6 жовтня у Запорізькій обласній філармонії відбудеться концерт заслуженої артистки України Ілони Турчанінової “30 років на сцені”
Запоріжці і гості міста зможуть насолодитися грою не лише чудової піаністки й органістки — у концерті візьмуть участь її друзі та колеги: заслужені артисти України Віталій Солом'янчук, Сергій Худяков, лауреат міжнародних конкурсів Іван Левченко.
Звичайно, виступить прекрасний сімейний і творчий дует піаністів — Ілона Турчанінова і Андрій Нетреба. Гість програми – чудова солістка-вокалістка Оксана Гопка. Весь вечір на сцені академічний симфонічний оркестр під орудою Дмитра Мітника.
З провідною виконавицею Запорізької обласної філармонії ми бесідуємо про шлях до музики та життя в музиці, яке розпочалося ще в ранньому дитинстві.
Читайте також: Школяр з окупованого міста Запорізької області продовжує підкорювати журі "Голосу країни": відео
За словами Ілони, у неї не було сумнівів ким буде в житті - вона бачила себе тільки піаністкою. Чудовою піаністкою була її мама, дуже талановитою - бабуся, яка “напам’ять грала всі 32 сонати Бетховена, усього Шопена: вальси, мазурки, полонези”. Артистка зберігає старовинні ноти, польського видання, які належали бабусі.
Інструмент вдома, звичайно, був, і він дуже приваблював малу Ілону. Вона підходила, пробувала пальчиками нажимати клавіші і слухати звуки, які з“являються.
- Мама не хотіла, щоб я була піаністкою, - згадує заслужена артистка України. - Вона дуже добре знає, що таке праця музиканта, яка це пахота. Стільки треба вчитися, працювати, а матеріальна винагорода зазвичай так собі... Мама хотіла, щоб я пішла в якусь іншу сферу. Але я була настирлива, у 5 років постійно лізла до піаніно займатися. І мама здалася — знайшла педагога, щоб мені “поставити руку”. Це дуже важливо для піаніста — правильно поставлена рука. Тому що це - основа техніки гри на фортепіано.
5-річна Ілона спочатку з задоволенням займалася з педагогом, розучувала п’єски та інші легенькі твори. Але коли почалася важка праця - треба було грати етюди Черні, інші музичні твори, обов’язкові для усіх починаючих піаністів, дівчинці перехотілося вчитися музиці.
- Мені стало нудно, - згадує Ілона. - Звичайно, мама та бабуся мене ганяли. Мама робила просто. З одного боку на піаніно клала ремінь, з іншого — апельсини. І казала: “Свобода вибору”. Були випадки, що я вибирала ремінь, так не хотілося займатися (сміється). Це, напевне, проходили всі! Треба багато годин сидіти і займатися за інструментом, а не хочеться.
У моєму випадку ситуація ускладнювалася тим, що мама — музикант. Вона примушувала по 100 разів повторювати місця, які не дуже виходили. Щоб не рахувати, скільки разів я зіграла, вона ставила з лівого боку коробку сірників і поки всі 100 сірників не опиняться з правого боку інструменту, я не закінчувала заняття. Це було дуже важко! Тому я інколи обирала ремінь.
Родина Турчанінових жила в Тирасполі. Тут дівчина закінчила музичну школу по класу фортепіано. Першою вчителькою в музичній школі у неї була педагог на прізвище Лукашевич. “Вона збирала батьків учнів на кожний академконцерт і всі приходили”, - згадує Ілона.
Вилазила через вікно і йшла гуляти
Окрім музичної школи, талановита дівчинка займалась ще й з репетиторами. “Репетитори у мене були завжди. Так було прийнято”, - говорить солістка симфонічного оркестру.
Оскільки Ілона точно знала, що буде піаністкою, після закінчення музичної школи, в якій провчилась 7 років, і 8 класів загальноосвітньої школи, вона вступила у рідному Тирасполі до музичного училища. Де, до речі, завідуючою відділом працювала її мама.
- Моїм педагогом був талановитий музикант Давид Вольфович Вітавер. Він дуже давно виїхав в Австралію, у нього там школа, він викладає, але дуже слідкує за моїм життям, - розповідає піаністка.
Навчання музиці в училищі прходило під прискіпливим маминим наглядом. Ілона була дівчиною, як вона каже, “взбалмошною”, мала багато друзів, з якими їй хотілося гуляти. А не сидіти та розучувати складні музичні твори.
