Учасники проєкту «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору в Запоріжжі» побували на виїзному ретриті
Фізичне відновлення — це не лише про тіло. Воно стає шляхом повернення себе, вірою у власні сили та відчуттям, що життя триває, навіть після втрат і травм. Саме це відчули учасники/ці проєкту «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору в Запоріжжі».
Вони проходять цей шлях крок за кроком: від першого знайомства під час виїзного ретриту до нових зустрічей у «Блокпості», де кожен та кожна отримує підтримку та можливість рухатися далі.
Раніше ми писали, що що влітку цього року відбувся заїзд пілотного проєкту «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору «Блокпост».
Команда запорізького Реабілітаційного простору «Блокпост» провела з ветеранами та їхніми родинами тиждень інтенсивної, фахової роботи в культурно-історичному комплексі «Етносело» у Запорізькій області.
Читайте також: З окупації — до впевненості: як ветерани та їхні родини відновлюють життя у Запоріжжі (фото)
Ось і під час нещодавнього ретриту ветерани, ветеранки та їхні рідні приїздили в Етносело з різними історіями та потребами. Для когось це було подолання наслідків поранень і хронічного болю, для когось — пошук безпечного місця для спільного відновлення. І всі вони отримали те, що, здавалось, давно було втрачено: відчуття руху, радості та спільності.
Коли рух стає терапією
На першому етапі програми, під час ретриту, ветерани/ки та їхні родини щодня збиралися на ранкові руханки. Це були вправи, доступні кожному — від найпростіших до більш інтенсивних активностей.
«Ми працювали з людьми різного віку та можливостей. Хтось міг виконувати вправи без обмежень, комусь потрібна була адаптація. Головним було, щоб кожен відчув всередині «я теж можу», навіть якщо трохи інакше. І всі робили. Це було надзвичайно мотивуюче — і для них, і для нас», — ділиться реабілітологиня Ірина Горобець.
Крім ранкових фізичних вправ, у програмі були командні ігри та веселі старти, які створювали атмосферу довіри та єдності. Спочатку деякі учасники вагалися: чи впораються. Та саме групові активності ставали тим моментом, коли ветерани/ки та члени їхніх родин відчували командний дух і підтримку — поступово включалися всі: виконували вправи, з азартом брали участь у змаганням і активно підтримували інших. Доповнювали це все різні арттерапевтичні зустрічі, майстер-класи, наприклад, з правил індивідуального збалансованого харчування.
«Пам’ятаю, попередили, що буде естафета. Один ветеран спочатку не хотів навіть просто взяти м’яч до рук, бо хвилювався, що не втримає абощо. А потім, після майстер-класу з реабілітаційних технік, він разом із дружиною брав участь у заході. Вони бігли з такими сяючими очима! Це неможливо забути», — згадує тренер з арттерапії та ведучий майстер-класів Дмитро Білов.
Рух поступово ставав терапією, допомагаючи позбутися скутості, болю та внутрішніх бар’єрів. Люди знову починали вірити у власні сили, легше та впевненіше бралися за завдання під час арттерапевтичних занять.
«Діти — це постійне натхнення: їм що не запропонуй, вони все роблять весело та завзято. Скільки цікавих поробок і яскравих малюнків вони забрали додому! А Ірина, бувало, в другому заїзді ділила команди на «діти» та «дорослі»: було весело, дружньо, по-сімейному», - каже Дмитро.
Важливою частиною фізичної реабілітації була і залишається робота Ірини Горобець. Це не лише масажі. Це глибока турбота про тіло ветеранів/ок, допомога в знятті болю та напруги, що накопичувалися роками війни і травм.
Серед дорослих — люди з різними фізичними викликами: від наслідків поранень до хронічних захворювань. Особливо часто зустрічалися проблеми зі спинами, колінами, а також перенапруження через постійний стрес. Фахівчиня рекомендувала вправи на гнучкість, розтягування тощо, підбирала індивідуально. Це був час, коли кожна людина могла відчути увагу й турботу, таку необхідну під час життя в стані постійного стресу від війни. В Запоріжжі вона допомагає відновлюватися за допомогою масажів і спеціальних тренажерів.
