Майстриня створила вишиту карту України з бісером та напівдорогоцінним камінням - фото

Майстриня Ольга Качмар, яка почала вишивати карту України на тимчасово окупованій території, змогла провезти її у Запоріжжя

Майстриня Ольга Качмар з міста Дніпрорудний у Запорізької області почала вишивати карту України ще в окупації. А Закінчила у Запоріжжі, куди тимчасово переїхала. Карта з бісеру, паєток, напівдорогоцінного каміння та інших матеріалів вийшла красивою, незвичайною і патріотичною. Як Ольга Качмар створювала та вивозили її через блок-пост, які ще творчі речі вона робить та як жилося у тимчасово окупованому Дніпрорудному майстриня розповіла нашому виданню.

"На вулицю страшно було виходити"

- Ольга, ким ви працювали та що спонукало вас виїхати з Дніпрорудного?

- Працюю вчителем трудового навчання та інформатики в Дніпрорудненській гімназії. Навчаю дівчат того, що вмію сама. Проживала у Дніпрорудному півтора року. До цього 13 років працювала та жила у Запоріжжі. А зараз живу в обласному центрі з 2 серпня.

Виїжджати з Дніпрорудного було важко - чотири дні у дорозі, багато нервів. Зараз говорю про це з посмішкою, бо вже відійшла від цього. Були ризики.

Виїхали, бо у Дніпрорудному немає мобільного зв'язку, інтернету. А розуміючи, що цей навчальний рік буде онлайн, то потрібен інтернет для моєї освітньої діяльності. Та й взагалі жилося в окупації важко.

- Розкажіть, будь ласка, докладніше про життя в тимчасово окупованому Дніпрорудному.

- Перший час взагалі нічого в місті не було. Бо люди за декілька днів викупили все, що продавали в магазинах. Здавалося, що місто вимерло. Майже не було людей на вулицях. Не було хліба, муки, дріжджів в місті та ближніх селах. Потім почали люди з сіл підвозити овочі та м'ясо. Але по високим цінам та в невеликій кількості. Та не всім вистачало. Не було палива, грошей в банкоматах, гігієнічних засобів, необхідних медикаментів, дитячих сумішей та інших необхідних речей.

Потім наш мер домовився про виготовлення муки та випікання хліба. З часом, дрібні підприємці та ті, хто хотів заробити, домовлялися з орками та їздили за товарами першої необхідності та продуктами. Звісно, що ціни були дуже завеликі. Наприклад, 700 грн за 3,5-кілограмову упаковку прального порошку. Звичайна сіль, що була по 8-12 грн за 1,5 кг мала вартість 100 грн. Цукор також. Медикаменти, дитяче харчування, підгузки мали космічні ціни. Але люди купляли, бо їм потрібно було щось готувати, лікуватися і дітям придбати необхідне. Пізніше відносини у підприємців з орками стали ще краще та до нашого міста почали завозити бердянські ковбаси сервелати по 680 грн за кілограм, соки, води з Криму та інші харчові продукти та гігієни.

В місті люди платили 8-10% та лише за те, щоб отримати паперові гроші. Було багато черг до магазинів. Можна було стояти по 2 години на вулиці, щоб потрапити у магазин. Люди займали черги до магазинів з 6 ранку. ПриватБанк у місті працював обмежений час. Пенсіонери також стояли навіть з 5 години ранку, щоб отримати свої 1000-2000 грн, що давали на руки.

Орки порозвішували свої ганчірки всюди, навіть на недобудованих спорудах. Познімали та зафарбували всю українську символіку. Познімали всі біг-борди з українськими надписами.

З початку окупації багато орків ходило містом, патрулювали на машинах. А вночі, щоб ніхто не бачив, містом переганяли важку техніку, залишаючи сліди від гусениць. На вулицю страшно було виходити. Бо у людей перевіряли телефони. Якщо знаходили щось проукраїнське, то забирали телефон та могли відвести людину до комендатури. Людей, які "не сподобались" орки могли довго тримати у своїх катівнях...

Ця війна дуже різко поділила оточуючих тебе людей на два боки, показала хто є хто. В мене самої дуже зменшилося коло людей, з якими я можу вільно спілкуватися. Ті люди, які залишилися у місті й не можуть виїхати з певних причин, налякані. Бо нікому нічого не можна говорити, тим паче власні думки. В місті роздають роспаспорта.

Само місто не постраждало від обстрілів. Хоча з самого початку було чутно вибухи, як стріляють.

