Учасники проєкту «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору в Запоріжжі» побували на виїзному ретриті
Фізичне відновлення — це не лише про тіло. Воно стає шляхом повернення себе, вірою у власні сили та відчуттям, що життя триває, навіть після втрат і травм. Саме це відчули учасники/ці проєкту «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору в Запоріжжі».
Вони проходять цей шлях крок за кроком: від першого знайомства під час виїзного ретриту до нових зустрічей у «Блокпості», де кожен та кожна отримує підтримку та можливість рухатися далі. Про це розповіли у РП «Блокпост».
Раніше ми писали, що що влітку цього року відбувся заїзд пілотного проєкту «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору «Блокпост».
Команда запорізького Реабілітаційного простору «Блокпост» провела з ветеранами та їхніми родинами тиждень інтенсивної, фахової роботи в культурно-історичному комплексі «Етносело» у Запорізькій області.
Читайте також: З окупації — до впевненості: як ветерани та їхні родини відновлюють життя у Запоріжжі (фото)
Під час ретриту ветерани, ветеранки та їхні рідні приїздили в Етносело з різними історіями та потребами. Для когось це було подолання наслідків поранень і хронічного болю, для когось — пошук безпечного місця для спільного відновлення. І всі вони отримали те, що, здавалось, давно було втрачено: відчуття руху, радості та спільності.
Коли рух стає терапією
На першому етапі програми, під час ретриту, ветерани/ки та їхні родини щодня збиралися на ранкові руханки. Це були вправи, доступні кожному — від найпростіших до більш інтенсивних активностей.
«Ми працювали з людьми різного віку та можливостей. Хтось міг виконувати вправи без обмежень, комусь потрібна була адаптація. Головним було, щоб кожен відчув всередині «я теж можу», навіть якщо трохи інакше. І всі робили. Це було надзвичайно мотивуюче — і для них, і для нас», — ділиться реабілітологиня Ірина Горобець.
Крім ранкових фізичних вправ, у програмі були командні ігри та веселі старти, які створювали атмосферу довіри та єдності. Спочатку деякі учасники вагалися: чи впораються. Та саме групові активності ставали тим моментом, коли ветерани/ки та члени їхніх родин відчували командний дух і підтримку — поступово включалися всі: виконували вправи, з азартом брали участь у змаганням і активно підтримували інших. Доповнювали це все різні арттерапевтичні зустрічі, майстер-класи, наприклад, з правил індивідуального збалансованого харчування.
«Пам’ятаю, попередили, що буде естафета. Один ветеран спочатку не хотів навіть просто взяти м’яч до рук, бо хвилювався, що не втримає абощо. А потім, після майстер-класу з реабілітаційних технік, він разом із дружиною брав участь у заході. Вони бігли з такими сяючими очима! Це неможливо забути», — згадує тренер з арттерапії та ведучий майстер-класів Дмитро Білов.
Рух поступово ставав терапією, допомагаючи позбутися скутості, болю та внутрішніх бар’єрів. Люди знову починали вірити у власні сили, легше та впевненіше бралися за завдання під час арттерапевтичних занять.
«Діти — це постійне натхнення: їм що не запропонуй, вони все роблять весело та завзято. Скільки цікавих поробок і яскравих малюнків вони забрали додому! А Ірина, бувало, в другому заїзді ділила команди на «діти» та «дорослі»: було весело, дружньо, по-сімейному», - каже Дмитро.
Важливою частиною фізичної реабілітації була і залишається робота Ірини Горобець. Це не лише масажі. Це глибока турбота про тіло ветеранів/ок, допомога в знятті болю та напруги, що накопичувалися роками війни і травм.
Серед дорослих — люди з різними фізичними викликами: від наслідків поранень до хронічних захворювань. Особливо часто зустрічалися проблеми зі спинами, колінами, а також перенапруження через постійний стрес. Фахівчиня рекомендувала вправи на гнучкість, розтягування тощо, підбирала індивідуально. Це був час, коли кожна людина могла відчути увагу й турботу, таку необхідну під час життя в стані постійного стресу від війни. В Запоріжжі вона допомагає відновлюватися за допомогою масажів і спеціальних тренажерів.