Читайте також: 52 роки тому у Запоріжжі з'явився художній музей, але відкрився він пізніше: цікаві факти
- Клас для занять був на першому поверсі, - згадує роки навчання в музучилищі заслужена артистка України. - І “банда”, мої друзі, завжди чекали на мене біля вікна. Приходила мама, давала завдання вивчити напам’ять, приміром, 4-5 сторінок нот, казала: “Прийду — перевірю!”, закривала клас на ключ і йшла.
Я вилазила через вікно, йшла гуляла з друзями, а хвилин за 15 до приходу мами поверталася в клас і сідала за інструмент. Скоренько вчила напам’ять, що мені було задано, і коли мама поверталася, я говорила, що дуже втомилася (посміхається). Грала їй і вона була задоволена.
- Тобто у вас така феноменальна пам“ять була вже на той час, що за кілька хвилин ви могли вивчити кілька сторінок складного музичного твору.
- Я просто була дуже сконцентрована, щоб встигати і вчитися, і гуляти з друзями. Мені це потім дуже допомогло під час навчання в консерваторії. Коли треба було вчити музичні теми, я їх запам’ятовувала зорово, навіть під час поїздок у громадськму транспорті. Настільки себе натренувала!
У Тираспольське музучилище час від часу приїжджали педагоги з Кишинівської консерваторії, придивлялися собі майбутніх студентів — здібних і талановитих. Звичайно, не помітити яскраву Ілону Турчанінову було неможливо. Приїздила і професорка Людмила Веніамінівна Валерко. Вона проводила у музучилищі відкриті уроки і своїм професійним оком виділила Ілону.
- Вона зробила мене музикантом, - зазначає провідна артистка Запорізької обласної філармонії. - Не буває дня, щоб я не згадувала Людмилу Веніамінівну. Вона геніальна піаністка! Усі симфонії грала всліпу, що там казати - в 6 років вже грала з оркестром Моцарта.
І педагог вона фантастичний! Коли прийшла до неї, я вже грала Бетховена, Шопена. А вона посадила мене за фортепіано і сказала: “Ось нота до. Зіграй хоча б 30 її різновидів”. Можна зіграти коротко, довго, з нажаттям педалі, з різним дотиком... Але повинно бути 30 різних звучань однієї ноти. Вона казала: “Я тебе буду цьому вчити”. А ще — “будемо розвивати те, що тобі дано”. Людмила Веніамінівна говорила, що я масштабна, з великим масштабним звуком, тому такі твори й будемо вчити.
Грати твори треба було лише напам’ять. Грати по нотах Людмила Веніамінівна вважала кошмаром! Я повинна була вивчити твір і грати як могла. Тут вже починалася робота з педагогом. І ця робота дуже захоплювала! Ми продовжували спілкуватися і після того, як я закінчила консерваторію — зокрема, відправляла улюбленому педагогу усі записи мого виконання творів.
Сама доля розпорядилася так, що Ілона вступила до Кишинівської консерваторії. Вона хотіла продовжувати навчання музиці в Одеській консерваторії. Поїхали з мамою подивитися Одесу, місця поруч з вишем, в якому хотіла вчитися майбутня заслужена артиска України. Ті місця їм не сподобалися — поруч з храмом музики одесити пили пиво, їли тараньку...
“Ні, дівчинко, тобі сюди не потрібно”, - сказала мама. І на навчанні в Одесіи був поставлений хрест.
Вчилася щоденно по 8 годин
А Кишинів був чистим, затишним містом. Ілона без проблем вступила до консерваторії. Мама зняла доньці квартиру поруч з “концею”. У будинку, до речі жила музична знаменитість — народна артистка СРСР, радянська, молдавська оперна співачка, Герой Соціалістичної Праці, лауреатка Ленінської премії та Державної премії СССР Марія Бієшу.
Талановита дівчина з Тирасполя під час навчання займалась щоденно по 8 годин — 4 годин зранку і 4 - після занять. Вставала о 5-й ранку, приходила в консерваторію, давала щось смачненьке — вареннячко, мед — вахтерці, щоб пустила в клас і займалася музикою. Консерваторію Ілона закінчила з відмінними оцінками по спеціальності. Але “червоного диплому” їй не дали, “підвела” історія КПРС. “Я всі з’їзди вивчила, а викладач все одно п’ятірку не поставив, йому не подобався мій зовнішній вигляд”, - сміється артистка.
