Волонтери повертають з небуття обличчя людей, які творили історію запорізького краю
У прифронтових селах на Запоріжжі, які перебувають під обстрілами, досі зберігається велика кількість історичних пам'яток - це родинні архіви, документи, старовинні меблі та інші артефакти. Порятунком цих цінностей займаються запорізькі краєзнавці громадських організацій "Гуляйпільські старожитності" та "Запорізьке наукове товариство імені Якова Новицького".
Вони збирають і оцифровують фотокартки з сімейних архівів, записують спогади людей, а також реставрують старовинні речі - зокрема меблі - що десятиліттями зберігалися в родинах.
Про роботу краєзнавців в умовах повномасштабної війни ми поспілкувалися з головою громадської організації "Гуляйпільські старожитності" Сергієм Звілінським.
Громадська організація "Гуляйпільські старожитності" створена не так давно, у 2022 році, але ця ініціатива існувала й до цього - з 2014. Вона об'єднувала краєзнавців, істориків, волонтерів.
"Ми займалися історією в широкому сенсі - експедиціями, дослідженнями і в Гуляйпільському регіоні, і в області загалом. Разом з Сергієм Білівненком (голова Запорізького наукового товариства імені Якова Новицького) ми займалися етнографічними експедиціями, їздили по селах.
Остання велика експедиція була у нас перед повномасштабною війною на територію Донецької області, нині окупований Волноваський район. Ми фокусувалися на колишніх єврейських колоніях, які були на межі сучасної Запорізької та Донецької областей, працювали в Маріуполі, записували спогади єврейських родин, які пережили голокост, були в селищі Агробаза, де були розстріли маріупольських євреїв в 1941-1942 році. Зібрали дуже багато цікавої інформації", - розповів Сергій Звілінський.
Порятунок архівів
Після початку повномасштабної війни історики в першу чергу почали евакуювати свої зібрання та фонди, які знаходилися в Гуляйполі. В перші тижні вивезли архів організації "Гуляйпільські старожитності" та матеріали з музею, який робили в Гуляйполі та планували до відкриття у 2022 році. Зараз ці всі цінності зберігаються у сховищах в Запоріжжі.
"Паралельно з тим ми розуміли необхідність фіксувати спогади. Ми й до цього це робили, але зараз в сотні разів це актуалізувалося, бо люди почали виїжджати, покидати домівки, свої матеріали, родинні архіви", - каже Сергій Звілінський.
Також від російських обстрілів страждали маленькі музеї, розташовані в селах та містечках - шкільні, при сільських радах, клубах, будинках культури. Ніхто не організовував їхнє вивезення, тож ця робота теж лягла на плечі краєзнавців.
"Можу навести приклад з музеєм в селі Омельник Преображенської громади. Це був наш перший досвід масштабного рятування. В селі був музей при школі, школа була зруйнована декількома прильотами повністю, і музей фактично був похований під цими уламками.
Більше місяця чи двох ця будівля просто стояла зруйнована, але стіни ще трималися. Ми тоді завернулися до голови громади, директора школи, і погодили вивезення цього музею. Тож ми розгрібали завали та діставали цінності з-під цегли", - згадує Сергій Звілінський.
Сила соцмереж
Вивезення архівів з прифронтових населених пунктів - це тільки частина роботи, каже краєзнавець. Старовинні речі зберігаються у сховищах у Запоріжжі. Меблі реставрують у спеціальній майстерні, щоб зберегти їх і перетворити на справжні музейні експонати.
Опрацьовують історики й родинні фотокартки - намагаються максимально ідентифікувати людей, знайти інформацію про них. У цьому дуже допомагають соцмережі.
"Поїхати, просто забрати якісь речі й покласти їх в архів - цього недостатньо. Так, це врятоване джерело, але воно не розкаже стільки інформації. І якщо не зробити цього зараз - навряд чи хтось буде робити це потім. Тому ми контактуємо з нащадками. Вони можуть бути в Запоріжжі, інших містах країни, за кордоном.
Намагаємося максимально публікувати фотокартки у фейсбуці. І вже після публікації в коментарі приходять люди, які когось впізнають, коментують, надсилають додаткові світлини.
Ми бачимо таку тенденцію - чим більше люди про нас дізнаються, тим більше вони розуміють цінність родинних архівів. Для багатьох людей це просто "якісь фотокартки, якісь документи". А для історика це неймовірні речі, по яких ми вивчаємо минуле, історію конкретної родини, конкретної людини, вписану в історичні процеси", - каже краєзнавець.
Показати людину на тлі історичних процесів
Саме на історіях конкретних людей та родин можна відтворити те, що відбувалося в країні та Запорізькій області в минулих століттях, зазначає історик.
"Це соціальна антропологія - дослідження людини саме в найдрібніших її проявах. Цього не робилося в радянському союзі, бо в радянському союзі історія не фокусувалася на людях. Історія фокусувалася на досягненнях комунізму, економіці, війнах, а людина була просто гвинтиком у всій цій великій системі тоталітарної країни.