Десь з початку літа почав зникати моб.зв'язок та інтернет. Щоб подзвонити люди шукали мережу і в посадці, і на пляжі - де в кого зловить хоч трошки.

Ми також чекали скорішого визволення. Але розуміли, аналізуючи новини, що за декілька місяців наше місто не звільнять. Тому виїхали звідти. Майже всі, що чекали визволення, виїхали. За винятком тих, хто не може з певних причин. Ті, що прийняли росвладу - тісно співпрацюють з орками та заробляють гроші. Відкрилися перукарні, салони краси, мийки, різні магазини. Ще орки запустили шахту, обіцяли робочим космічні зарплати. Були такі, що пішли працювати на них.

Вишита мапа України важить 1,5 кг

- Ви почали вишивати карту України ще в окупації. Я виникла ідея мапи, скільки часу її створювали та скількиі матеріалів пішло?

- Мапу України я вишивала чотири місяці. Виношувала в собі цю ідею давно, ще з того грудня. Побачила в інтернеті ще рік тому, як 70 творчих дівчат вишили по шматочку 10 на 10 см розміром по частинці мапи України, а потім одна майстриня зшила її в одне ціле. Тож з того часу закохалась у цю ідею. Там дівчата вишивали хто як бачить. Мені закортіло зробити все самій і тим самим перевірити власні сили. - згадує Ольга Качмар. - У середині березня я почала працювати над мапою України.

На карті є вишивка чеським бісером, чеською рубкою, пухнастими кольоровими нитками для в'язання, вишивка паєтками. Також присутні наступні матеріали - натуральне каміння (ціозит, нефрит, золотий пісок, тигрове око, сніжний кварц, яшма, сердолік, цитрин), імітація бурштину, перли, стрази, кришталь, металева фурнітура у вигляді квітів, мереживо.

Я зобразила географічну мапу, позначивши річки, низини України позначила зеленими відтінками, гористу частину Криму та Карпат - каміннями. Зокрема акцент - додала намистини з імітації бурштину, на знак того, що в Україні його добувають. Наприклад, Київ позначила жовто-блакитними стразами. Камінці нефриту по обидва боки Дніпра - це місце позначки Запоріжжя. Енергодар, сусіднє від нас місто - 6 червоних маленьких стразів. Своє місто Дніпрорудне вишила стразами кольору "баклажан". Чому "баклажан"? Які стрази були під рукою та й колір гарний. Використовувала те що було в засіках, бо замовити на окуповану територію нічого ж не можна було.

Матеріалів пішло дуже багато. Розмір карти разом із рамкою 79 на 63 см. Самі матеріали, що використовувались у вишивці, разом з матерією (льон) важили 1,5 кг.

Дуже переймалася, як виїжджали з окупації. Бо могли ж знайти мапу серед речей. Вона тоді була готова на три чверті. Не знайшли, бо, мабуть, добре сховала (посміхається). У Запоріжжі купила ще матеріалів та доробила мапу як раз до дня Незалежності України. Потім були пошуки мережива необхідної якості та фактури по магазинах міста, і очікування замовлення з багетної майстерні.

"Дуже полюбляю творчість, створювати щось нове"

- Як давно займаєтесь творчістю і що було першими роботами?

- Ще з 9 класу, як вчилася у гімназії. Дуже полюбляю творчість, створювати щось нове. Деяких робіт в мене немає вже, їх купили та вони поїхали за кордон. Деякі тут, в Україні.

Першими роботами були прикраси, які я робила у шкільному віці. Потім, як пішла до вишу, це було моє хобі та додатковий заробіток. Роблю прикраси з бісеру, каміння та інших матеріалів й зараз.

- Скільки часу йде на створення прикраси? Є серед них улюблені?

- Наприклад, гердан роблю десь три-чотири дні. Якщо це велике кольє, то працюю над ним два тижні. Бо при виготовленні кольє використовую зворотну сторону натуральної шкіри, натуральне каміння.

Всі мої вироби, прикраси - унікальні, улюблені. А прикраси створюю по власному кольоросприйняттю та вподобанню матеріалів.

- Ще щось створюєте?

- Трохи займалася аквареллю, але з початком війни це захоплення відпало.

Шила одяг для шкільних заходів. Також вишивала на замовлення вишиванки, сукні, весільний рушник. Роблю ростові квіти з італійського креп-паперу для прикрашання весілля та декору.