Пам’яті Володимира Баранова

Володимир Баранов народився у 1972 році та все життя прожив у Запоріжжі. Працював на запорізьких підприємствах, які спеціалізувалися на ремонті й обслуговуванні металургійного обладнання. Значну частину професійного шляху присвятив Запорізькому будівельно-монтажному управлінню, де ремонтував, зокрема, обладнання Запоріжсталі.

У 2023 році Володимир приєднався до команди Метінвест Промсервісу як слюсар-ремонтник. Працював на доменному виробництві Запоріжсталі та Каметсталі. У 2025 році перейшов до цеху ремонту металургійного устаткування №1 Запоріжсталі. Його спеціалізацією залишився ремонт доменних печей та допоміжного обладнання цеху.

Читайте також: "У ньому було багато тепла й турботи": пам’яті працівника Запоріжсталі Дмитра Пантєлєєва

За роки роботи Володимир долучився до важливих проєктів: будівництва установки для вдування пиловугільного палива, доменних печей №3 та №4. Він знав це обладнання як свої п’ять пальців.

«Володимир був дуже порядною, спокійною людиною. Досвідчений професіонал, зацікавлений у тому, щоб усе одразу зробити як слід, на совість. З ним було комфортно працювати», – згадує його колега Олександр Заіченко, слюсар-ремонтник цеху ремонту металургійного устаткування №1.

Олександр знав Володимира майже 20 років. Вони познайомилися ще під час роботи у Запорізькому будівельно-монтажному управлінні, а згодом продовжили працювати разом на підприємствах Метінвесту.

Влітку 2026 року, коли внаслідок ворожих обстрілів обладнання доменного виробництва зазнало пошкоджень, Володимир разом з іншими колегами брав участь у його відновленні.

«Це важко пояснити. Ти знаєш це обладнання як рідне. Ти власними руками його будував, ремонтував. А потім бачиш, як воно пошкоджене і не працює. Це приблизно як коли руйнується будинок, який ти любиш, у якому проводиш час і з яким пов’язані твої спогади», – говорить Олександр.

«Все можна відремонтувати», – казав тоді Володимир. Але не людське життя…

Читайте також: "Своїм теплом вона зігрівала усіх": історія загиблої працівниці Запоріжсталі Наталії Шарун

11 серпня 2026 року внаслідок масованого ворожого обстрілу Запоріжсталі загинули восьмеро працівників комбінату. Серед них був Володимир Баранов.

Тієї ночі він разом зі своєю бригадою виконував ремонтні роботи на доменній печі. Після оголошення тривоги майже одразу почалися вибухи, і Володимир не встиг дістатися до укриття.

«Ми добре одне одного знали. Навіть коли працювали в різних бригадах, все одно часто бачилися, спілкувалися. А ще в нас була гарна спільна традиція – на Водохреща стрибати в ополонку. Іноді навіть встигали пірнути в крижаний Дніпро перед роботою, набратися бадьорості та вирушити на зміну. Важко повірити, що цього не станеться знов, що Володі більше немає з нами», – згадує Олександр.

Комбінат підтримав родину Володимира та сім’ї всіх працівників, які постраждали внаслідок трагедії 11 серпня.

Колектив Запоріжсталі розділяє біль рідних і близьких Володимира та всіх загиблих працівників.

Володимир роками будував, ремонтував і відновлював металургійне обладнання. Його професійні знання, досвід і праця залишилися у тому, що він створював власними руками.

Пам’ять про Володимира житиме в наших серцях.

Зазначимо, що в ніч на 12 вересня росія втретє за останній місяць атакувала Запоріжсталь балістичними ракетами. Чотири ракети влучили у виробничий майданчик підприємства, яке після попередніх ударів 11 і 27 серпня досі не відновило виробництво.