На початку війни француз приїхав у Запоріжжя до коханої дівчини та став тут волонтером

До Запоріжжя повертається француз-волонтер, який свого часу став відомим мало не на весь світ. Про нього писала впливова у всьому світі The Times, американський тижневик People та Івнінг стандард.

Марко приїхав у Запорізьку область до коханої дівчини на початку повномасштабної війни. Тут він затримався на деякий час. Був волонтером запорізької "Паляниці" та жив у тодішнього її керівника Василя Бушарова.

Марко мав намір кохану повезти до Франції і навесні виїхав. Але тепер француз знову повертається до Запоріжжя. Про це Василь Бушаров повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці.

Наші журналісти зустрічалися з Марко весною минулого року у волонтерському центрі «Паляниця», де він, за власним визнанням, знайшов свою другу родину.

Марко розказував, як рятував від обстрілів кохану дівчину, як війна штовхнула його з-під Парижа до блокадної Василівки, як перевернулося його життя з початком російської навали.

Ось що розповів тоді француз:

"Я Марк-Антуан Колас. Друзі називають Марко (для нашого вуха звучить як Марку з наголосом на останню букву) . Мені 35 років, я з міста Реймс – найбільшого міста історичної області Шампань, що славиться своїм виноробством.

Про російську атаку почув з телебачення, був у шоку. Це нереально, неможливо. У ХХІ столітті таке не має бути реальністю. У цивілізованому світі ніхто не був готовий, не уявляв, що це може статися.

Те, що коїться тепер - велика трагедія для світу, жахливо для України.

Марко всім серцем з українцями

Реймс знаходиться поблизу Парижа, міста кохання. І я кинувся рятувати мою дівчину, бо я справжній француз. А вона – українка - потрапила тут під російську навалу.

Добирався так: спочатку Париж, далі Польща. Там один ввічливий українець перевіз мене до Львова. У Львові 10 годин чекав на потяг на Київ. Звідти приїхав до Запоріжжя.

Подруга перебувала у Василівці. Туди із Запоріжжя не було ані таксі, ані автобусів. Тож ці останні 45 кілометрів вирішив долати пішки, бо я спортивний.

Натрапив на мінне поле. Йшов обережно, поки українська армія не зупинила.

Я намагався пояснити, що француз, що не шпигун. У моєму паспорті є і російська віза, я знаю деякі слова по-російськи.

Вони думали, що я шпигун. Одягли пластиковий мішок на голову і трохи пововтузили.

Зв’язали руки ззаду, не відпускали. Посадили в авто, погрожували, давали стусанів. Вважали, що спіймали шпигуна.

Я відчував, що моє життя закінчується, і залишуся я на Запоріжжі.

У рюкзаку мав багато провізії, медикаменти, окуляри нічного бачення – вони забрали все. А я ж хотів допомогти тим, хто у Василівці.

Мене ще потім тримали на холоді, час від часу били. Було холодно, дуже лячно. Я казав, щоб подивилися мої контакти. Один офіцер, зрештою, звернув увагу, і з’ясувалося, що я француз, який хоче допомогти.

Згодом, після кількох годин на холоді, зняли мішок. Сказали, що відвезуть до поліції, до асоціації, де говорять французькою. Там з’ясували, що я француз, який приїхав з допомогою.

Коли мене звільнили, я був такий щасливий! Що я живий, що мене врятували, що все скінчилося добре!

Марко у запорізькому волонтерському центрі «Паляниця»

У волонтерському центрі «Паляниця» я зустрів чудових людей. Вони мені допомогли, і я щасливий, що тепер можу допомагати їм.

Роблю усе, що треба робити – шию, зварюю конструкції, організаційно сприяю. І головне – підтримую морально людей, які підтримують мене.

Марко строчить елемент…

… для бронежилета

У волонтерському центрі вкладаю в працю частку свого серця, своєї душі, аби допомогти вашому народу", - розповів Марко.

«У нас з’явився позитивний новий друг, який усе може робити», - казали запорізькі волонтери

Марко підкупає своєю доброзичливістю

Зі своєю дівчиною тоді француз все ж зустрівся. Сподіваємося, про їхні теперішні стосунки Марко при бажанні розкаже після приїзду до Запоріжжя.

Тепер француз знову повертається до Запоріжжя. Тож, сподіваємося, нам пощастить знову поспілкуватися з цією цікавою людиною.

Читайте також:  Очі війська: як навчають операторів дронів та безпілотників в унікальній запорізькій школі

Автори: Володимир Фризько, Антоніна Фролова

Фото Ігоря Лаврова, Володимира Фризько, Facebook