Історик Сергій Плохій пояснює, що є головним у перейменуванні

Війна пришвидшила остаточне прощання України із залишками географічних назв, пов’язаних з російською та радянською імперіями.

У Запоріжжі сформували робочу групу зі створення реєстру урбанонімів (назв вулиць, площ, будівель). Вона готує пропозиції з перейменування запорізьких вулиць. Свої варіанти можуть подавати й містяни.

Уже ясно, що на адресних табличках на наших будинках не повинно бути ніяких згадок про агресивного сусіда та його імперії. А що повинно бути? Як запоріжцям у своїх пропозиціях не збитися на емоції чи припущення? Чим керуватися, пропонуючи нові назви? 

Про це ми запитали професора історії та директора Українського наукового інституту Гарвардського університету Сергія Плохія. Він автор понад десятка книг з історії Східної Європи та України, які відзначені міжнародними преміями. А «Брама Європи» принесла Сергію Плохію Шевченківську премію.


Сергій Плохій
Ми звернулися до пана Сергія, який живе й працює в США, ще й тому, що Запоріжжя – не чуже для нього місто. Тут він колись закінчив школу №11, пішов працювати на цегельний завод (до речі, у Запоріжжі є й Цегельний провулок, і Цегельна вулиця, а колись була ще й вулиця Цегельного заводу).

Отже, думками про назви наших вулиць, критерії для їх вибору ділиться історик зі світовим ім’ям і наш земляк Сергій Плохій.

— Гадаю, що головне — це мати публічне обговорення змін, принаймні знакових. Бо інакше зміна назв, коли громадяни не усвідомлюють значення особи чи причин зміни, буде викликати у кращому випадку подив, у гіршому — відторгнення.

— Допоможіть нам усвідомити значення такої символічної постаті як Пушкін. У Запоріжжі є площа Пушкіна, де стоїть пам’ятник йому. Пушкін став уособленням російської культури, яку багато хто тепер пропонує відкинути. Але чи так це очевидно? Пушкін, здається, про Україну зверхньо не висловлювався. І він же не винен, що його зробили кумиром і нав’язали вулиці Пушкіна по містах, містечках і селах.

— Пушкін, звичайно, не тільки жертва імперських маніпуляцій. Це цілком імперський поет і за часом, і за духом, і за своєю творчістю. У вірші «Клеветникам Росси», який написав з нагоди придушення польського повстання 1830-го року, закликав Європу не втручатися у «спор славян между собою». 

У вірші-заповіті «Я памятник себе воздвиг нерукотворный…» Пушкін уявляв себе частиною саме імперської культури. 

Слух обо мне пройдет по всей Руси великой,

И назовет меня всяк сущий в ней язык,

И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой

Тунгус, и друг степей калмык.

Звичайно, фіни та інші мали б читати російською та шанувати його як свого поета. Тобто — імперія з російською мовою і культурою як домінантною, чи навіть єдиною, була частиною пушкінського світосприйняття.



Площа поки що Пушкіна. Суперечливий пам’ятник поету поставили тут до його 200-річчя – у 1999 році

— Чи варто міняти назви вулиць, поки що пов’язані з російською культурою, на аналогічні, але вже з українською? Адже заміна, скажімо, вулиці Єсеніна на вулицю Олександра Олеся спонукатиме до порівняння: хто з них величніший поет. Хоча мистецтво — не спорт, і одиниць виміру таланту не існує. 

І все ж: перейменування вулиці Анрі Барбюса (він, щоправда, не росіянин) на Петра Ребра, за всієї поваги до Петра Павловича, мені видається, якось применшило «масштаб» якщо не вулиці, то її назви.

— Міряння таланту — це дуже неточна наука.

При перейменуванні вулиць на інші літературні та культурні імена ключовим є те, наскільки Барбюс чи хтось інший має відношення до міста чи країни. У цьому розумінні кращим вибором за Барбюса є не тільки Петро Ребро, але й Борис Преображенський. Адже останній залишив слід в історії міста.

— У нас, до речі, крім мостів Преображенського, є й проспект на честь цього інженера. І вулиця на честь «батька російської авіації» Жуковського. Ці імена певною мірою позначають імперський центр — радянський і російський.

 І навіть є вулиця актора Рибнікова (якраз колишня Цегельна (Кирпичная). З ним що робити? Фільм «Весна на Заречной улице» тут став культовим.

