Досвід посадовця із Запорізької області: як вижити у полоні російських окупантів

Викрадення російськими загарбниками людей на окупованих територіях Запорізької області, серед яких і Мелітополь, триває. Порадами про те, як поводити себе у полоні, поділилися представники родини Сергія Прийми — голови Мелітопольської районної ради, якого тримали росіяни 42 дні.

Сергій Прийма, який очолював Мелітопольську районну раду, був затриманий окупантами у власному будинку ще 13 березня. З того моменту його рідні, а також представники влади, освітяни намагались добитися звільнення посадовця з полону окупантів. Цього вдалось досягти тільки 20 квітня.

Після звільнення посадовець не з’являвся в інформаційному просторі, але його син публікував пости зі словами вдячності тим, хто допомагав родині. Черговий допис стосувався рекомендацій щодо поводження у полоні і після нього, розроблених на основі досвіду батька, а також досвідченого психолога.

— Матеріал складено на основі критичного опрацювання джерел, опублікованих в Україні та зарубіжжі, й узагальнення особистих спостережень та висновків мого батька, Сергія Прийми, який перебував у полоні 42 доби, — написав на своїй сторінці у Фейсбук син посадовця Влад. — Активну участь у підготовці матеріалу взяла Ольга Пучина, психолог-психотерапевт, кандидат психологічних наук, член Національної психологічної асоціації, керівник Студії практичної психології «Персона», учасник ізраїльської програми з кризової психологічної допомоги. Ольга упродовж всього полону батька підтримувала нас і охоче погодилася попрацювати над матеріалами.

Зберігайте спокій і намагайтеся не показувати, що вам страшно, як би складно не було. Не витрачайте свою енергію на негатив. Сконцентруйте увагу на думці, що в подальшому вам ще знадобяться сили. Говоріть спокійним голосом, без ворожого тону. Не благайте, аби вас відпустили – якщо до вас прийшли (зупинили, забрали з машини тощо), то вже без вас не підуть. Не намагайтеся сховатися в квартирі – зазвичай окупанти мають засоби швидко «відчинити» двері. Вкрай важливо триматися спокійно хоча б упродовж перших 30 – 45 хвилин.

Експерти з виживання в умовах полону визначають шість основних етапів реакції та адаптації до перебування в неволі: паніка, зневіра, підвищена пильність і тривога, опір та поступливість, депресія і відчай, поступове прийняття. І хоча кожна стадія триває певний час (від декількох годин до декількох місяців і навіть років), чим швидше ви пройдете ці етапи, тим краще. Точніше, легше. У жодному разі не варто розмірковувати про своє звільнення через конкретний час або під конкретну дату. Розчарування може викликати/посилити відчуття безпорадності й пригніченості. Важливо просто вірити в те, що вас обов’язково звільнять.

Це здається неправильним, навіть принизливим. Однак саме така поведінка «овоча» дозволяє вижити. Варто бути відчуженим, відстороненим від ситуації. Допоможуть думки на кшталт «це відбувається не зі мною». Така позиція ослабить гостроту реакцій. Пам’ятайте правило: особистість може бути яскраво проявленою тільки в умовах безпеки. Варто «клеїти дурня» – що з такого візьмеш? При цьому, приниження, благання і сльози дуже часто викликають агресивну реакцію у тих, хто вас утримує. Тому так робити не варто.

Не потрібно зациклюватися на почутті слабкості або провини за свою поведінку під час полону. Зламати можна будь-кого. Ви опинилися в екстремальній ситуації без будь-якого попередження чи підготовки. Очевидно, що ви перебуваєте в сильному стресі й можете припускатися помилок чи втрачати контроль, але не варто відчувати за це провину (навіть якщо є свідки таких проявів слабкості). Будь-які емоції та реакції в стресовій ситуації нормальні як відповідь на ненормальну ситуацію. Не дозволяйте цим переживанням «з’їдати» вас зсередини. Відчуття провини щодо інших (кого не змогли/не встигли попередити або врятувати, наприклад, членів родини чи колег) – дуже болюче, але воно є проявом здорової психіки. Водночас дуже небезпечно тривалий час концентруватися на почутті провини. Дозвольте собі відгорювати втрати, й простіть собі відсутність надможливостей. Концентруйтеся на теперішньому та майбутньому. Не забувайте – вся ваша поведінка має бути спрямована на збереження життя, психічного і фізичного здоров’я.

