Бізнес – індикатор ситуації в місті
Туроператор, агенція нерухомості, галерея натурального каменю – фірми –сусіди на першому поверсі будинку в центрі Запоріжжя. Усі вони зачинені. Поїздки тепер зовсім не туристичні, нерухомість під загрозою, а натуральний камінь знадобиться пізніше для великого відбудовування. А поки що бізнес заліг на дно.
Пересічний запорізький офіс цими днями
Втім, не все так печально. Коли фронт під Запоріжжям стабілізувався, містяни помітили: малий бізнес поволі оговтується від шоку перших днів війни. Раніше від інших втішилися таким відродженням любителі кави. Їхні улюблені заклади досить скоро не витримали розлуки з відвідувачами і знову відчинилися.
Кава в зернах емоцій
Заходжу до стильної запорізької кофейні.
— Я вас слухаю, — зустрічає мене привітний хлопець.
Насправді це я хочу його послухати, бо прийшов, аби дізнатися, як працюється в умовах війни. Але про справу пізніше. Поки що замовляю кружку зеленого чаю. Тут його виявляється три види. Вибравши найдухмяніший, повідомляю мету свого візиту.
— Ви ставьте запитання, а я розповідатиму і заодно робитиму свою справу, — згоджується цей привітний хлопець, як з’ясувалося – власник кав’ярні Денис. І тут же заходився переставляти коробки.
— А я думав, що робота у вас така: сидіти і чекати клієнта.
— Ми збираємо гуманітарку на тимчасово окуповані території. Здебільшого це продукти, вода. І кава, чай, звичайно.
— Як же доїхати до тих територій?
— Машина може стояти тиждень, а може і за день доїхати.
— А тут, на вільній території, для вас що змінилося?
— Відвідувачів, безумовно, менше стало. Багато поїхали, але частина – на мій погляд, процентів 30-40 — збираються повертатися.
Ціна наших закупок зросла на 15-30%. Кава, приблизно, на 50%. А от чай, як не дивно, зовсім не відреагував на ситуацію.
Склади знаходяться в Києві і в Західній Україні. Через ситуацію в Києві поставки йдуть переважно зі Львова, західних регіонів. А це пально-мастильні матеріали. От «кофеек» зразу і підскочив.
З початку війни ми півтора тижня не працювали. А коли стали зрозумілі кордони зіткнення, стало й зрозуміло, що можна функціонувати. Та й Президент закликав бізнес почати роботу. Так що ми вчиняємо, власне, як сказав Президент.
— Вибачте, а прибуток маєте?
— За прибуток не доводиться говорити. Прибуток у нас, сказати б, людський. Радісно зустріти відвідувача, бачити, що він нікуди не поїхав, що люди лишилися. І це приємно.
Ми спілкуємося з колегами на тимчасово окупованих територіях – і там пробують працювати. Люди і там приходять попити кави. Приходять, бо відволікаються, щоб не злетіти з котушок.
— Там хоч за гривні, не за рублі, відволікаються?
— Усюди гривні. Питання про щось інше навіть не ставиться.
А знаєте, що для нас тепер найхимерніше? Кондитери припинили свою діяльність.
Спочатку в них були проблеми з доставкою, а тепер їм невигідно працювати. Електроенергія, робота потребують витрат, а попиту на кондитерські вироби немає.
Хоча влада лояльно ставиться до бізнесу.
(Стоп! Я, здається, став свідком знаменної події. Либонь, вперше в історії України бізнесмен не скиглить через владу, не нарікає на владу, не обурюється владою, не вимагає від влади. Ба більше, він констатує підтримку влади).
Та десерти — не найактуальніша тема. Тож вибір ласощів у нас тепер дещо обмежений.
— Нам хочеться солодким заїсти стрес, але хочеться й гроші поберегти на щось важливіше.
— Так. Ось у нас поруч тату-майстер працює…
— О, цікавий варіант бізнесу у форс-мажорі. Поговорю ще з цим тату-майстром.
– Його зараз немає на місці. Але я вам скажу, що він розповідає. Багато хто хоче зробити тату й зараз, відклав гроші на нього. Але непевне майбутнє утримує від тату – раптом ці гроші знадобляться на невідкладні потреби.
Ця непевність часом виливається у незбагнені речі. Було попервах, заходжу до магазину – і не бачу соку. Його взагалі немає. А знайомий постачальник телефонує і каже: поставки можливі, усе працює, чому немає соку, пояснити не можу.
«Війна – це перерозподіл ринку», — говорить мій приятель. Може, саме тому в магазинах замість середнього сегмента переважає тепер сік підвищеного класу і консерви преміумкласу.
— Може, те, що подешевше, просто змели з полиць?
— Але ж алкоголь чомусь не змели?