— Назви вулиць та площ Запоріжжя, як і назви вулиць та площ у Києві, Парижі, Бостоні, Санкт Петербурзі чи Делі, мають відбивати унікальний характер та історію міста.

Інженер Преображенський залишив по собі у місті щось важливе. Цього, звичайно, не можна сказати про Жуковського чи того ж Рибнікова.

— А як бути з вулицями Сосюри, Тичини? Це радянські, але українські поети.

— Викреслювати з історії міста та України цілий імперський чи радянський період було б помилкою. Такою самою, як прирівнювати Сталіна чи Кагановича до Тичини або Якова Новицького до Катерини ІІ.

— У Запоріжжі є вулиця Земського лікаря Лукашевича (колишня Жовтнева). Чи не нагадує оте «земського лікаря» про Російську імперію? Чи не варто скоротити назву до «Лукашевича»?

— Знову-таки, має йтися про диференціацію та внесок в історію міста, регіону, країни осіб, які будували культуру — як матеріальну так і духовну — народу та суспільства, а не імперії. Земства зробили чимало корисного для краю, і мати вулицю Земського лікаря Лукашевича значно краще, ніж Лукашевича без будь-якої прив’язки.

— Запорізький дуб у нас чітко асоціюється з козацтвом. Між тим, «запорізьким» він став за радянських часів. Ще в 1930-ті роки містяни знали його як «дуб Екатерины». Варто, скажімо, туристам нагадувати цей факт чи нехай він лишається історикам?

— Про дуб і про історію краю загалом треба розповідати все. У тому числі те, що перед дубом Катерини він був у великій пошані в менонітів.

— Існує думка, що русистика в Україні має належати не до кафедр філології, а до сфери інтересів СБУ. Бо, начебто, російський культурний вплив у світі, у тому числі й у США — це своєрідний інструмент експансії. Ви згодні з такою думкою чи вона хибна або потребує уточнень?

— Русистику, звичайно, треба мати і розвивати як академічну дисципліну і не зводити її тільки до філології. Ці знання потрібні сьогодні як ніколи.

Знати і шанувати — це різні речі.

Знати і пам’ятати маємо усе чи як можна більше. Шанувати — те, що дозволяє нам бути сьогодні собою і зберегти себе перед навалою реінкарнованої імперії.

***

Вулична історія

З газети «Большевик Запорожья», 1948 рік.

«На 6 поселке висит дощечка, на которой масляной краской написано: «Саки-Ванцети». Очевидно, речь идет о Сакко и Ванцетти — о двух, а не об одном и, очевидно, это — название улицы, о чем надо догадываться».

***
А на Вознесенці в ті роки була вулиця Кашена.

— Люди хоч знали, хто такий той Кашен? – якось запитав я запорізького старожила, чиє дитинство минуло на вулиці імені французького комуніста Марселя Кашена.

— Та… якось… знали, — непевно відповів той.

Вулиця Сако і Ванцеті після декомунізації 6 років тому стала Пам’ятною, а Кашена, що знаходилася в районі нинішньої трамвайної зупинки «Патріотична», канула в Лету разом з Вознесенкою.

Пропозиції робочої групи щодо перейменування запорізьких вулиць

Брянська – Археолога Гринченка

Виборгська – Автоклубна

Бородинська та Ленська – об’єднати та перейменувати на Святослава Хороброго

Братська – Бориспільська

Пров. Братський – Вільнянський

Московська – Маєткова

Новомосковська – Новомиколаївська 

Підмосковна – Олешківська
Новокузнецька – Степана Кравчуна

Москворецька – Байдакська

Гродненська – Волонтерська 

Можайська – Сполучна

Єнісейська – Лівобережна

Нарвська – Графітна

Ладозька – Синевирська

Мурманська – Енергодарська

Норільська – Підпорожнянська

Амурська – Зеленого Клину

Російська – Запорізьких вогнеборців

Ростовська – Чорних запорожців

Рязанська – Романтична

Тверська – отця Августина

Пров. Бутирський – Лук’янівський

Куліковська – Миколи Гринька

Глісерна – Юрія Беладзе

Воронезька – Стародніпровська

Новгородська – Благодатна

Усього в Запоріжжі поки що понад 200 урбанонімів, пов’язаних з Росією.

Фото: Олександр Прилепа, Facebook