Найбільше психологічно «вибиває з колії» переживання про те, як там рідні, як вони страждають без звістки про вас.  Однак, допомогти їм ви все одно не можете. Відтак, безсилля просто «з’їдає» вас зсередини. Потрібно чітко сказати собі «З моїми рідними все гаразд» і думати про приємні моменти з минулого, мріяти і будувати плани на майбутнє. Подумки спілкуйтеся з рідними, уявляйте як вони відповідають вам у теперішньому часі. Вірте у те, що у ваших рідних  є сили, аби подолати кризу. Згадайте минулий досвід успішного подолання ними стресових ситуацій.

Зрозуміло, що легко сказати «Агресію треба прийняти». Однак, тут без варіантів. У такій ситуації ані спротив, ані вмовляння, ані благання, ані сльози не допоможуть. Навпаки, будь-які емоційні прояви можуть розлютити ваших мучителів ще більше. Сконцентруйте увагу на собі, на власному внутрішньому світі. Де фокус уваги — там й енергія. Відстороніться від чужої люті, це не ваша енергія.

Немає сенсу просити відпустити вас у тих, хто за вами наглядає або веде допит. Зазвичай, не вони приймали рішення про ваш полон. Навіть не вони вас доставляли до місця утримання. Однак, від них певною мірою можуть залежати умови вашого утримання. Намагайтеся скористатися можливістю встановити індивідуальний контакт з охоронцями чи наглядачами для можливого покращення умов вашого утримання. Це – одне із завдань, творчих і непростих, яке підпорядковане основній меті – вижити і зберегти фізичне і психічне здоров’я. Універсальною темою для встановлення контакту є тема родини. Може скластися ситуація (особливо під час вашого тривалого утримання), коли не тільки ви відчуваєте своєрідну вдячність і приязність до охоронців за поблажливе до вас ставлення, але й ваші охоронці починають симпатизувати вам. Адже вони «так само в підвалі, в холоді і вологості, далеко від родини, тільки по різні сторони дверей». Це так званий «стокгольмський синдром».

У більшості випадків «спілкування» з охоронцями і наглядачами відбувається з мішком на голові. За таких умов дивіться куди хочете, але краще – під ноги. А от тим, хто веде допити (зазвичай, вони в балаклавах), в очі краще не дивитися. Ми частина тваринного світу, де контакт «очі в очі» більше 2 секунд сприймається як виклик чи протистояння та провокує агресію.

На поставлені запитання відповідайте коротко. Бажано тільки про те, що стосується вас (особисті дані чи професійна діяльність). Будуть доречними фрази на зразок  «це була закрита інформація», «цей факт пройшов повз мене». Не варто казати «я не пам’ятаю» — це може спровокувати агресію. Не варто повідомляти неправду. Зазвичай, ті, хто ведуть допити,  фіксують ваші відповіді і легко можуть упіймати вас на брехні.  Реакція буде негативна.

Потрібно усвідомити і прийняти, що ви перебуваєте під повною владою ваших охоронців і наглядачів. Спротив та протистояння поглинуть вашу енергію для виживання. Ваш організм є системою, яка  «самоорганізовується» під правила. Довіряйте цій системі. За порушення правил утримання обов’язково буде покарання. Навіть повернення голови чи самовільне переміщення з місця на місце може розцінюватися як спротив і буде покаране. Поступово ви розумітимете, як можна покращити умови утримання, не порушуючи (принаймні, відкрито і демонстративно) правил. Будьте винахідливими.

Орієнтування у часі дає можливість контролювати хоча б маленьку частину життя. Відчуття контролю – важлива опора в стресовій ситуації, яка укріплює віру у власні сили. Орієнтуватися у часі допомагають зміни охоронців. «День чи ніч» допомагають визначити активність допитів, звуки з вулиці, розмови тих самих охоронців. Відкрито питати про час (принаймні на початку утримання) не варто, адже охоронцям заборонено спілкуватися з вами (хоча можна, наприклад, звернутися з проханням постукати  по дверях рівно стільки разів, скільки зараз часу). Як тільки з’явиться можливість, починайте вести «календар». Відмічайте в календарі день місця і день полону. Робіть відмітки («закреслюйте» день) тільки наприкінці доби.

