Сліди метеорита ми виявили в Європі й Америці. Але усе найкраще забрала москва

Космічний бродяга

Два з половиною мільярди років тому десь між Марсом і Юпітером астероїд 4Веста отримав скажений удар - вирва глибиною 20-25 кілометрів, кратер діаметром до 500 кілометрів. Це майже діаметр самого астероїда!

Неймовірно, але 4Веста витримала удар!

Після колосального зіткнення розлетілися незліченні уламки. Один з них літав доти, поки на планеті Земля не з'явився будинок колгоспника Немченка. Дах цього будинку космічний гість і проламав у ніч на 2 квітня 1936 року.

Так неземний камінь став метеоритом Юртук – за назвою села, де впав.

Цю фантастичну картину весняної ночі спостерігали колгоспні сторожі Лисяк і Шульга.

Звалилася всесвітня подія

Тиша. І раптом по небу летить щось вогняне! Куля – не куля, неправильно округла. Більша від місяця.

Потім глухий потрійний вибух з гуркотом і вищання, як від осколка снаряда.

А зранку ошелешений колгоспник Немченко виявив діру в покрівлі свого будинку і знайшов на горищі чорний камінь.

У крихітне село Юртук подалися фахівці – від студента (який через 35 років стане професором) Веніаміна Кляровського до найавторитетнішого дослідника метеоритів Леоніда Кулика. Уламки ще довго знаходили по городах і за селом.

У підсумку 32 шматки космічного каменю вагою від 1,4 до 508,9 грамів опинилися в москві, в Академії Наук СРСР.

Юртук є, Юртука немає

Метеорит Юртук є у всіх каталогах й енциклопедіях. Села Юртук немає – у 1964 році його перейменували на Кавунівку. Це в колишньому Михайлівському, а нині Василівському районі Запорізької оласті.

У 2019 році я вирушив туди, на місце падіння метеорита.


Старі люди ще довго називали Кавунівку Юртуком. У селі всього одна вулиця, але завдяки метеориту його знають у всьому світі

У Кавунівці мене чекав 79-літній Микола Каністратович Лисяк – онук того самого колгоспного сторожа, котрий бачив падіння метеорита.

Але одразу розпочати розмову про мету мого візиту не вдалося.

- Про діло - ні слова, поки все не з'їсте, - категорично заявив Микола Каністратович і твердо вказав на підготовлений стіл.

Незважаючи на всі протести, кореспондентові довелося ум'яти котлети, гречку, яйця, салати, оладки з медом, крафтові соки. І все це з дивним домашнім хлібом.


Хлібосольний Микола Лисяк на своєму подвір’ї

Аж коли я наївся донесхочу, Микола Каністратович почав свою розповідь.

- Дід сторожував на фермі. Лисяк Федір Парфентійович. Сторожував оце, де ангар, – там була скотина: корови, свині. Він свідок, бачив, як ті камені летіли, де впали.

Метеорит упав на хату Немченка, розбив черепицю. Було кілька шматків. Менший упав на хату Немченка, але господарі спали й не чули.

Ще один упав між фермою та хатою Немченка. Дід побачив, де впав той більший шматок. Дід його підняв, цей метеорит. І ото як приїхали учоні, віддав. Діда сфотографували з метеоритом. Написали, що на його хату впав. А практично на Немченка хату.

- Миколо Каністратовичу, це все вам дід розказував?

– Дід розказував хлопцям, а я сидів, чув разговор.

Там ще третій шматок був маленький. Знайшов його Сюсюк, але не віддав: ну, це ж як від Бога наче, чи що. Сховав. Так і не дав. Про цей шматок ніхто й не знав. А ті два шматки забрали кудись.

- А ви Сюсюка знали?

- Я його бачив - ось такого зросточку, з вусами, дуже матюкався. А як його звали… З його рідні вже нікого не лишилося - ні онуків… Правнуки є, та вони того діда й не знають.

А Немченка того давно вже нема. Його син виїхав у Плодородне [село колишнього Михайлівського, тепер Мелітопольського району]. Його теж уже немає, нікого нема.

- А хата Немченка, куди метеорит вгатив, залишилася?

- Хата та була на краю села, там уже її немає. На тому місці вже інша хата збудована, і вона вже розвалюється. А тієї хати давно нема, Немченківської.

Після війни [Другої світової] на все село залишилася одна наша хата. Ще в сусіда стіни стояли, а верх зняло. Решту села зрівняли повністю, нічого тут не лишилося. Тільки наша хата – з 1920 року стоїть, дід будував.

- Той самий дід?

- Так, Федір Парфентійович. Хата з 1920 року, стіни по метру, з вальків. Дід із Михайлівки родом, після революції тут дали землю. Відтоді він до війни жив у Кавунівці. А фото його з метеоритом є у Києві.