- Школа навчання грі на фортепіано, судячи з вашої розповіді, була сильна.
- Я б сказала, навіть жорстка. Я перепробувала різні школи — німецьку, французьку, вони відрізняються. Кожен педагог вніс свій вклад в моє становлення як музиканта. І, звичайно, мої рідні - мама і бабуся. З педагогами мені дуже пощастило!
- Ну не будемо скромничати: важлива складова того, що ви стали успішною музиканткою — ваш талант і фантастичне працелюбство.
- Так, я завжди дуже багато займалася.
Працювала спочатку концертмейстером
Оскільки сольний концерт Ілони Турчанінової присвячений 30-річчю виступів на сцені, неважко здогадатися, що в Запорізькій обласній філармонії піаністка почала працювати в 1993 році.
У Запоріжжя вона приїхала за чоловіком Андрієм Нетребою. Кохання свого життя Ілона зустріла в Кишинівській консерваторії. Познайомились на першому курсі, зустрічалися чотири роки, після четвертого курсу одружилися, а після випуску приїхали вдвох у рідне місто Андрія.
- Андрій був інженером, закінчив “машинку”, працював у конструкторському бюро на “Іскрі”, - розповідає Ілона Турчанінова. - Але музикою займався постійно. В Кишинівській консерваторії тоді відкрився єдиний в Союзі джазовий факультет. Андрій взяв відпустку та приїхав за компанію з другом - барабанщиком Андрієм Сидоренком.
Вступати в консерваторію Андрій не збирався, він і документи не брав. Там був дуже знаний педагог. Андрію запропонували зіграти, він зіграв. Потім йому запропонували зіграти на вступному екзамені. Треба було зіграти соло, в дуеті, в бенді. Андрюшка все це вмів. І йому сказали: “Ти поступив. Документи привезеш”.
Він поїхав додому за документами. Батьки Андрюші були в шоці: “Ти що? Ти ж інженер. Яка музика?”. Але він взяв документи і поїхав вчитися. І там ми познайомилися.
З дипломом Кишинівської консерваторії Ілона Турчанінова приїхала у незнайоме для неї місто. Андрій Нетреба на виробництво вже не повернувся, пішов працювати на музичну студію “Ринг”. Згодом він, талановитий аранжувальник та піаніст, прийшов працювати у симфонічний оркестр обласної філармонії.
Тут, разом з дружиною, працює і донині, виступаючи не тільки в оркестрі, а й в Диксиленді під керуванням Дмитра Мітніка, який створений з музикантів оркестру. Виступають з Ілоною і в дуеті. Про цю сім’ю точно можна сказати, що вони йдуть разом по життю.
Музикантом, до речі, став і їх син Данило, який також грає в оркестрі. У хлопця вибору, певно, не було: мама в пологовий будинок пішла прямо з філармонії, з репетиції — готувала програму з вокалістом Малацаєм.
У консерваторії талановитій піаністці пророчили гарне майбутнє. Але у Запоріжжі вона нікого не знала, її ніхто не знав, то з роботою якось не складалося. У музичному училищі на момент приїзду Ілони усі учбові навантаження вже розподілили, їй місця не було. У музичну школу також не вдалося влаштуватися.
Читайте також: Запоріжцям пропонують відзначити День міста у незвичайних місцях - афіша
Одного разу Ілона зателефонувала своєму педагогу в консерваторії Людмилі Вікентіївні і розмова зайшла про те, що вона не може влаштуватися на роботу. Професорка порадила негайно йти в обласну філармонію до художнього керівника Ольги Мосейко: “Скажи, що ти моя учениця. Вона мене знає”.
Ці слова стали паролем для потрапляння в Запорізьку обласну філармонію. “Та ви що? Ви учениця Ваверко? Немає ніяких питань! Я знаю рівень підготовки її учнів!”, - так відреагувала Ольга Мосейко.
Талановиту піаністку, якій, до речі, у консерваторії присвоїли ще й категорію “концертний виконавець”, у філармонію взяли концертмейстером.
- У перший день прийшли вокалісти філармонії — Малацай, Гаркуша, посадили мене за інструмент, поставили ноти і я усім акомпанувала. Це була така жорстка перевірка на профпридатність, - згадує Ілона Турчанінова початок роботи у провідному закладі культури Запорізької області. - Я кілька років пропрацювала основним концертмейстером, готувала сольні програми відомих солістів філармонії — Малацая, Гаркуші, Приварнікової. На концертах, звісно, і сама грала музичні твори. Можна сказати, я жила в філармонії.
