Заради картини ночував на Хортиці - у фотоклубі відкрили виставку Місячне сяйво. Від ескізу до картини запорізького художника Олександра Глухова.

Запорізький художник Олександр Глухов розповів на презентації своєї виставки, як заради картини ночував на Хортиці та багато цікавого про свою творчість

У фотоклубі відкрили персональну виставку живопису "Місячне сяйво. Від ескізу до картини" запорізького художника Олександра Глухова. Втім ескізів тут немає, ми бачимо вже результат - повноцінні картини.

За словами художника, представлено понад 40 картин переважно останніх двох років, частина яких знаходиться у приватних колекціях. Втім є роботи створені і п'ять, і сім років тому. Також Олександр Глухов займається графікою, але в цю виставку даний напрямок його творчості не увійшов.

Читайте також:Художник із Запоріжжя покаже «Місячне сяйво» та розповість історію картин (фото)

Таке враження, що на виставці переважає яскрава осінь. Є також натюрморти з квітами і портрети, у тому числі, кота. Напрямок робіт - від реалізму до імпресіонізму і експресіонізму та їхнього синтезу, с різними фактурами. Представлено и декілька картин Наталії Гуйтур.

Чому виставка називається "Місячне сяйво"?

Читайте також:У Запоріжжі відкриють дві виставки в один день - вхід вільний

- Тому що у світлі Місяця я ніби знаходжу вхід до іншої реальності. На виставці є картина із такою назвою, - відповідає Олександр Глухов.

І розповідає мені про експозицію:

- На виставці представлені мої досліди. Якщо раніше я писав картини інтуїтивно, швидко, то зараз почав їх продумувати.

Наприклад, картину, яка висить праворуч від "Місячного сяйва" - "Вид на балку Генералку" (таблички автор зробити до відкриття виставки не встиг. – Ред.) я писав два дні. Створював її за акварельним ескізом, який робив з натури на Хортиці у серпні цього року. Раніше ми ходили із художниками етюди писали. Щоб зробити цей етюд, я спеціально ночував на Хортиці, змерз, ще дрони літали. Моторошно було. Спочатку комарі дзижчали, а потім почали дрон дзижчати. Не виспався, потім спека почалася. Ну, дуже важкий день був. Але все зробив.

Взагалі, на виставці представлені реальний реальні пейзажі Хортиці - балка Генералка, Старий Дніпро.

Раніше я не міг писати картини "з голови" чи з акварельного ескізу, а тільки з натури. Тепер можу. За більш ніж 20 років у мене накопичився досвід. Я писав усі види квітів, побував у багатьох куточках України від Криму до Карпат. У мене вже склалася своя зорова пам'ять – така внутрішня бібліотека.

Щось я беру від різних художників, але, звичайно, по-своєму, пропускаю все через свою призму. Наприклад, у живопису – у Петра Столяренка, по його картинах я вчився імпресіонізму; чи наших запорізьких Коробова, Колосовського; у графіці – у Сергія Якутовича.

Ще мені здається, що мої картини чимось схожі на киргизькі килими. Тому що мама була башкиркою, східною людиною.

- Пам'ятаю у графіці вашу техніку замальовки, як у долара.

- Так, це є Сергій Якутович.

- А ще бачу на виставці репліку на Ван Гога. Це, як і раніше, ваш найулюбленіший художник?

- Так. У мене був задум зробити музей Ван Гога у Запоріжжі. Але мені важко писати його картини, бо кожна з робіт пронизана болем та стражданням. Їх важко копіювати та складно передати.

- А що за котик на вашій виставці?

- Це дружній шарж на художника Анатолія Криволапа. В мене була серія з котиками - різні образи, як пародії на відомих постатей.

- Чи є на виставці картина з цікавою історією?

- Наприклад, "Моряк" – портрет Віталія Семенюка. Він запросив мене до себе в яхт-клуб на п'ятдесятиліття. Віталій пив коньяк, і я почав малювати його портрет. Потім він заснув, і я дописував ювіляра вже сплячого. Поставив поруч картину, відкрив банку тушонки, поїв і чекав, коли він прокинеться. Він зрадів, сказав: "Це чудово, мене так ніхто ніколи не писав". І купив картину.

- Згадайте, будь ласка, як ви вирішили стати художником?