- А де саме у Києві?

- У музеї, мабуть. Немченко Павло - син хазяїна тієї самої хати - там був, потім заїжджав до нас і казав: «Твій дід у Києві є сфотографований». Павла вже годів тридцять немає.

Льонька Міюц їздив, те ж саме казав. І Льоньки також давно вже немає. Син його є, но живе десь у Донецьку.

І той, і другий казали: «Федоре Парфентійовичу, ми вас бачили в Києві з каменем тим».


Уже нежитловий будинок на місці падіння метеорита. Тут стояла хата Немченка і саме тут зустрівся із Землею фрагмент космічного прибульця


А це хата, яку збудував у 1920 році свідок падіння метеорита Федір Лисяк. Вона єдина в селі витримала Другу світову війну, а тепер на тимчасово окупованій території переживає ще одну війну


Федір Парфентійович Лисяк з ріднею. Багато всього випало на його долю. Була і неймовірна метеоритна ніч

- У документах зазначено, що падіння метеорита бачив ще один сторож — на прізвище Шульга.

- Я навіть не чув у нас такої фамілії. В Абрикосівці Шульга жив, і немає теж уже нікого. Шульга був Мішка. Жінка осталась, їй 90 год, но вона не причастна. Вона, по-моєму, із Західної України, нічого не знає. А Мішки немає. Ото Шульги ті в Абрикосівці, а тут у нас Шульги я не пам'ятаю.

(Від автора: у документах свідки природного феномену Т. І. Шульга і Ф. П. Лисяк вказані як сторожі суміжних колгоспів, тож цілком можливо, що другий очевидець жив саме в Абрикосівці, яка за 10 кілометрів від Кавунівки).

Загадка історичної фотографії

Отже, у столиці має бути безцінне фото Федора Лисяка з метеоритом Юртук («Федоре Парфентійовичу, ми вас бачили в Києві з каменем тим»). Але де саме в Києві?

Шукати я почав з Національного науково-природничого музею НАН України, куди звернувся у березні 2021 року. Виконуючий обов’язки завідувача відділу геології Володимир Гриценко відповів: «На жаль, мені невідомо про історію згаданої вами світлини. Я працюю у геологічному відділі музею з 1980 року і не бачив її в експозиції та фондах музею. У 1967 році пройшла реконструкція музею та експозицій. Живих учасників і свідків цієї події вже майже не залишилося. Можливо, щось пам'ятає Володимир Юрійович Зосимович, який ще працює в Інституті геологічних наук і певний час був співробітнтком Геологічного музею Центрального науково-природничого музею АН УРСР».

Наступне моє звернення – до Інституту геологічних наук НАН України. Вчений секретар інституту Руслан Гаврилюк обнадіяв: «Ваш лист передам Володимиру Юрійовичу і уточню, як краще сконтактувати».

Моє очікування скінчилося печально: згодом замість відповіді надійшла звістка, що доктор геолого-мінералогічних наук Володимир Юрійович Зосимович пішов з життя… Йому було 88 років.

На комерційній орбіті

- Одного чудового дня я прокинувся і сказав собі: «Чому я не купив той великий шматок Юртука, виставлений на продаж на одному з дилерських сайтів? - написав у квітні 2010 року в онлайн-журналі Meteorite Times Magazine професор з Монтани Мартін Хорейсі.

Овва! Юртук вийшов на комерційну орбіту! Жадібно читаємо американського професора далі.

- Того ж дня я зв’язався з дилером зі своєю пропозицією, і ми віртуально потиснули один одному руки, закріпивши угоду. Через тиждень я споглядав чудовий фрагмент Юртука, досить великий як для приватної колекції, – ділився радістю цей визнаний збирач метеоритів.


Мартін Хорейсі – дуже поважний колекціонер космічних пришельців. Його зібрання – видатне. Мартіну пощастило тримати в руках і Юртук


Екземпляр, який купив Мартін Хорейсі. «Його краса – у шаленстві, з якого він був створений», - так витончено висловився про Юртук професор. А ще Мартіна цей метеорит привабив чорною блискучою кіркою (під час руху в атмосфері з космічною швидкістю поверхня Юртука нагрілася до кількох тисяч градусів й оплавилася)

Звичайно ж, я зробив усе, аби зв'язатися з містером Хорейсі. Поспілкувалися ми в 2019 році.

- Я купив фрагмент Юртука багато років тому в ділера з Чеської Республіки, - розказав Мартін Хорейсі. – Не пам'ятаю точно, але я заплатив кілька тисяч доларів. Це був винятковий зразок з багатою склоподібною термоядерною кіркою. Я продав його іншому колекціонеру.

