Як проходить евакуація з окупованих територій через росію – розповідь бердянця

Все своє життя Сергій (ім’я змінено за проханням героя) прожив у Бердянську, проте через окупацію вимушений був залишити свою домівку.

Хлопцю довелося їхати до іншої країни через територію росії – пішки переходити кордон, спати просто неба та піддаватися психологічному тиску з боку спецслужб рф. Бердянець розповів про годинні допити, перевірку техніки та утримування у справжньому вольєрі. Його розповідь опублікував сайт Приморка.Сity.

«В окупації ти почуваєш себе безпомічним»

Після того, як Бердянськ опинився в окупації, життя там ніби зупинилося – місцеві майже не зустрічаються, вулицями пересуваються болотні автівки із позначками «Z», місто кишить бордами із радянськими висловами та російськими прапорами. Від курортного міста на березі Азовського моря залишилася сама назва.

На самому початку окупації Сергій втратив роботу. Враховуючи, що ціни в місті значно підскочили, виживати в таких умовах ставало дедалі складніше. Без власного транспорту виїжджати евакуаційними автобусами, які на той час ще пускали до міста, чоловіки не могли. Транспортні засоби були передбачені насамперед для маріупольців, жінок з дітьми та пенсіонерів. А потім припинили пропускати і їх.

- В окупації ти почуваєш себе безпомічним. Ти бачиш окупантів на кожному кроці, але вдіяти нічого не можеш. Якось вплинути на події так само не можеш. Ти дивишся на них, вони дивляться на тебе, і ти не знаєш, що вони викинуть у наступний момент. Відсутність роботи та грошей пригнічували, проте йти працювати на них я не хотів, – каже Сергій.

З кожним днем ситуація лише ускладнювалася – почастішали випадки викрадень, стали більш ретельними перевірки та обшуки, а в місто прибувало все більше «гастролерів» із номерними знаками днр.

- Одного разу мене зупинили військові на ринку Морозова. Вони попросили задерти футболку, щоб подивитися спину та груди на наявність татуювань. А потім відвели за авто і наказали спустити шорти. Це було принизливо, проте що ти можеш зробити проти людей з автоматами? – розмірковує бердянець.

Вихід проглядався тільки один – їхати з міста. Для цього Сергій назбирав необхідну суму грошей, знайомі йому порадили перевіреного перевізника, і хлопцю вдалося виїхати з Бердянська 26 липня.

«Коли мене запхали до того вольєру, вже ніхто не сміявся»

Загалом хлопець заплатив 2 тисячі гривень з Бердянська до Криму, і ще 500 доларів коштувала дорога до Варшави. Можна було їхати як за долари і євро, так навіть і за гривню. Можна було готівкою розрахуватися, а можна скинути на картку. Було задіяно багато техніки, кілька автобусів, у які люди постійно пересаджувались.

Його дорога простягалася повз Крим, Москву та Краснодар. Далі були Латвія, і за нею – Польща. Дістатися до кінцевого пункту Сергію вдалося тільки 1 серпня. До цього були нескінчені допити, фільтрація та перевірки.

Сергій згадує, що найбільше на блокпостах прискіпувались до телефонів та іншої техніки, яку люди вивозили із собою. На Чонгарі люди проходили фільтрацію. Були там і волонтери з росії, які годували біженців. Одні – представники благодійної організації, інші – представники католицької церкви, ще були баптисти.

- Я спілкувався тільки з останніми. Вони приїздили один раз на тиждень по четвергах. Російські волонтери там стоять щоденно, а католицькі – не знаю. Там люди могли поїсти, попити, скористатися біотуалетом за потреби, – каже Сергій. – Я виїздив з Бердянська з півтора літровою пляшкою мінеральної води, літром «Кока-коли» і двома «Снікерсами», тому цей перекус мені став у пригоді. Їжу можна було брати з собою.

Тут вже бердянець попрощався з першим автобусом та вирушив пішки до наступного. У цей час на кордоні було багато людей, які очікували на перевірки та допити:

- На Чонгарі нас усіх висадили, позабирали паспорти та завели до якоїсь огорожі. Це стосувалось лише чоловіків, жінок тоді пропустили без проблем. Ми почували себе, ніби мавпочки у зоопарку. І кожен з нас чекав своєї черги для бесіди.

За словами Сергія, виглядало це наступним чином – людей заводили до якогось контейнера, в якому знаходяться лише стіл та стілець. Там на тебе чекає людина, у якої в руках твої документи та телефон. Ймовірно, це представник спецслужби, який чудово знає, як маніпулювати, викручувати факти та тиснути на людину. Саме він і проводить допит.

- Особисто мені ставили тупі запитання. Наприклад, перше питання, яке він мені поставив – як я ставлюсь до гомосексуалістів? Типу ти їдеш до Європи, а там всі такі. Питав про сімейний стан, а потім – чи є друзі чи знайомі серед «азовців» або в ЗСУ, – згадує бердянець. – Телефони вони перевіряли через комп’ютери. У мене підняли інформацію за 2017-18 роки – фото та листування. Є спеціальний набір клавіш, за допомогою яких вони мають змогу отримати повний доступ до телефону. У тому числі і до видалених файлів.

