Ольги Яфи - третя міська лікарня на проспекті Металургів та гуртожитки, які знаходяться за БК металургів. Її брутальний стиль дуже вражає європейських архітекторів. Проте зараз більшість цих будинків знаходяться не в найкращому стані та потребують реконструкції.
Цікава статистика
На початку лекції в Музеї архітектури Запоріжжя показали цікаву статистику, взяту з сайту Mapping Diversity. З проаналізованих 155,4 тисячі вулиць в 32 містах Європи, дослідники виявили - лише 9,2% з них присвячені жінкам.
І лідирує серед усіх жінок Діва Марія, мати Ісуса Христа. Решта ж проаналізованих вулиць 90,2% названі на честь чоловіків. В перелік потрапив і Київ, проте там ситуація з гендерним балансом не настільки погана. Жінки, які належали саме до культурної сфери, найчастіше увічнюються в назвах вулиць.
Зазначимо, що під час лекції керівник Крафтових музеїв Запоріжжя Михайло Мордовськой розповів про жінок-архітекторок, які розбудовували Запоріжжя. Про них на нашому сайті читайте пізніше.
