У радянських лещатах Олексій Цвєтков і його друзі росли вільними людьми

В Ізраїлі помер Олексій Цвєтков - людина глибокого розуму, блискучої ерудиції, яскравої мови. У світі його знають як поета, критика, перекладача.

Подякуємо Олексію Петровичу й за різку критику російської влади та підтримку України – мисляча людина інакше не може.

А в Запоріжжі його пам’ятають ще й як яскравого інтелектуала серед творчої молоді міста в кінці 60-х - на початку 70-х років.

- Я в Запоріжжі був людиною відомою, - згадував Олексій Петрович, - людиною нестриманою на язик, говорив, що думаю про ту владу.

- Ми були знайомі, але спілкувалися не один-на-один, а в мистецьких колах, у справах літературних, - пригадує Олександр Красюк, культуролог, письменник, перекладач, який нині мешкає в Києві. – Я молодший від Олексія, тож тусувався з ним побіжно. (Олексій Цвєтков народився 1947 року).

Покинув Запоріжжя він 1971 року. Слідом у газеті "Индустриальное Запорожье" вийшла огудна стаття про юного поета Олександра Гранкіна (котрий невдовзі трагічно загинув). Тоді дотично дісталися й до Цвєткова, тому що він був вільний поет, а все мало бути під контролем. Хоча ті поети друкували свої вірші усього лише на друкарській машинці. А тусувалися в «Маленькому Парижі», який тоді ще так не називався.

Мама Олексія працювала на запорізькому телебаченні, вміла, до речі, варити чудовий борщ. Після тієї горезвісної публікації змушена була публічно відректися від сина.

- Невже таке було можливе в 70-ті роки?

- Так, сталінські методи ще працювали. Треба було так робити навіть не заради кар’єри, а просто щоб зберегти роботу. Це могли пробачити якомусь інженеру, але не ідеологічному працівникові, яким був телевізийник.

Втім, Олексій зберіг з мамою теплі стосунки, приїжджав з Москви, куди він виїхав із Запоріжжя.

Але раджу звернутися до художниці Наталії Коробової. Вона про Олексія Цвєткова розкаже від і до.

1998 рік. У Празі. Тут Олексій Цвєтков працював на радіо «Свобода»

- Людина надзвичайна, високої освіти, потрясаючої пам’яті, - говорить Наталія Коробова. – П’ять днів тому я написала йому в месенджер…

- Як ви познайомились?

- Це було року 69-го… 70-го… Я повернулася з Києва після навчання в художній школі.

А на третій день виставку закрили. Вона виявилась неправильною.

У кінці кожного тижня збиралися творчі особистості. Яскравий, класний Льоша Цвєтков був серед них.

Ми з друзями-художниками влаштували в «Орбіті» виставку «Медове сонце». На її відкритті свої вірші читали Яша Шубін, Льоша Цвєтков, Віталій Челишев.

Юний Льоша Цвєтков у Запоріжжі

Коли Олексій вчився в Москві, то першим привітав мене з публікацією «Автопортрета з яблуком» у журналі «Юность». Я сама ще не бачила, а він уже помітив, подзвонив з Москви.

Знаменитий автопортрет Наталії Коробової

- Ви знали, що ця ваша картина буде надрукована?

- Поняття не мала. Вітання від Льоші стало таким сюрпризом!

- Чому він поїхав до Москви – через тиск чи з якихось інших причин?

- Це було пов’язане з його творчим ростом. І з тим, що стали приставати гебісти, намагалися вербувати, слідкували, перекривали кисень. (І в Москві 1975 року 28-літнього Олексія Цвєткова затримали й силоміць вивезли до Запоріжжя. Тоді він покинув СРСР й емігрував до США).

- Його мама, яка чудово готувала борщ…

- …і котлети.

- Також значущий хист. Вам щось відомо про те, що вона змушена була публічно відмовитися від сина?

- Не відрікалася. Вона його любила дуже. Льоша підтримував зв’язок, приїжджав часто. А ось тато не розумів, як Олексій відмовився від Батьківщини.

Це фото молодого Олексія Цвєткова зробив Яков Шубін, котрий також входив до товариства невимушених митців

- Ви бачили Олексія після того, як він у часи, здавалося, вічного СРСР покинув країну? Адже це означало, що він ніколи не повернеться.

- Бачилися в Америці 1989 року. Я прилетіла зі своїм батьком до Вашингтона, поїхали до Олексія. Перекушували, гуляли містом після перельоту й безсонної ночі.

Зустрічалися в Нью-Йорку. А півтора роки тому в Ізраїлі. (З 2018 року Олексій Цвєтков жив там).

Який же Олексій неймовірний, яка вражаюча пам’ять! Колись ми робили розпис у кабінетах математики й фізики – здається, будівельного технікуму. Я там написала формулу теореми Піфагора. Олексій прийшов, побачив, сказав, що існує другий варіант формули і тут же виголосив її.

Він був аналітик винятковий. А коли писав роман з життя Стародавнього Риму, то навіть латинь вивчив!

Від’їжджаючи, Олексій залишив мені папку своїх віршів. Вони надруковані на тонесенькому папері, так званому папіросному. Я віддала їх до художнього музею.

Щоправда, хочу забрати й передати до обласної бібліотеки.

У Фейсбуці виставили чарівний портрет Льоші. Таким я його пам’ятаю, коли бачила востаннє перед виїздом за кордон, коли проводжали на Запоріжжі-1.

А на фото нижче - ми саме проводжаємо Льошу тоді на вокзалі. Остання кава, останній портвейн…

Фото: Facebook, Яків Шубін, архів Наталії Коробової