Сергія перевіряли протягом півтори години. По мірках фільтрації – це доволі швидко. Серед пасажирів був програміст з Бердянська, якого тримали на допиті близько чотирьох годин. Більш того, його перевіряли на детекторі брехні.

- З нами також їхала родина з Приморська, і у глави сімейства знайшли в телефоні листування з кумом. Там він по п’яні недоброзичливо відзивався стосовно росії. Це єдина людина з усього автобусу, на яку ми чекали 8 годин на кордоні. На щастя, всіх пропустили, і його також. Вийшов він звідти цілий та неушкоджений, проте на психіку вони дуже тиснули, – розповідає хлопець.

Пізніше Сергій згадав ситуацію, з якою стикнувся в Чонгарі. Росіяни посадили його у вольєр для собак на дві години, без будь-яких пояснень. Люди, що перебували у контейнері вже кілька годин до їхнього автобуса казали, що окупанти так роблять час від часу. Ніби демонструють тим самим перевагу. Це сталося до допиту.

- Всі з Бердянська, ми зайшли на нервах, відчуття неприємні. Нам здалося єдиною нормальною реакцією буде потеревенити та пожартувати, щоб трохи позбутися стресу, але росіянам це не сподобалося. Вони підійшли, взяли мене під руку, провели до вольєра та замкнули там. Я дивлюсь на чоловіків з автобуса, а вони – на мене, і ми нічого не розуміємо. І коли мене запхали до того вольєру, вже ніхто не сміявся та не жартував, – каже Сергій. – У мене була лише одна думка – як втекти звідси? Але через дві секунди я зрозумів, що це неможливо. Я просто сів і вирішив – що буде, то буде. Я повністю змирився, бо розумів, що у цій ситуації зробити нічого не зможу.

«Я можу фінансово допомагати родині, яка і досі залишається в окупації»

У Сімферополі людей з окупованих територій вже не чіпали. Далі автобуси вирушили у напрямку Москви. У саме місто не заїжджали, одразу поїхали до Краснодару.

Бердянець згадує, що в Краснодарі їжу підвозили дві дівчини з Донецька. Вони мешкають десь у передмісті, готують вдома пиріжки, сухарики, заварюють у термоси каву та привозять, щоб нагодувати переселенців. Весь інший шлях – то їжа на заправках і захмарні ціни.

На кордон люди приїхали о сьомій годині вечора, а перетнули його тільки о другій годині наступного дня. Ночували просто неба, у полі. Діти та жінки грілися біля багаття, спалювали покришки, ламали гілки дерев у посадці, діти спали просто на сумках. На сумках Сергія спав хлопчик років семи.

- В Польщу я їхав до друзів, які мене прихистили, допомогли з документами та роботою. Два дні після приїзду я відпочивав, і на третій день вже пішов на роботу. Таким чином я можу фінансово допомагати родині, яка і досі залишається в окупації, – каже хлопець.

Скільки коштує виїзд через Росію до Європи зараз

Після того як КПП Василівка окупанти закрили для виїзду та в'їзду, пропозиції виїзду через рф трохи подешевшали. На початок березня, залежно від виду транспорту (легковий автомобіль, мікроавтобус чи автобус) та кінцевого напрямку, ціни па виїзд стартують від 300 $.

Із Бердянська виїхав відомий коваль-скульптор

Ми писали, що найвідоміший коваль Бердянська, автор багатьох скульптур у цьому місті та Алеї ковалів на території Бердянського машинобудівного професійного ліцею Олександр Шапошник виїхав у Запоріжжя у квітні минулого року. Він розповідав нашому виданню:

– Втік від «руського миру», який прийшов у моє рідне місто, – розповів «Індустріалці» Олександр Шапошник. – В окупації таке відчуття, що ти не людина, що ти не маєш жодних прав. Будь-якої миті з тобою можуть зробити, що хочуть. У Бердянську було ще більш-менш спокійно. Тільки коли заїжджали до міста росіяни постріляли у повітря. А в селах вони творили «чорне». Припускаю, що в наших селах твориться та сама Буча. Знаю, що машину мого колишнього учня, котрий їхав додому в село, розстріляли. Він загинув. Людей, котрі потім поїхали забрати його тіло, теж розстріляли.

У Бердянську не було продуктів, не працювали аптеки, майже все було закрито. Місто стало майже порожнім, багато хто поїхав. Виїхав і я із сім’єю до Запоріжжя. Виїжджати було складно – довгі колони, огляди. Але нам пощастило, дісталися за один день. Деякі ж їхали два-три дні. Ну, як пощастило? Під обстріл потрапили. У машину не потрапило, але осколки асфальтом летіли.

Ми також писали, що Олександр Шапошник створив у Запоріжжі вражаючу скульптуру для аукціону на підтримку ЗСУ. Це більш ніж 2-метрова "Дівчина-калина" на постаменті з уламків ракет та снарядів, з яких проростає коріння нового життя.

Читайте також: В окупованому місті Запорізької області росіяни сховали військову частину поміж житлових будинків.