Яким було життя в окупації розповіла мешканка Бердянська
З перших днів війни мешканка Бердянська Оксана з родиною поїхала до своїх батьків під Енергодар і декілька місяців вони жили на два окупованих міста. У Telegram-каналі «Бердянск Сейчас» опублікували, як Оксана та її родина жили в окупації.
Всю весну вони провели на пасіці, яка є їх родинним бізнесом.
-Покинути бджіл ніяк не могли. Та й вірили, що зможемо дочекатись Перемоги там. Возили мед в сусідні міста: Енергодар, Мелітополь, Бердянськ. І так гостро відчувалось, що в кожному місті була своя атмосфера, — розповіла Оксана. — Мелітополь був як натягнута пружина, ось-ось і все може луснути. Я навіть встигала бігати туди підпільно мітингувати. А от Бердянськ був пустий і сумний. Ніби маленька дитина, яку загнали в кут. Люди ходили вулицями, ховаючи очі. Але в кожних з них горіла віра.
Оксана розповіла, що на власні очі бачив, а як городникам і підприємцям доводилось викидати тонни огірків чи картоплі.
-Овочами були засипані всі ринки, їх віддавали просто задарма. Боляче було дивитись як знецінюють тяжку працю людей. І в той же час кілограм якихось звичайних карамельок «Дюшес» коштував 260 грн. Знайти нормальні продукти ставало все важче. Коли настав День народження моєї дитини, я пройшла цілий квест, аби зібрати хоч якісь інгредієнти для торта. Про те, аби замовити його навіть мрії не було. Я не могла усвідомити, що все це – реальність. Знала лише, що так жити не хочу. Аби мої діти так жили – не хочу. В російські школи їх не віддам. І ми вирішили їхати…
У кінці червня Оксана з родиною приїхала до Запоріжжя. Жінка розповіла, коли вона виїхала з окупації, розплакалась на першому блокпості, а потім в АТБ.
-Вперше мене всерйоз накрило, коли я різала хліб на сухарі. Я стояла над тією буханкою і плакала, бо ніяк не могла зрозуміти, що тепер це – наша реальність, — розповіла мешканка Бердянська.
Зараз Оксана налагоджує свій побут у Запоріжжі і дуже чекає повернення додому.