- З дитинства хотів бути художником, завжди малював. Мені завжди подобалися картини та все, що з цим пов'язано. Захотів навчатися у художній школі, мене мама туди відвела. Після школи вступив на художника до 6-го училища (тепер – Запорізьке вища професійне училище. - Ред.). Одним із моїх вчителів був художник Антон Шеретов.

Після училища я влаштувався працювати помічником чи учнем скульптора Вані Озерова і ми ще пам'ятники гравірували. Там я познайомився із скульпторами.

Коли був скульптором-гравером, то близько побачив горе, смерть, людей, які замовляють пам'ятники своїм рідним. Мене це сильно потрясло... З особистих причин у мене стався нервовий зрив, шок. Я вирішив кинути скульптуру, гравіювання та повністю присвятити себе живопису.

Виїхав до Криму, вступив до художнього училища імені Самокиша. Не довчився, бо були проблеми із грошима. Вони там вони різко закінчувалися і доводилося повертатися до Запоріжжя заробляти та знову виїжджати туди. Було таке, що залишаєш людям картини на продаж, а вони зникають разом із твоїми роботами – ні картин, ні грошей.

- А ваші батьки – художники?

- Ні. Двоюрідний дід був художником та відомим футбольним тренером. Мабуть, його дар художника перейшов до мене. Плюс вплинула моя любов до лісу, природи.

А мама та тато все життя підтримували мене, як художника. Якби не їхня підтримка, то, мабуть, я не став би художником.

Художник – це важка професія. Тому що ти не знаєш, коли в тебе буде заробіток, коли в тебе щось куплять, і взагалі все це непередбачувано.

- Чим ви зараз заробляєте?

- Я викладаю, займаюся арттерапією з дітьми-аутистами. Також живу за рахунок продажу картин. І проводжу майстер-класи у художньому музеї (в один із вихідних. – Ред.) – мені подобається там атмосфера, бажання людей малювати.

- Картини на які теми найбільше затребувані зараз у покупців?

- Здебільшого картини на військову тематику. Але на виставці їх нема.

- А які у вас улюблені теми, сюжети?

– В основному, природа – це ліси, Дніпро, Хортиця. У нас єдине місце – це Хортиця. Сумно, що зараз через війну там досить небезпечно перебувати. Я навіть потрапляв на дрона-ждуна, який активувався. Або мені здалося, але він сильно дзижчав поруч у траві і я втік.

Квіти також люблю малювати. Я вивчаю квіти, дивлюся, як їх пише київська художниця Юлія Сердюк. Побачив її роботи у фейсбуку – на мій погляд, це ідеальний приклад, як треба писати квіти. Я з нею трохи списувався. Не всі вміють писати квіти.

- Раніше у вас був більш "гладкий" живопис, зараз - більш фактурний. Ви відчуваєте, як міняєтесь і чому?

- Тому що всередині йде чи зростання, чи деградація, чи застій. І це впливає на живопис. У якісь старі стилі вже не виходить зайти, повернутись до них.

Мабуть, раніше у мене був якийсь наївний імпресіонізм, а зараз це вже імпресіонізм справді з експресіонізмом.

- А коли ви почали писати більш об'ємні, пастозні роботи?

- Коли вже набрався досвіду і вже сьорбнув горя. Два роки, як зі мною немає мами, вона померла від епілепсії у мене на руках.

- Співчуваю... Пам'ятаю, що у вас була цікава "Зелена виставка" приблизно у такому ж стилі у запорізькій галереї "Бараннік".

- Так, але там я писав "на дотик", а тепер повернувся до цього стилю свідомо. Це як у боксі – раніше я просто бився, а зараз уже бачу та знаю, як поставити удар.

- Чому на вашій виставці представлені картини Наталії Гуйтур?

- Тому, що останні п'ять-шість років працюю з нею в одной майстерні, і ми друг друга підтримуємо та допомагаємо один одному створювати полотна та долати різні труднощі в житті.

Наталія допомогла мені вийти з кризи, пов'язаної з воєнною ситуацією. Я малював, але перебував у важкому стані всередині. А Наталя, сильна за вдачею, вміє знайти слова, що я відразу "прокидаюся".

На виставці Наталя ніби подовжує та розкриває тему місячного світла. Ти засинаєш під місяцем і починають снитися сни. Її картини чимось схожі на ці сни.