Як працює запорізький сектор протидії домашньому насильству
У запорізькому секторі протидії домашньому насильству щодня працюють люди, для яких кожен виклик – шанс врятувати чиєсь життя. Вони мають бронежилет, нагрудний відеореєстратор, протоколи і головне завдання – запобігти трагедії, допомогти та підтримати. Попри втому і складні емоції, вони знають: якщо весь світ відвернувся – поліція не має на це права.
Сьогодні до складу мобільної групи входять старші лейтенанти поліції Ольга Попова, Олексій Шепель та капітан поліції Владислав Борщ.
Про їхню роботу розповіли у відділі комунікації поліції Запорізької області.
Читайте також: Як помітити перші ознаки домашнього насильства та що робити – поради запорізької психологині
На одному із виїздів мобільна група опинилась у багатоповерхівці, де матір у стані сильного алкогольного сп’яніння кричала на восьмирічну доньку. Дівчинка сиділа заплакана, обіймаючи стару іграшку.
Спочатку мовчить. Потім ледь чутно:
«Я маму люблю. Але вона кричить. І мені страшно…».
Квартира занедбана, речі розкидані, в повітрі - запах алкоголю і цигарок. Поліцейські оформлюють випадок як психологічне насильство. Але жінка не вгамовується. Стає агресивнішою, нецензурно лається, кричить уже й на інспекторів, береться погрожувати, розмахує руками. У такому стані дитина поруч - у небезпеці.
«Ми приймаємо рішення про тимчасове вилучення дитини», - чітко і впевнено каже Ольга і повідомляє матері порядок дій.
Дівчинку супроводжують до машини. Вона не пручається, тільки міцно тримає свою іграшку та власноруч зібрані речі за сезоном. Дорогою до медзакладу говорить тихо, ніби виправдовується:
«Мені не вистачає маминої уваги. Я сама варю макарони… іноді смажу яєчню. А ще я перу собі одяг … мама каже, я вже доросла».
Ольга не витримує. Притягує дитину до себе і обіймає. Очі повні сліз.
«Ти - просто дитина, - шепоче вона. - І ти маєш право просто бути дитиною… щасливою».
Вони мовчать решту дороги. Але ця тиша - вже інша. У ній - біль. І надія, що матір зміниться.
Інший виклик – приватний сектор. Жінка не відкриває дверей. Сусідка каже:
«Вчора були сварки. Сьогодні - ні звуку».
Після довгого стуку двері відкриває чоловік:
«Я ж не бив. Ну, слово сказав. Так що тепер? Злочин?».
У кімнаті на ліжку сидить жінка. Очі червоні, руки складені на колінах. Тихо говорить:
«Я не хочу писати заяву. Я боюся».
Це вже класичний сценарій для працівників сектору протидії домашньому насильству. Вона не хоче скандалу, він - звик бути головним. Немає побоїв, але є контроль і страх.
Цього разу поліцейські складають терміновий заборонний припис: чоловік має залишити житло на 10 днів. Він злиться, не розуміє, чому через «одні крики» його виганяють.
Не всі випадки – класичні. Під час обстрілу надійшов виклик від літньої жінки, син якої поводився агресивно і тримав ніж.
Поліцейських зустріла стурбована старенька:
«Він не завжди такий. Просто сьогодні щось з ним не так. Він схопив ніж і сказав, що всі вороги, навіть я».
Чоловіка не зупиняють навіть вибухи авіабомб десь на сусідній вулиці. Ситуація критична - аб’юзер хапається за ножі. Першочергове завдання - захистити жінку. Поліцейські діють обережно, насилу надягають кайданки та викликають психіатричну бригаду. Жінці пропонують тимчасовий прихисток - вона змахує сльози, але хитає головою.
Щомісяця сектор протидії домашньому насильству Запорізького райуправління фіксує понад 200 випадків. Це не завжди побої – частіше контроль, приниження, психологічний тиск.
Для поліцейських кожен виїзд – шанс змінити чиєсь життя, забезпечити безпеку і надію. Перемога у цій професії – коли допомога вже не потрібна, бо люди почуваються захищеними.
Поліція Запоріжжя закликає: якщо ви стали свідком або жертвою домашнього насильства – не мовчіть. Звертайтесь на спецлінію 102 або на цілодобову гарячу лінію 15-47.
Раніше ми розповідали, як мобільна бригада соціально-психологічної допомоги рятує жінок від домашнього насильства в Широківській громаді.
