Перехід на українську: власний досвід та лайфхаки

Сьогодні, 21 лютого, відзначають Міжнародний день рідної мови. В Україні це свято існує вже 22 роки, але з початком повномасштабної війни воно набуло особливого значення.

Певно, ні для кого не секрет, що в Запоріжжі люди спілкуються переважно російською. Наприклад, у моєму оточенні раніше не було жодної україномовної людини. І навіть після 24 лютого минулого року ситуація не надто змінилася.

З початку повномасштабної війни я веду сторінки у соцмережах і спілкуюся з людьми в інтернеті українською. Але з усним мовленням виникли проблеми.

Проблеми були, як то кажуть, "у голові". Тобто, по роботі я могла спокійно спілкуватися українською, без жодних русизмів (ну, майже) і пауз. Але в повсякденному житті... мені було "незручно", "незвично" і все таке.

Скажу чесно: перейти на українську мені допомогли обставини. У жовтні минулого року в Запоріжжі почастішали ракетні удари. Кожної ночі я разом з рідними сиділа в коридорі, а коли було особливо страшно, ходила у підвал. "Прильоти" були й неподалік мого дому, тож дійшло до того, що ввечері я боялася лягати спати, а вдень - виходити на вулицю. Тому вирішила поїхати на Захід України.

Їхала з пересадкою через столицю, там бачилася з друзями, які нещодавно свідомо перейшли на українську (до речі, у Києві теж далеко не всі спілкуються українською). Але тоді мені було все ще "незручно".

Аж коли я сіла у поїзд до Тернополя і побачила сувору провідницю, а ще повний вагон людей, які всі спілкувалися українською, про незручності одразу ж було забуто. Я пам'ятала всі ці історії про негативне ставлення до російськомовних і подумала, що перевіряти їхню достовірність на власному досвіді не хочу (спойлер: здебільшого це неправда).

На Заході України я пробула майже три місяці. Звичайно, з усіма там спілкувалася українською. Перше, з чим зіткнулася: їхня українська - це зовсім не та, яку ми чуємо по радіо чи телебаченню.

Якісь слова (типу "бараболя") я не розуміла зовсім. А ще було складно зрозуміти, коли людина починала говорити швидко: там стільки скорочень... У таких випадках я просто стояла і дивилася на співрозмовника широко розплющеними очима.

Згодом стало легше. Нові знайомі навіть казали, що в мене гарна українська і перепитували, чи точно у Запоріжжі нею мало спілкуються.

Якщо казати про якісь поради, то всі вони врешті-решт зводяться до одного: більше практики. Коли тебе оточує україномовне середовище, ти підлаштовуєшся під нього. Якщо ж такого немає, його можна створити самостійно.

Так, коли я повернулася до Запоріжжя, було незвично чути російську.

Але я помітила, що люди відповідають українською на українську. Таксисти, продавці, працівники кав'ярень, навіть якщо і віталися зі мною російською, переходили на українську після того, як я відповідала їм українською. Деякі друзі також.

Ну, а з "новими" людьми взагалі легко, бо вони не знали тебе раніше, тож не зможуть звинуватити в тому, що ти "перевзулася".

Чи стикалася я з негативом через українську? Так. Деякі знайомі та навіть рідні казали, що мені треба розмовляти "нормально", що я вдаю щось із себе, чи навіть їх принижую ("така вся молодець, а ми наче ні"). Це було неприємно. Але, врешті-решт, це моє діло: як і з ким спілкуватися.

Ще одна очевидна порада: споживати український контент. Слухати українську музику, читати книжки. Я, наприклад, записалася до бібліотеки, і тепер регулярно читаю книжки українських авторів - або зарубіжних в українському перекладі. Причому не класику, а сучасних.

Мені здається, для вдосконалення мови це - те, що треба. Бо ці книжки написані саме сучасною мовою, там сучасні мовні звороти. Я звернула увагу, що мені ось таке сучасне художнє читати складніше, ніж те, що було написане 100 років тому. Але з часом звикаєш.

Комусь допоможе прослуховування подкастів українською чи перегляд фільмів. До речі, фільмам саме в українському дублюванні я надаю перевагу вже років 10. Просто воно об'єктивно краще, ніж російське. Жарти смішніші, голоси приємніші, якось все професійніше (на мою думку, звісно).

З дрібниць можу порадити встановити на телефоні українську мову. Здається, це ні на що не впливає, але насправді це теж частина мовного середовища, яке ти створюєш.

На жаль, повернення до Запоріжжя впливає на мою українську негативно. Соромно зізнаватися, але коли до мене звертаються російською, я в половині випадків відповідаю теж російською. Також складно сформулювати думку, якщо треба відповісти дуже швидко, або ж це якась стресова розмова.

Але я не полишаю надії, що колись мені вдасться перейти на українську повністю. Українська мова мені подобається. Вона класно звучить, сучасна (привіт, фемінітиви). Та й просто своя, рідна ❤️

Фото автора та Надії Мусієнко