Не стало легендарного актора театру імені Магара, життя і творчість якого вже стали історією нашого міста
Пішов з життя актор театру імені Магара, народний артист України Іван Смолій. Сумну звістку повідомили на сторінці цього театру у фейсбуці:
"Зовсім нещодавно ми вітали Івана Ілліча з 85-м днем народження. (Іван Смолій народився 25 жовтня 1938 року.- Ред.). Того дня лунало так багато щирих привітань і вдячностей. А сьогодні нам бракує слів, які можуть передати біль і глибину цієї втрати для всієї нашої театральної родини.
Родини, цінною частиною якої, більше 55 років був Іван Смолій. Його вклад в життя та розвиток театрального життя всієї України неможливо переоцінити.
Ми знаємо певно, що без нього наш театр не став би таким, яким він є зараз. Він був не просто знаним артистом, він був його фундаментом, його душею".
Читайте також: У Запоріжжі з'явилося незвичайне графіті, присвячене відомому музиканту, що пішов з життя - ексклюзивні подробиці, фото
За майже 60 років у театрі імені Магара Іван Смолій зіграв близько 200 ролей.
Про легендарного актора з сумом згадують відомі люди зі сфери культури.
В. о. генерального директора Запорізької обласної філармонії Ірина Конарева написала на своїй сторінці у фейсбуці:
"Непоправна втрата. Пішов у вічність народний артист України Іван Ілліч Смолій. Талант, який сяяв 55 років на мистецькій ниві, недосяжний майстер, засновник творчої династії, щира людина, друг і наставник...".
Заступник голови правління Дніпропетровського міжобласного відділення Національної Спілки театральних діячів України Надія Петренко:
"Актор зіграв багато цікавих ролей, які вписані в історію Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Магара та всього українського театру. Його остання роль у виставі "Думи мої" вразила мене до глибини серця. Декілька слів вимовлених актором наприкінці вистави викликали неймовірні почуття. Здалось, що актор знає більше, ніж говорить..."
Іван Смолій розповідав мені, що з 1967 року жив творчістю поета Тараса Шевченка, "він багато передбачав".
Публікуємо збірне інтерв'ю Івана Смолія, яке він давав автору цих рядків у різні роки:
- Іван Ілліч, як ви вирішили стати артистом?
- Це було не спонтанне рішення. Приблизно з 8 класу я шукав, де мені включитися до цієї роботи — у Палаці культури в колгоспі, у школі. (Я родом із села Чапаєвка, а тепер Воскресенка Пологівського району Запорізької області). Тоді був модним дует Штепсель та Тарапунька. І ми з одним хлопчиком показали весь їхній гумор у всіх найближчих колгоспах. Я був високим і грав Тарапуньку.
В армії мені теж пощастило – працював у Будинку офіцерів артистом. І тоді ж я написав листа першокурснику театрального інституту — будь-кому, хто захоче мені написати. Попросив, щоб він розповів мені, що та як. Один студент мені відповів. Ми листувалися і він практично підготував мене до вступу. Я вступив до Харківського інституту мистецтв на курс народного артиста СРСР Леся Сердюка. І мріяв працювати у театрі імені Магара (тоді — Щорса), особливо із самим режисером Володимиром Магаром. На третьому курсі я побував у цьому театрі, все було обговорено. І прямо з інституту я полетів до Ставрополя, де проходили гастролі театру Магара.
- Яка ваша роль найулюбленіша?
- Не можу виділити одну. Люблю свою першу роль. Коли я прийшов до театру, то Володимир Магар дав мені роль Павелаке у «Каса Марі». Мені було 27 років, мого героя приблизно стільки ж. І він закохався у вдову, якій років 48-50 і в неї такий самий син, як Павелаке. Євгенія Сердюк, яка грала вдову, — досвідчена актриса. Я, по суті, жовторотик. І мені треба було на сцені поцілувати її. Я, звичайно, соромився.
Зрештою, на репетиції акторка не витримала і як гаркнула: «Ти можеш мене по-справжньому поцілувати!». Я розлютився і поцілував. Потім вона мала дати мені ляпас. Але актриса так здивувалася від поцілунку, що промазала. Тоді вона робить крок і б'є мене у вухо настільки сильно, що я почув брязкіт. Закінчився спектакль, а дзвін у вусі не припиняється. Виявилося, тріщина в перетинці.
А потім було ще дуже багато улюблених ролей: Мартин Боруля, Дервоїд із п'єси «Рядові», Ковинька — «Шлюб за оголошенням», Олексій та Осип Скорик — «Сватання на Гончарівці».
- Із дружиною у театрі імені Магара познайомились?
- Так, вона там уже працювала. Я побачив у театрі її фотографію - дуже вродлива дівчина, мені сподобалася. Добивався приблизно півроку. Весілля було у театрі. Розписувалися просто на сцені. Таке весілля нам зробили Магар та тодішній директор театру Олександр Бураковський.
- Ваша донька Оксана Туріянська стала примою цього ж театру. Як вам удалося виростити таку актрису?
- Оксана спочатку хотіла працювати у медицині. І навіть вступала до медінституту. Три іспити склала на «4». Залишалася біологія, яку вона знала добре.А Оксана навмисне здала предмет на «3», щоб не вчинити, просто хотіла спробувати свої сили. Ні я, ні дружина не готували Оксану до вступу до театрального вишу. А готував актор Костянтин Параконьєв. Оксана вступила до Харкова до того ж педагога, який мене вчив — до Сердюка.
Був обличчям відомої газети
На початку 2000-х років Іван Смолій знявся у рекламі однієї з найстаріших і найвідоміших газет області "Індустріальне Запоріжжя" (якої не стало під час повномасштабної війни).
Його персонаж за чашкою чаю розгортав "Індустріалку" і вимовляв: "Не встиг чхнути - вже написали".
Іван Ілліч знімався у цій рекламі зі своєю дружиною. Й згадував, що для зйомок довелося випити багато чаю.
Знімалися Іван Смолій й в іншій рекламі. Наприклад, для білборда для запорізького готелю "Інтурист". Його персонаж тримав ключ та запрошував гостей у готель.
Взагалі, він був дуже талановитою і позитивною людиною.
Читайте також: Не стало відомого запорізького музиканта, який пішов на фронт
...Редакція zprz.city висловлює співчуття рідним, близьким та колегам Івана Смолія.
Фото зі сторінки Івана Смолія ц фейсбуці