Кому продав, професор уточнювати не став, зазначивши лише, що той «зібрав одну з найбільших приватних колекцій метеоритів».

Ех, блиснув Юртук своїм недосяжним уламком і зник з поля зору.

Зате у 2020 році я докопався до того дилера з Чехії. Ним виявився безумовний авторитет серед збирачів метеоритів Сєргєй Васільєв.

- У 1999 чи в 2000 році я провів великий обмін з російською академією наук (Комітет з метеоритів), - пригадував Сєргєй. – До метеоритів цього обміну входив і Юртук. Він був у кількох уламках. Кращий я залишив собі, решта була попиляна на пластини. Один непиляний продав колекціонеру з США Мартіну Хорейсі.

Потім дилери вже й пластини пиляли або ламали на дрібніші, щоби продати подорожче за грам. Звичайна практика.

У мене лишився фрагмент 21,2 грами. Поки не продається.

- А чим вас приваблює Юртук?

- Історичні описані падіння завжди цікаві для колекціонерів.

- Чи можливо, в принципі, купити Юртук?

- Неможливого, в принципі, нічого немає. У мене на продаж зовсім не лишилося, на жаль. Де шукати зразки на продаж, я не знаю. Усі пиляли, ламали, перепродували. На ринку я його давно не зустрічав.

- А скільки він може коштувати?

- Я продавав тонкі пластини років десять тому за 300 дол/грам. Великий шматок для Мартіна, звичайно, був за грам дешевшим. Точно зараз уже й не пам'ятаю. Давно було.

А в Радянському Союзі ринку метеоритів не існувало. До 1917 року в росії метеорити продавалися й обмінювалися – як і в світі. Класичні колекції так і створювалися.

Уроки на сьогодні

Це те, що вдалося додати до історії «запорізького» метеорита Юртук. Історії, що вислизає.

Бо вже не розпитаємо видатного геолога Володимира Зосимовича. Уже немає і вкрай гостинного Миколи Лисяка з Кавунівки. Сама ж Кавунівка нині тимчасово окупована. От і виходить: не запитаємо, не зафіксуємо сьогодні – завтра, можливо, уже й не буде в кого спитати.

Фото автора, з архіву Миколи Лисяка, The Missoulian, International Meteorite Collectors Association, Meteorite Times Magazine

P.S.

Коли ця публікація була підготовлена, я натрапив на актуальну колонку Мартіна Хорейсі в Meteorite Times Magazine. Вона з’явилася через п’ять днів після початку повномасштабної агресії росії (цей онлайн-журнал виходить раз на два місяці).


Заголовок й ілюстрація до роздумів Мартіна Хорейсі у Meteorite Times Magazine

Позиція Мартіна, на мій погляд, логічно завершить цю публікацію, бо він зміг навіть у метеоритній історії знайти і випромінити слова підтримки Україні й показати зв’язок між Космосом і тим, що діється на нашій землі.

Ось кілька цитат з його тексту.

У суверенних кордонах України виявлено понад 40 метеоритів, багато з яких упали при очевидцях. Значна їх частина відноситься до історичних падінь і знахідок, причому рідкісних типів. І, на щастя, багато доступних для наших колекцій. У моїй особистій колекції близько 10 екземплярів різних українських метеоритів, а раніше було значно більше, коли я задовольнявся фрагментами мікророзмірів.

…Сьогодні гучні вибухи в Україні – це не радість від нових надходжень з міжпланетного простору, а жах апокаліптичних думок. Тепер з неба сиплються бомби, ракети та снаряди, які спрямовують майбутню історію в темну главу. Там, як і в багатьох наших історичних метеоритів, місце та час у просторі знаходяться під питанням.

Я згадую метеорит Бородіно (упав напередодні Бородінської битви в розташування російської артилерії. – Авт.) і думаю, що повторюється війна 1812 року - коли Наполеон пішов на Москву - але з іншими персонажами і напрямками. Бажання заволодіти тим, чого немає - це потужний наркотик для тих, хто командує військами… Погляд з космосу все ще бачить солдатів, котрих змушують вступити в битву, якої багато хто не хоче, за землю, якої вони не потребують. І немає чіткого шляху, щоб зупинити це мирним шляхом.

Тож, Україно, ми з особливою турботою та увагою зберігаємо ваші метеорити. І коли Княгиня впала в далекому 1866 році (метеорит, що вибухнув над селом Княгиня нинішньої Закарпатській області. – Авт.), ми тут, у США, прагнули миру у власній битві. Наша [Громадянська] війна закінчилася, але наша країна продовжила існувати. Нехай і ви досягнете таких успіхів, як ми.

Читайте також: Незвичайний погляд на Ван Гога - у Запоріжжі працює виставка, присвячена цьому художнику