Дівчина отримала тяжке поранення під час бою та втратила ногу

19-річна Руслана Данилкіна із позивним "Сіма" з перших днів російського вторгнення воювала на передовій на Запорізькому напрямку. Дівчина потрапила під ворожий обстріл та залишилася без ноги.

Наразі Руслана знаходиться у лікарні в Одесі. За словами дівчини, підтримкою для неї став брат, який був поруч та підбадьорював.

"10 лютого. Масштабна повітряна тривога по всій Україні. В автівці я була не одна. Ми виїхали для виконання бойового завдання. Коли я взяла телефон до рук, щоб відповісти брату, в той самий момент поруч влучив снаряд.

Після обстрілу час йшов на секунди. Дуже пощастило, що поруч проїжджали дивовижні люди. Вони мені врятували життя.

Після того як мене привезли в лікарню хірург сказав: ще б секунд 10, і ми б її не врятували", - написала Руслана на своїй сторінці в Інстаграмі. - Приблизно 2 доби я не хотіла просинатись, їсти, існувати, мені не хотілось нічого, я не хотіла вірити в те, що трапилось.

Брат давав мені надії, які я підсвідомо не хотіла приймати, я думала що я інвалід і ні кому не буду потрібна, і мені немає сенсу продовжувати жити (це було не тільки від втрати ноги, а ще й від великого болю яку я відчувала протягом 24 годин) я не могла нормально ні спати, ні сидіти, і вірити в те що все налагодиться, було дуже тяжко.

Братик просив триматися, він дуже боявся, щоб я не збожеволіла (бо таких випадків чимало). Він просив повірити йому, що це не проблема, що це все вирішується, особливо в наш час".

Також Руслана розповіла, як вступила до лав ЗСУ та чим займалася на передовій.

"Я приїхала до міста Запоріжжя, де саме була прикомандирована до «кадрів», протягом 3-х неділь я займалася «судовими розслідуваннями»

Для моєї роботи мені треба було виїжджати на «передок»для отримання деякої інформації. Подивившись там обстановку, я зрозуміла, що хочу туди, та що робота з папірцями - це зовсім не моє.

Мої рідні не зовсім булі «за», але сказали: «це твоє життя, і ти мусиш обирати сама».

Не роздумуючи, при першому виїзді я йду до комбата та прошу взяти мене до них, він не відмовив, та сказав запитати у мого безпосереднього начальника, та знаєте що? Він мені сказав «ти ще дуже мала, та я не готовий брати на себе таку відповідальність», (на той момент мені було ще 18 років).

Протягом декількох днів я дзвонила та приїжджала до нього з проханням взяти мене до себе, він дав мені завдання і сказав «як закінчиш його, тоді приїжджай».

Цю роботу я виконала за 3 доби та одразу зібрала речі й вирушила до них. Коли я передавала йому флешку, він запитав, скільки часу мені потрібно на збори, на що я відповіла: «Я вже з речами».

Після того як я приїхала на передову, одразу почала вивчати нову для себе діяльність.

Мене взяли в «інформаційно-телекомунікаційний вузол зв’язку» де саме я працювала оператором-зв’язківцем.

Зв’язківець працює вдень і вночі. Здавалося б, ти сидиш на одному місці та робиш записи, проте це серйозна робота.

Ви не уявляєте, який кайф я отримувала, коли передавала нашим хлопцям з координати орків, а ті "відпрацьовували" по них. Серце раділо, що ми можемо помститься за наших людей", - розповіла Руслана.

Наразі дівчина продовжує реабілітацію. Якщо ви хочете допомогти цій сміливій захисниці скоріше одужати, зробити це можна за посиланням.

Читайте також: Як у Запорізькій області працюють військові медики - відео