«У ветеранів/ок, які беруть участь у проєкті, різні проблеми зі здоров’ям: наслідки поранень, травми, хронічні захворювання. Особливо часто - біль у спині та колінах, проблеми з рухливістю. Завдяки індивідуально підібраним вправам, вони відчули суттєве полегшення, а ще вони стали маленьким ритуалом турботи про себе. Тепер, у місті, ветерани самі передають одне одному: «Обов’язково сходи до Ірини», - каже Ірина Горобець і посміхається.
Від ретриту до постійних тренувань
Після повернення додому багато учасників та учасниць захотіли продовжувати тренування в «Блокпості». Хоча спортивна зала ще чекає на завершення ремонту, ветерани вже приходять із сім’ями: займаються на доріжках, працюють із грушами, пробують нові вправи.
«Один ветеран після ретриту став більше працювати пошкодженою рукою. Його дружина сміялася, що тепер він не лише малює на арттерапії, а й робить домашні справи. Такі зміни є — найкращим доказом того, що фізична активність працює», — розповідає реабілітологиня.
Зміни помітні не лише в фізичному стані, а й у внутрішньому настрої. Люди, які ще недавно вважали себе обмеженими в можливостях, тепер прагнуть більше рухатися, сміливо пробують нове та діляться досвідом з іншими, насамперед, з родиною.
До слова, важлива особливість програми фізичної реабілітації в проєкті «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору в Запоріжжі» — саме сімейні активності.
«В Етноселі ми побудували все так, щоб обов’язково участь у будь-якому заході брали повністю родиною. Крім того, каталися на SUPах, вчилися новому, створювали прекрасне, грали в футбол і просто багато рухалися та веселилися. Це допомогло відчути, що відновлення — спільний процес, в якому кожен важливий. І ця сімейність зберігається і в Запоріжжі», — розповідає Дмитро Білов.
Команда, яка вчиться разом з ветеранами та ветеранками/ками
Для тренера з арттерапії та ведучого майстер-класів Дмитра Білова та реабілітологині Ірини Горобець цей проєкт став новим досвідом. Спочатку вони працювали дуже обережно, підбираючи інформацію, завдання і вправи так, щоб нікому не нашкодити. Згодом, спостерігаючи за учасниками/цями, вони змінювали програму, адаптуючи її під потреби учасників/ць заїздів.
«Ми навчилися швидко знаходити рішення: нема спортзалу — проводимо заняття на свіжому повітрі, нема інвентарю — вигадуємо майстер-класи без нього. Це був новий досвід і для нас, і для тих, хто до нас приїхав. Та й головне ж не обладнання, а контакт і довіра», — каже Дмитро.
Ірина продовжує:
«Ми зрозуміли просту річ: руханки, фізичні активності та заняття в Етноселі — це не просто розваги, це частина спільного досвіду відновлення, який зміцнює сімейні зв’язки. Відновлення ветерана/ки неможливе без підтримки родини, і саме такі моменти спільності мають величезне значення. Такого принципу в «Блокпості» і дотримуються».
Робота з учасниками та учасницями проєкту була і залишається комплексною: від розминок до вправ на рівновагу та вестибулярний апарат, від масажів до консультацій з харчування, від нових знань і навичок до їх корегування після практичних застосувань. Кожна деталь має значення, бо допомагає людині відчути себе цілісною і сильною.
Читайте також: «Спілкуй. Ветеран» об’єднує громаду: як ветерани Запоріжжя знаходять роботу та підтримку після фронту
Нагадаємо, що ініціативу «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та їхніх родин на базі адаптивного простору в Запоріжжі» впроваджує ГО «Лабораторія військово-політичних досліджень та реконструкції» за сприяння Програми розвитку ООН (ПРООН) в Україні та фінансової підтримки Уряду Данії.
Ми писали, що у Запоріжжі ветерани та їхні родини зустрілись з хвостатими «терапевтами» (фото).
Фото: РП «Блокпост»
