Життя сім'ї переселенців Георгадзе з Мелітополя розділилося двічі на «до» і «після»

Тетяна Георгадзе - лаборант кафедри інформатики та кібернетики Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького. Її чоловік Євген будівельник - виконує роботи з натяжних стель. Разом сімейна пара виховує дворічного синочка. Історією родини поділилися на сайті «РІА-Мелітополь».

Після повномасштабного вторгнення російської армії до Мелітополя Георгадзе прийняли рішення виїхати з окупації. Жити разом із дворічною дитиною в місті, яке контролювали російські війська, було надто небезпечно. Найскладніше в окупації - це те, що ніхто не знає кому можна вірити, а хто вже чужий.

Читайте також: У Запорізькій області окупанти влаштували військову базу на території церкви

- Ми жили в нижній частині міста. Поруч сусіди ходили з українськими прапорами на проукраїнські мітинги. А з іншого боку - сім'я вже годувала і напувала російських солдатів. На вулиці ніхто вже не знав, кому ти можеш відкритися і сказати те, що думаєш. Для мене, як для людини відкритої, це було найбільшим випробуванням, - згадує Тетяна.

Виїжджали 4 травня - довго і з неприємними пригодами. Їхня колона проїхала на початку 11 ночі. Мелітопольці подолали 15 блок-постів. Найбільші складнощі були з ДНРівцями. Наступного ранку родина дісталася Запоріжжя, де їм допомогли розташуватися волонтери. Далі шлях лежав уже до Києва, який став тимчасовою другою домівкою для мелітопольських переселенців.

Другим своїм днем народження сім'я Георгадзе називає 30 травня 2023 року. Тоді одна з ракет влучила у їх будинок.

Читайте також: Росіяни вчергове обстріляли Оріхів з РСЗВ: постраждав чоловік

- Це сталося 30 травня о 3.45. Ми прокинулися від того, що наша орендована квартира була в густому диму. Розплющила очі і першим, що побачила, була кров. Усе навколо залито кров'ю, - згадує ніч кошмару Тетяна Георгадзе. - Скло вибито, у стіні велика діра від ракети, яка прошила будинок.

Тетяна насамперед схопила на руки дворічного сина. Стала судорожно оглядати, чи не поранений він. Чоловік був весь у крові.

- Ми всі були в крові. Я спочатку подумала, що і я поранена. На адреналіні болю не відчуваєш. Дивлюся, всі ноги в крові. Але потім зрозуміла, що зі мною все гаразд, на синові жодної подряпини, а ось чоловік поранений. І це була його кров. Швидко віднесла сусідці малюка, щоб вона за ним пригледіла, а сама стала допомагати чоловікові. У нього зі спини стирчав величезний осколок від снаряда. Я стала закривати криваву рану рушниками до приїзду швидкої допомоги. Мені здавалося, що вона не їде до нас цілу вічність. Щоб ви розуміли, у будинку постраждали - 200 квартир, - згадує Тетяна.

Читайте також: День захисту дітей: як маленькі українці живуть в умовах війни

Сьогодні Євген Георгадзе проходить лікування в ортопедичному травматологічному центрі Київської обласної клінічної лікарні. У нього зламана плечова кістка на правій руці, склом порізана нога. Найскладніша травма - осколок у спині.  На щастя, нерв не зачеплений, рана на нозі зашита, лікар під загальним наркозом витягнув осколок зі спини Євгена.

- Цей величезний шматок металу мені снитися. Я почала відходити від шоку тільки в ніч із 31 травня на 1 червня. Лягала спати і відчувала, що адреналін не відпускає, живіт нервово-судорожно стискається, нудить. А в голові головна думка - всі живі. Спасибі Господу, що і дитина, і чоловік, і я живі. Бог нас дивом зберіг. На дитині немає жодної подряпини. Я вірю, що це Бог допоміг нам, - впевнена Тетяна.