Від час ворожого обстрілу редакція газети “Пологівські вісті” втратила все

Війна прийшла в Пологи потужними обстрілами, один з яких став фатальним для розташованої в центрі міста редакції «Пологівських вістей».

8 березня 2022 головна редакторка газети «Пологівські вісті» Ірина Лісова саме була в місті у справах, коли здалеку побачила густий чорний стовп диму. Від перехожих почула, що то горять друкарня з редакцією.



Розповідає Ірина Лісова:

«На першому поверсі будинку була друкарня з великим запасом паперу, на другому – наша редакція. Коли на початку березня в будинок влучив снаряд, запас паперу додав полум’ю нищівної потужності, і в одну мить редакція втратила все!

Перед війною ми зробили в редакції ремонт, поміняли проводку, встановили в кожний кабінет кондиціонери, нові меблі, комп’ютерну техніку.

Тепер усе це знищене: згоріли стіни, меблі, комп’ютери, фотоапарати, диктофони і все інше, що було в приміщеннях.

Головне – згорів архів «Пологівських вістей» з 1946 року. Подумати не могли, що така ситуація може трапитись і не встигли вивезти все в якесь укриття.

Пожежа вибила з колії, здавалося, що весь світ рухнув – згоріли тринадцять років моєї редакторської роботи.

А ще до цього я вісім років працювала на районному радіо і можу сказати, що я взагалі-то з медійно-поліграфічної династії: мій дідусь понад півстоліття працював у друкарні, сорок шість років з яких був її директором.

Отже російський снаряд дотла випалив життя кількох поколінь моєї сім’ї…

До всього, разом з тим, що згоріла моя робота, від обстрілів був серйозно пошкоджений наш будинок, який будували за програмою молодіжних кредитів і який був окрасою міста.

Наша квартира, в якій тільки-тільки закінчили ремонт, також зазнала значних пошкоджень.

Що можна сказати з хорошого? Ми змогли підтримати наших колег фінансово: з початком війни, хоча газета вже не видавалася, ми виплатили колективу зарплату за березень, а за квітень повністю виплатили відпускні.

Але тепер згідно з українським законодавством робота підприємства відповідним наказом призупинена, і коли буде відновлена, сказати важко.

Через те, що в Пологах практично немає зв’язку, журналісти змушені переховуватися і не можуть розповісти, що відбувається в місті, отримувати звідти інформацію немає можливості. Отже унеможливлено вести сайт і давати інформацію в соціальних мережах.

Знаю, що такого, а часто й набагато більшого лиха зазнають люди по всій Україні, і мрію про якнайшвидше завершення проклятої війни.

В планах – дуже(!) хочу повернутися з вимушеної евакуації додому, в Пологи, починати відновлювати місто і газету.

Хочеться сподіватися, що знайдемо спільну мову з місцевою владою, невеличкий кабінетик нам все-таки виділять, будемо співпрацювати, щоб не позбавляти людей місцевої інформації. Але як воно буде?… Про великий оптимізм поки що не йдеться».

***

Болить душа у Ірини за своїх колег – журналісток, які залишилися в окупованому місті. Пропонувала їм виїхати, але жінки не погоджувалися, сподіваючись, що окупація – то не надовго.

Пізніше, коли все-таки вирішили виїжджати, це в умовах постійних потужних обстрілів, ворожих блок постів стало надскладною проблемою.

Найстрашніше, що одну з журналісток вже розшукувала «нова влада» (про це її попередили добрі люди, вона переховується).

Передавали й Ірині, що й про неї рашисти розпитували – де вона ховається. Тож виїхала вона вчасно.

Виїжджали, коли в окупованих Пологах не стало світла, зв’язку, інтернету, води. Новини дізнавалися при свічках зі старенького приймача на батарейках, а коли батарейки вичерпалися – залишилися у вакуумі. Про те, що відбувається в Україні, могли тільки здогадуватися.

Аптеки і магазини розбили і розтягли мародери: спочатку ¬ орки, а потім і свої, пологівські.

Окупанти примушували цивільних людей носити білі пов’язки, заборонялося тримати руки в кишенях, чоловіків обшукували. Ось тоді, в середині березня, вирішили виїжджати з міста, хоча їхати вже було дуже страшно.

Як без зв’язку їхали через рашистські блок пости і молилися всім богам – особлива тема. Можна тільки сказати, що коли виїхали на підконтрольну українським військовим територію, не відразу могли звикнути до нормального життя.

***

Зараз редакторка «Пологівських вістей» разом із сім’єю мешкає в Івано-Франківській області. Ірина безмежно вдячна людям, які зустріли біженців, як найближчу рідню: нагодували, пригріли, заспокоїли.

Тепер чоловік влаштований на роботу, що дає можливість орендувати квартиру і мати кошти на все найнеобхідніше.

Сама Ірина не працює і дуже вдячна Національній спілці журналістів України і колегам з Нідерландів, що перерахували їй кошти, які стали суттєвою матеріальною підтримкою в складній життєвій ситуації.

Сьогодні вона замислюється над тим, як організувати позов до суду на Російську Федерацію щодо компенсації за зруйноване і вимушений простій підприємства.

Каже: «Можливо, це видається наївним кроком, але й мовчати, проковтнути все, що російські війська накоїли і зруйнували, ми не маємо права».

Автор: Ольга Войцехівська

Джерело: Журналіст України