«У ветеранів/ок, які беруть участь у проєкті, різні проблеми зі здоров’ям: наслідки поранень, травми, хронічні захворювання. Особливо часто - біль у спині та колінах, проблеми з рухливістю. Завдяки індивідуально підібраним вправам, вони відчули суттєве полегшення, а ще вони стали маленьким ритуалом турботи про себе. Тепер, у місті, ветерани самі передають одне одному: «Обов’язково сходи до Ірини», - каже Ірина Горобець і посміхається.
Від ретриту до постійних тренувань
Після повернення додому багато учасників та учасниць захотіли продовжувати тренування в «Блокпості». Хоча спортивна зала ще чекає на завершення ремонту, ветерани вже приходять із сім’ями: займаються на доріжках, працюють із грушами, пробують нові вправи.
«Один ветеран після ретриту став більше працювати пошкодженою рукою. Його дружина сміялася, що тепер він не лише малює на арттерапії, а й робить домашні справи. Такі зміни є — найкращим доказом того, що фізична активність працює», — розповідає реабілітологиня.
Зміни помітні не лише в фізичному стані, а й у внутрішньому настрої. Люди, які ще недавно вважали себе обмеженими в можливостях, тепер прагнуть більше рухатися, сміливо пробують нове та діляться досвідом з іншими, насамперед, з родиною.
До слова, важлива особливість програми фізичної реабілітації в проєкті «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору в Запоріжжі» — саме сімейні активності.
«В Етноселі ми побудували все так, щоб обов’язково участь у будь-якому заході брали повністю родиною. Крім того, каталися на SUPах, вчилися новому, створювали прекрасне, грали в футбол і просто багато рухалися та веселилися. Це допомогло відчути, що відновлення — спільний процес, в якому кожен важливий. І ця сімейність зберігається і в Запоріжжі», — розповідає Дмитро Білов.
Команда, яка вчиться разом з ветеранами та ветеранками/ками
Для тренера з арттерапії та ведучого майстер-класів Дмитра Білова та реабілітологині Ірини Горобець цей проєкт став новим досвідом. Спочатку вони працювали дуже обережно, підбираючи інформацію, завдання і вправи так, щоб нікому не нашкодити. Згодом, спостерігаючи за учасниками/цями, вони змінювали програму, адаптуючи її під потреби учасників/ць заїздів.
«Ми навчилися швидко знаходити рішення: нема спортзалу — проводимо заняття на свіжому повітрі, нема інвентарю — вигадуємо майстер-класи без нього. Це був новий досвід і для нас, і для тих, хто до нас приїхав. Та й головне ж не обладнання, а контакт і довіра», — каже Дмитро.
Ірина продовжує:
«Ми зрозуміли просту річ: руханки, фізичні активності та заняття в Етноселі — це не просто розваги, це частина спільного досвіду відновлення, який зміцнює сімейні зв’язки. Відновлення ветерана/ки неможливе без підтримки родини, і саме такі моменти спільності мають величезне значення. Такого принципу в «Блокпості» і дотримуються».
Робота з учасниками та учасницями проєкту була і залишається комплексною: від розминок до вправ на рівновагу та вестибулярний апарат, від масажів до консультацій з харчування, від нових знань і навичок до їх корегування після практичних застосувань. Кожна деталь має значення, бо допомагає людині відчути себе цілісною і сильною.
Читайте також: «Спілкуй. Ветеран» об’єднує громаду: як ветерани Запоріжжя знаходять роботу та підтримку після фронту
Нагадаємо, що ініціативу «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору в Запоріжжі» впроваджує ГО «Лабораторія військово-політичних досліджень та реконструкції» за сприяння Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та фінансової підтримки Уряду Данії.
Ми писали, що у Запоріжжі ветерани та їхні родини зустрілись з хвостатими «терапевтами» (фото).
Фото: РП «Блокпост»