(На цьому майже філософському запитанні я допиваю свій чай і цікавлюся, скільки з мене. Відповідь приємно дивує і спонукає пошукати поглядом банку з псевдодотепним написом «На море» тощо. Але її немає).
— Найкращі чайові для нас – це коли ви прийдете знову, — пояснює Денис.
Обов’язково прийду, Денисе. Цей ваш достойний принцип нехай заробить на мені.
У логістиці собака заритий
Заходжу до зоомагазину. Ні песика, ні котика у мене немає, тому без зайвих слів про кастрацію і кліщів представляюсь журналістом.
— Я розповідатиму і паралельно займатимусь своїми справами, — продавчиня Валентина починає розмову так само, як і власник кофейні Денис, — Для нас ціни змінились через логістику, за доставку доплачуємо, — говорить Валентина, прибираючи коробки з-під товару. – А от асортимент не змінився, навіть розширився.
Собаки, які звикли до певного корму, зараз можуть годуватися ще краще.
— Звідкіля везете цей розширений асортимент?
— З усієї України. Ситуація впливає так, що не могли замовити, скажімо, в Харкові. Київські корми є в Дніпрі.
— А закордонні?
— Ми напряму із закордонними виробниками не працюємо. У них є свої представники, ми у них робимо замовлення.
Стояла певна проблема з кормом «Клуб 4 лапи» — те, що лишалось, розібрали, не було чим замінити.
Однак я вам скажу: незамінних кормів немає. Якщо тварина звикла до певного корму, то його завжди можна замінити іншим, навіть кращим.
Про собачок, котиків ми піклуємось. Вислухаємо усі ваші побажання і підберемо що треба на будь-яку примху.
От з ветеринаркою (кормом для недужого улюбленця) трохи складніше. Але не з усією – для тварини з проблемною підшлунковою, наприклад, можна знайти альтернативну поживу.
— Що з цінами?
— Корм для собак малих порід зі 197 гривень/кг здорожчав до 211. Баночка паштету для котів (85 грамів) була 30 гривень, тепер 35.
Полиця запорізького зоомагазину
Але якби і не було війни, товар подорожчав би все одно. Постачальники попереджали нас, що ціни зростуть – усе ж дорожчає, не лише зоотовари. А через війну сталося так, що ціни лишилися ті самі, а доставка ускладнилася. Звідси і здорожчання.
— Бачу, у вас і живий товар є.
— Тварин не купують. Хіба що хом’яків беруть, аби відволікти дітей, вони ж тепер вдома.
Багато хто від’їхав, залишивши улюбленців волонтерам. У мого знайомого є хаскі, так він ще й вічарку взяв. Його близькі від’їжджали, куди ж її дівати.
У нас тут були ще шиншили, морські свинки, папуги. Коли все почалося, тривоги ці, ми три дні не могли сюди виїхати. У нас є магазини і в інших районах Запоріжжя, то ми до них звідси перевезли тваринок. Туди хоча б пішки можна прийти – погодувати, прибрати. Бо коли сирени, їздити у цей магазин далеко і проблемно. Тож перевезли підопічних в інші свої точки – у пішій доступності для нас.
А тут залишилися хом’ячки і щурики. Коли були довгі комендантські години – клали їм більше корму, води – і зачиняли. А що робити.
Хом’ячки і щурики лишилися на своєму місці. Але хлопчиків і дівчаток розділили, аби не робили дітей у цей непростий час
Під каблуком партнерів
Заходжу в ательє з ремонту взуття. Ну, не ательє, а так, комірка. Протягую штиблети зі стоптаними підборами.
Майстер Валера робить на них якісь свої помітки і називає таксу: «150 гривень».
Чесно кажучи, я чекав більше.
— Клієнтів поменшало? – питаю.
— Поменшало, — згоджується Валера. – Виїхали до Польщі, Німеччини.
— А з матеріалами як?
— Здорожчали. Вони надходять з Туреччини, Польщі, Китаю.
— В оцю комірку прямо з Туреччини?
— Ні, закуповуємо в магазинах. Купуємо ще зі старих запасів, а вони вже ціну підняли.
Тюльпани назавжди
Підходжу до стихійного продавця квітів.
— По чому тюльпани?
— 10-15 гривень штука. Цибулина – 5 гривень.
— Це не бізнес, це хобі. Я маю роботу, але подумав: хай і моє захоплення приносить гроші.
— І приносить? Під час війни.
— Гіацинти продаю за 40 гривень горщик. Минулого року йшли за 50-60. Цикламени — за 80-100 гривень. А було 100-220.
— Покупці є?
— Люди все одно народжуються, закохуються, женяться — незважаючи ні на що.
«А ще перемагають», — нагадаємо ми собі.
Фото автора