Тому ми зараз намагаємося виправляти свою історію шляхом того, що розповідаємо історії конкретних людей, які були забуті, які мовчали, бо було страшно, історії родин, в яких були "вороги народу".
Зараз вже немає тих людей, які можуть розказати про 20-30 роки, процеси колективізації, розкуркулення, розстрілів, але шляхом дослідження родин ми можемо хоч якісь крупинки зібрати й витягти з небуття історії людей, які були знищені радянською владою", - каже Сергій Звілінський.
Тільки по фото можна "розкрутити" велику історію, каже Сергій Звілінський. Останній такий випадок - родина Мартиненко з Гуляйполя. Представник цієї родини вивезли з міста великий архів і більшість світлин прокоментував. Але після того, як фотокартки опублікували в соцмережах, знайшлися люди, які впізнали зображених на фото.
"Виявилося, що це родина була розкуркулена, пережила голодомор, потім представники цієї родини були репресовані у 37-38 роках, ми познаходили їхні кримінальні справи. І на основі однієї тільки родини ми можемо прослідкувати, як вона була перемелена у 20 столітті радянською владою і тоталітарним режимом", - зазначає краєзнавець.
Унікальні знахідки
Всі цінності, які вивозять з прифронтових громад неймовірно цікаві, каже історик. Проте іноді трапляються насправді рідкісні речі. Так, в одній зі старовинних родинних скринь, вивезеній з Гуляйпільщини, знайшли срібний німецький медальйон часів Першої світової. На ньому викарбуване прізвище та рік народження солдата, і зараз краєзнавці якраз встановлюють історію цієї речі.
"Хочемо знайти дані про людину, якій належав цей медальйон. Його могли зняти з вбитого німця під час Першої світової. Або ж він міг належати німцю з-поміж тих, які прибули сюди у 1918 році по договору з гетьманатом Скоропадського і разом з військами Української держави виганяли з України більшовиків, вступали на Гуляйпільщину. Можливо ця людина загинула десь тут і оцей медальйон отак зберігся", - розповів Сергій Звілінський.
Ще одна цікава знахідка - родинна скриня, яку нещодавно вивезли з села Новогригорівка.
"Вона повністю обклеєна під кришкою етикетками з цукерок, шоколадок, мила 20-х-30-х років. Дуже цікава штука, яка відображає історію побутову. І завдяки їй можна дізнатися, які цукерки їли в селі Новогригорівка у 20-х роках. Дуже крута штука, яка була б чудовим музейним експонатом", - каже Сергій Звілінський.
Також рідкісні знахідки - це фото часів української революції та махновського руху.
"Одна з останніх знахідок - це фото командирів, які ми зараз ідентифікуємо. На фото - махновці, які сфотографувалися у військовій формі повстанців, зі зброєю - шикарна річ. Скоріше за все, що один із зображених - це Василь Шаровський, один з командуючих артилерією у махновській армії.
Це музейний експонат, неймовірно рідкісний, ви такого не знайдете ніде, окрім як в родинних архівах", - зазначив Сергій Звілінський.
На волонтерських засадах
Краєзнавці працюють на волонтерських засадах, по можливості - залучають міжнародні організації, які допомагають з технікою для роботи та матеріалами. В експедиції у прифронтові громади постійно їздять дві людини: Сергій Звілінський та Сергій Білівненко.
Реставрацією старовинних меблів займаються самотужки у вільний час - переважно на вихідних. Є в організації й волонтери, які фізично не знаходяться в Запоріжжі, але допомагають з соцмережами, пошуком нащадків, домовляються про вивезення цінностей, і це теж важлива частина роботи.
Згуртування громади
За час повномасштабної війни представники "Гуляйпільських старожитностей" вже провели одну виставку у Запоріжжі, присвячену Голокосту. В майбутньому виставки будуть продовжувати, і не тільки в Запоріжжі. Зокрема, цікаві артефакти із Запорізької області планують показати у Львові.
"Ідеальний формат для нас - це повернення музею до нашого Гуляйполя, відновлення будівлі, в якій він розташовувався. Гірший сценарій - це релокація, бо матеріалів багато, і вони продовжують надходити. Ми бачимо необхідність у виставковій, музейній діяльності, але наскільки вона реальна у воєнний час - питання відкрите.
Поки плануємо виставку врятованих експонатів, щоб показувати побут, звичаї і культуру наших українців, які тут мешкали. На літо плануємо у Львові провести виставку спільно з нашими колегами з цього міста. Вона буде присвячена якраз прифронтовим громадам Запорізької області.
По-перше, це буде цікаво і мешканцям Львову, а по-друге, там багато релокованих наших мешканців, відповідно це би було місцем згуртування громади, яка знаходиться там, майданчиком, де люди б зібралися та поспілкувалися", - розповів Сергій Звілінський.
Фото: Гуляйпільські старожитності
