Знаковий рушник вишивають “Запорозькі берегині”
Запоріжанки з ГО “Запорозькі берегині” вишили вже немало знакових рушників — для військових, для молодят. На даний час вони вишивають рушник, присвячений рідному Запоріжжю.
— Ще в минулому році мені наснився відомий запорізький поет Петро Ребро, який сказав: “А чому б не вишити рушник, який би називався “Ні, ти не знаєш добре України, якщо на Запоріжжі не бував”, — розповідає голова ГО “Запорозькі берегині” Олена Шевчук.
Ксенії Мороз ідея сподобалась і вона швиденько взялася її втілювати.
— На полотні намалювала пташок, наше червоно-чорне сонце (наше українське інь і янь), дубочки, калину, листочки, — розповідає Олена Шевчук. — З ними у нас асоціюється Запоріжжя.
Почали вишивати цей рушник. Приносили на фестиваль консервації і вишивали “качалочками” — це така традиційна українська вишивка.
Коли розпочалася широкомасштабна війна з росією, про рушник “Запорозькі берегині” трохи забули — не до нього було. Вишивальниці стали волонтерами, допомагають нашим захисникам наближати перемогу. Коли про нього згадали і дістали, то побачили на полотні червоні “плями”.
— Рушник лежав у сумці нашої вишивальщиці, — продовжує голова ГО “Запорозькі берегині”, тележурналістка і волонтер Олена Шевчук. — Коли ми трошечки заспокоїлися і зрозуміли, що його треба дошивати, то дістали полотно із сумки. Розгорнули і побачили, що кордони цього рушника стали червоними. Не знаємо, що трапилося. Але це дуже символічно, дуже сакрально.
Центр полотна залишився дуже яскравим — з квітами та пташками, а ось краї пофарбувалися у червоний колір. Чому з’явилися такі червоні плями — невідомо.
Прати рушник не будемо, щоб їх прибрати. Ми його вишивали під час війни, то нехай рушник таким і залишиться.
За словами Олени Шевчук, зараз дівчата почали активно вишивати рушник.
— Ми вважаємо, що як тільки ми його довишиваємо, закінчиться війна у Запоріжжі і війська окупантів відійдуть від нашого регіону, — резюмувала Олена.
Готовий рушник “Запорозькі берегині” планують демонструвати на виставках та фестивалях.
***
Петро Ребро
Ні, ти не знаєш добре України,
Якщо на Запоріжжі не бував,
Де небо – то від хвиль Дніпрових синє,
То золоте – від степових заграв;
Де на весь світ поралить колосками
У січах кров’ю зрошена земля,
Де царство дум, де навіть кожен камінь
Народу невмирущість прославля;
Де сяйво з вод висотують турбіни
А Хортиця сурмить, як пароплав…
Ні, ти не знаєш добре України,
Якщо на Запоріжжі не бував.
Фото надала Олена Шевчук
