Запорізький загін швидкого реагування доставляє гуманітарну допомогу жителям громад, які обстрілює ворог


На урочистостях у Запорізькій обласній філармонії, присвячених 105-річчю Червоного Хреста України, командир загону швидкого реагування Віталій Цибарєв отримав найвищу відомчу нагороду – нагрудний знак «Почесна відзнака Товариства Червоного Хреста України».

Цю приємну місію виконала голова Запорізької обласної організації ТЧХУ Оксана Бекетова.


А у вересні минулого року Віталій Цибарєв став лауреатом Всеукраїнської акції «Герой-рятувальник року».


«З перших хвилин повномасштабного вторгнення Віталій разом з працівниками ДСНС супроводжує евакуаційні колони з окупованих Енергодара, Бердянська та Маріуполя. Загалом колона під його керівництвом евакуювала на підконтрольну Україні територію 4585 осіб», - інформував 16 вересня 2022 року офіційний сайт Президента України. 


За ці кілька місяців зазнали змін основні напрями діяльності загону швидкого реагування. І перш за все через те, що окупанти закрили у середині грудня пункт пропуску у Василівці, через який мешканці окупованих територій потрапляли на підконтрольну Україні територію.

Зараз загонівці вивозять людей з населених пунктів, які знаходяться під постійними ворожими обстрілами, та доставляють гуманітарні грузи на ті території. А ще працюють на місцях прильотів ворожих ракет у житловому секторі Запоріжжя.

Діяльність була, але про неї запоріжці менше знали

Загони швидкого реагування в Україні почали створювати у 2014 році. Віталій Цибарєв очолив запорізький загін у 2015 році. Девіз загону  - "Ми намагаємося бути поруч з тими, кому необхідна наша допомога".

- Перші загони були створені під час Революції Гідності, - розповідає Віталій Цибарєв. - Загонівці надавали допомогу на Майдані, у загонах була медична служба. Потім загони почали створюватися у кожній обласній організації Товариства Червоного Хреста.

- Віталію, а чим займався ваш загін до широкомасштабного вторгнення росії? Раніше про нього щось не було чути.

- Він працював на різних заходах, мітингах, акціях, спортивних заходах. Ми займалися транспортуванням маломобільних людей, запитів, звичайно, було менше, ніж зараз. Діяльність була, але її менше було видно. Та й ситуація в Запоріжжі та області була спокійною.

Супроводжували евакуаційні колони

- Згадайте день 24 лютого 2022, коли почалася активна фаза війни з росією.

- Зранку 24 лютого мої волонтери і я вже були в обласному Червоному Хресті. І одразу почали працювати з прийому людей, які евакуювалися у Запоріжжя. Перші переселенці приїхали у мобільне містечко, яке знаходиться на Пісках. Ми їх зустрічали, харчували, забезпечували провізією.

Приблизно тиждень  збирали у себе гуманітарну допомогу і передавали її на шелтери, які першими почали розміщувати переселенців.

Згодом загін почав займатися евакуацією мешканців захоплених росіянами територій. Коли були домовлені “зелені коридори”, ми супроводжували майже всі офіційні евакуаційні колони.

Найголовніші, самі перші — їх було з десяток, ми повністю супроводжували. Їхали з Запоріжжя, там забирали людей і супроводжували їх до Запоріжжя.

Потім нас перестали пропускати і далі ми вже зайнялися евакуацією з районів, які постійно знаходяться під обстрілами — Гуляйполя, Оріхова. Вивозили бажаючих, бо і зараз не всі хочуть виїжджати.

- Ви точно були в евакуаційній колоні, яку окупанти не пропустили до Маріуполя, хоч і була домовленість про цей “зелений коридор”...

- Так. Ми з цією колоною 5 днів жили в Бердянську. І кожний день нам російська сторона розказувала, що нам туди небезпечно їхати: “Вас обстреляют укропы”. На що ми їм відповідали: “Ви нас пропустіть, а з укропами ми якось розберемось”. Не пропустили. Але дозволили забрати людей з кільця.

Їх було дуже багато! Всі автобуси ми заповнили і доставили людей до Запоріжжя. Нас трусили на кожному блокпосту. Треба було дуже серйозно себе стримувати, щоб не зірватися!

Запити дають громади


- Зараз ви займаєтеся евакуацією за запитами людей, які вже не хочуть далі жити під обстрілами, які останнім часом стали більш потужними. І возите гуманітарну допомогу тим, хто не збирається покидати рідну домівку.