Обов’язково підтримуйте фізичну і розумову активність. Навіть якщо вас утримують, обмеживши ваші рухи (наприклад, прив’язали до стільця), напружуйте м’язи, робіть оберти шиєю, за можливості намагайтесь підводитися. Експерти з виживання рекомендують вправи-невидимки, які можна робити непомітно для оточуючих. Наприклад: водити очима вправо-вліво, догори-донизу, по колу – 5-6 повторів (знижає психічну напругу); робити вдих-видих з затримкою у 4 секунди – 2-3 повтори (стабілізує тиск, вирівнює пульс); відкрити рот та розслабити нижню щелепу на 10 секунд (розслаблює усе тіло, вирівнює емоційний стан); напружувати м’язи правої/лівої сторони тіла (підтримує тонус тіла). Коли з’явиться можливість, щоденні декілька разові вправи (наприклад, елементарні присідання) повинні стати обов’язковими. Ще більш важливими є розумові вправи. Читайте, пишіть, малюйте, складайте вірші, моліться.

Мотивуйте себе заповнювати кожну хвилину полону якимось заняттям. Не залишайте часу для переживань, докорів сумління, відчуття провини. Через силу, через «не можу» примушуйте себе думати, читати вірші, мріяти. Спробуйте сформувати міцну установку «на виживання». Не опускайте руки, не втрачайте надії. Думайте про майбутнє і вірте в нього. Читайте все, де є букви: інструкції до ліків, етикетки на пляшці з водою чи туалетному папері. Щось почитати (газету чи журнал, а якщо пощастить – навіть і книгу) можна випросити в охоронців (вони також читають). Попросіть аркуші паперу, олівець. Пишіть листи родині, близьким людям, друзям, колегам (пишіть, навіть якщо їх не відправляють) або ведіть щоденник. Малюйте, навіть якщо ніколи не малювали. І моліться, навіть якщо ви не релігійна людина, навіть якщо не знаєте молитов. Достатньо проговорювати «молитву спокою»: «Боже, дай мені розум і душевний спокій прийняти те, що я не в силах змінити, мужність змінити те, що можу, і мудрість відрізнити одне від іншого».

Сон –  це природний механізм для зняття напруги. Як не дивно, перші години полону ви можете проспати. І це добре, адже захисна реакція організму може мати саме такий прояв. Спіть від допиту до допиту. За будь-якої можливості –  спіть.

Харчуватися потрібно через «не хочу» і навіть «не можу». Їжте все, що дають. Не гребуйте їсти навіть з рук ваших наглядачів (ваші руки не завжди залишатимуться без кайданок). Іншої можливості може не бути. Те ж саме – з водою. Хоча й обережно. Адже до туалету вас можуть водити раз на добу. Однієї чи двох склянок води на добу достатньо. Під час прийому їжі, яка б вона не була, за можливості дотримуйтесь елементарних правил. Це дозволить почувати себе людиною, що само по собі важливо.

Забутьте про сором і використовуйте кожну можливість потурбуватися про себе. Хоча у більшості випадків до туалету виводять раз на добу, ситуації можуть бути різними. Але незмінною має бути турбота про себе. За умови достатньої кількості води (вистачить і декількох склянок) обов’язково робіть гігієнічні процедури. Догляд за тілом має важливе значення.  Взагалі, елементарна турбота про себе –   це важлива умова збереження не тільки фізичного, але й психічного здоров’я.

Якщо вас тримають прив’язаним до стільця, тут важко щось порадити. Однак, за найменшої нагоди, облаштуйте місце для сну. Попросіть у охоронців щось, на чому можна спати.

Для того, аби підтримати свій психічний стан, повернути самоповагу та відчуття власних сил, намагайтеся досягти маленьких прихованих «перемог». Послабили кайданки, вдало вивернувши руку, – перемога. Зсунули мішок з голови, аби полегшити дихання і не привернули увагу наглядачів – перемога. Вдалося отримати від охоронців газету чи журнал і приховати від наглядачів – перемога. Змогли «розговорити» охоронця і почути хоч якісь новини з волі – перемога. Відчуття, що ви винахідливіші і розумніші за окупантів, допомагає і надихає. Саме розумніші і винахідливіші.

Намагайтесь на певний час обмежити свої контакти. Дотримання цієї рекомендації допоможе вам відпочити і прийти до тями. Спілкування зі сторонніми людьми чи ЗМІ краще на деякий час відкласти. Приділіть час родині і собі. Це важливий час підсумувати досвід та вивільнити внутрішню напругу у безпечному місці. Але пам’ятайте, що ваші рідні також отримали травматичний досвід. Тому подумайте, як ви допоможете один одному якнайшвидше відновитися. Разом з родиною складіть план дій.