У 2000 році у філармонії відбувся перший сольний концерт у 2-х відділеннях талановитої і яскравої піаністки.
- 4 листопада у Запоріжжі була така хуртовина! Я хвилювалася, що ніхто не прийде в таку негоду. А люди прийшли! - розповідає Ілона. Мене, по суті незнайому людину, запоріжці приймали дуже тепло! Я завжди це згадую. Вела концерт мистецтвознавець Алла Семенівна Ходакова. Була дуже гарна атмосфера, мені подарували багато квітів. Було дуже приємно!
До речі, коли я кланялась, побачила у проході на балконі головного диригента симфонічного оркестру В’ячеслава Редю. Йому було цікаво послухати, як я граю, як мене сприймають слухачі. Ми з ним у філармонії, звичайно, перетиналися, але особливо не спілкувалися — у кожного була своя робота.
Потім я почала пропонувати Реді якісь естрадні номери, він почав мене запрошувати для виконання різних музичних партій. Тобто, я працювала концертмейстером і в той же час співробітничала з оркестром. Коли прийшла в оркестр, то для мене робота в ньому вже не була в новинку.
З В’ячеславом Васильовичем ми робили шедевральні речі! Були програми з творів, які ніколи ніхто не грав! У мене є багато знайомих за кордоном. Так от деякі слухали твори, які виконували ми з оркестром, і казали, що вони не знають, де знаходиться Запоріжжя, але “дивись, як вони грають!”
Філармонії дуже пощастило з головним диригентом академічного симфонічного оркестру. Він ніколи не боявся новизни, дуже легкий на підйом. В’ячеслава Редю можна вважати батьком оркестру, це його дітище! Адже саме при В’ячеславу Васильовичу оркестр досяг таких висот, став дуже популярним колективом, на концертах якого постійні аншлаги.
За цей час створено дуже багато яскравих та цікавих музичних програм, кожна з яких — це подія в культурному житті міста.
В оркестрі я грала дуже багато складних творів, їх важко усі перерахувати. Робота у цьому колективі приносить задоволення і натхнення на нові програми!
Є можливість творчого самовираження
Надихає мультиінструменталістку і підтримка з боку керівниці обласної філармонії, заслуженого працівника культури Ірини Конаревої. За 30 років в облфілармонії Ілона працювала при чотирьох головних директорах. Це — Михайло Пригаро, Людмила Омельченко, Волдимир Панькін і Ірина Конарева. Зазначає, що дуже цікавий етап у творчості розпочався саме з приходом Ірини Едуардівни.
- Є можливість самовираження, творчого зростання, - говорить Ілона. - Завжди є підтримка усіх проєктів. Ірина Едуардівна — перший керівник, який ходить на усі концерти. А після концертів завжди приходить подякувати артистам. Це дуже важливо і дуже приємно, адже ми на концерті усі викладаємося.
30 років на сцені. Ілона Турчанінова дуже пишається тим, що і її трудовій книжці вказано одне-єдине місце роботи — Запорізька обласна філармонія. А колектив пишається тим, що у них працює “Сонце академічного симфонічного оркестру». Ілона Турчанінова, дійсно, дуже сонячна і яскрава — піаністку дуже важко уявити без її чарівної посмішки і привітності.
До речі
Запорізькі художники, які входять до Запорізького міського об'єднння митців "Колорит" , до початку нового симфонічного сезону оновили виставку своїх робіт в паркетній залі обласної філармонії. Тепер тут можна бачити картини, які автори писали під враженням від музичних творів у виконанні артистів академічного симфонічного оркестру. Є тут і картини, написані під враженнями від творів, які виконує Ілона Турчанінова.
***
Приходьте 6 жовтня о 17:00 до Запорізької обласної філармонії і ви в черговий раз зможете насолодитися музикою у виконанні Ілони Турчанінової та її колег по сцені.
У програмі концерту прозвучить класична та популярна музика, джаз, твори сучасних українських композиторів – заслуженого діяча мистецтв України Наталії Боєвої та Андрія Зименка.
Раніше ми писали про прем'єру у Запорізькому державному цирку - виступлять канатохідці.