- Так. Наприклад, в Гуляйполе на минулому тижні  відвезли 16000 батарейок, два генератори та спальні комплекти. Це ліжко з подушкою, з ковдрою, його можна поставити в укритті і у вас готове спальне місце. Люди живуть вже багато місяців без світла, тому батарейки та генератори їм дуже потрібні.


Громади дають запити, що їм потрібно і ми намагаємось їх повністю виконувати. Основні напрямки, куди їздимо — Степногірськ, Оріхів, Гуляйпільська і Преображенська громади. Допомогу розподіляємо в залежності від кількості населення, яке там залишається.

У Гуляйпільській громаді, за офіційними даними, залишається біля 2800 осіб, в Оріхові — трохи менше, в Степногірську ще менше.


- А чи багато людей хоче виїхати на безпечну територію?

- Раніше, у минулому році, запити на евакуацію були більш часті. Потім півроку їх майже не було, 1-2 на місяць. Зараз, у зв’язку з тим, що росіяни вже застосовують авіабомби, що призводить до більш значних руйнувань, запити на транспортування та евакуацію почастішали.


- Цікаво, що кажуть ті, хто відмовляється виїжджати, хоча знаходитися у місті чи селі дуже небезпечно?

- Кажуть, що “тут у мене город, все тут, чого і навіщо я буду їхати”. А насильно ми ж не можемо забрати людину! Найстрашніше, що там багато дітей. Дорослі ладно, то їх вибір, а чому повинні страждати діти? У Гуляйполі близько 50 дітей на всю громаду, яких не евакуювали.


Цілодобово чергують два екіпажі

- Віталію, а ви завжди їздите зі своїми волонтерами в “гарячі точки” області?

- Без мене не їздять (сміється). Я як керівник, відповідаю за цих людей. Я не можу відправити їх самих у небезпечні зони. Люди підготовлені, знають що і як робити при необхідності.

Захист — обов’язково, без захисту ніхто нікуди не виїжджає. Захист вдягається у 20-кілометровій зоні і на місці усі працюють тільки у засобах захисту.


- Під обстріли доводилось потрапляти?

- Так щоб прямо — то ні. Але бачили, куди летіло. Не звук чули, а візуально спостерігали. Нічого, відпрацювали. Ми ж не розслабляємось, все бігом-бігом. Привезли, вивантажили і поїхали.


- А скільки у вас загонівців?

- Повний склад загону швидкого реагування — понад 40 волонтерів. Актив, який у будь-який час у доступі - 15. Коли треба “на зараз” - вони будуть “на зараз”.

У нас цілодобово чергують два екіпажі, вони знаходяться у приміщенні обласної організації Червоного Хреста.


- Волонтерів у червоних куртках з написом “Загін швидкого реагування” можна побачити на місцях прильотів ворожих ракет у будинки.

- Отримавши інформацію про приліт, ми відразу їдемо на місце. Якщо це житловий будинок, наше завдання — надавати допомогу людям, які самостійно вийшли або їх винесли у двір. Далі йде робота ДСНС, рятувальники дістають людей.

Фактично ми є ланка між ДСНС і швидкою допомогою. Можемо допомогти рятувальникам дістати людей і доправляємо їх до карети швидкої допомоги.

На місце прильотів  приїжджаємо разом з ДСНС. У нас є система реагування, в якій працюємо. Тобто ми їдемо не за викликом, а по факту прильоту. Швидка приїздить, коли її викликають.

Наприклад, відразу після прильоту в будинок на Запорізькій на місце приїхали два наші екіпажі. Вони ще не під”їхали, а люди вже винесли постраждалих, яким треба було надавати допомогу. Швидка приїхала хвилин через 5. Ми вже відправили частину людей до 5-ї лікарні, частині надали допомогу на місці.

- Ваші волонтери навчені надавати медичну допомогу...

- Всі волонтери проходять вступний курс, психологічну допомогу і розширений курс першої допомоги. Вони знають, як і що робити. Плюс вони знають, на які засоби можуть розраховувати при наданні допомоги. Ці засоби є в машині.

У нас проходять постійні тренінги, мінімум раз на тиждень збираємо волонтерів і проводимо тренування.

- Щоб ви хотіли сказати своїм загонівцям з нагоди поважного ювілею Червоного Хреста, частинкою якого ви всі є?

- Загонівцям я завжди дякую. У мене суперкоманда! Без неї я б нічого не зробив. Загін би не існував. Всі справи, що ми робимо, ми робимо разом.