Загинув запоріжець Віктор Наумов

Ще одна втрата цієї страшної війни — запоріжець Віктор Наумов, справжній герой, що пішов захищати нашу країну. Співробітник ЗТЗ, відомий волонтер, патріот, за своїм віком він не повинен був воювати — Віктор Наумов народився 1960 року. Але весь час проходив медкомісії й всім доводив, що його місце — на фронті. А поки не пішов воювати, то з дружиною, теж волонтеркою і співачкою Іриною Соболєвою, плів маскувальні сітки. Про це  розповіла волонтер, письменниця, голова громадської організації “Запорозькі берегині” Олена Шевчук.



- Найстрашніший день. Я втратила друга Віктора Наумова. Він мені завжди казав: » Не роби з мене героя! Для чоловіка захищати країну — це так же природньо, як жінці народжувати дітей». Слів більше немає, лише біль і люта ненависть до ворога, — так Олена Шевчук написала у «Фейсбук».

А пізніше вона поділилася історією кохання Віктора Наумова та Ірини Собоєвої, яку ми публікуємо зі скороченнями.

Ірина Соболєва і Віктор Наумов зустрілися в тому віці, коли багато людей вже втрачають надію на кохання, та любов: їй було – 45, а йому – 49.  До знайомства вони жили звичайним життям городян: працювали на різних підприємствах Запоріжжя, вона була турботливою мамою і бабусею, у вільний час завжди співала, виступала з концертами, він – холостякував, у вихідні – завжди рибалив на Дніпрі.



Про першу зустріч з Віктором, а точніше, телефонний дзвінок, Ірина Соболєва згадувала так:

— Одного разу до мене на завод ЗТЗ, де я працювала, прийшов знайомий. Ми почали розмовляти і тут йому хтось зателефонував. Я поцікавилася, — а хто це? «Це мій холостий друг». «Так познайом нас,» — начебто жартома сказала я.

Знайомий передав мені слухавку і я почала розмовляти з Віктором. Ми домовилися зустрітися в вечорі біля Арочного моста, бо того дня, 1 червня 2011 року, я була членом журі на дитячому конкурсі в профілакторії ЗТЗ. Але цей день був настільки насичений подіями, емоціями, що про цю ранкову розмову я забула. Поверталися з подругами з Хортиці вже пізно вечорі, сміялися, співали пісні. На мосту побачили одного чоловіка — не помітити його було неможливо: він був у білому костюмі і в руках тримав червону троянду. Він почав йти до нас на зустріч і, хоча нас було п’ять дівчат, він підійшов до мене, протягнув троянду і сказав: «Я не помилився, ви – Ірина?».

Ось так, не бачивши людину жодного разу, можна відчути її серцем і зрозуміти, що ось воно, твоє щастя. З того вечора і почалась їх історія кохання. Вони проговорили всю ніч на лавочці під під’їздом Ірини. А вранці він подарував їй ключі від своєї квартири, сказавши, що там тепер він буде жити тільки з нею. Вже в грудні вони офіційно одружилися і їхньому щастю не було меж.



Віктор і Ірина завжди були поруч. І здавалося, що так буде весь час. Але 2014 рік став роком випробування для всієї України і коли там на Донбасі почалася війна, Віктор відразу пішов до військкомату. Він пройшов медичне обстеження, в довідці написали, що він абсолютно здоровий, але із – за обмеження по віку — а йому тоді було 53 роки — він служити не може. Це було велике розчарування, Віктор не міг зрозуміти, чому, коли є здоров’я, велике бажання захищати батьківщину він не може цього робити:

— Але пройшло всього два місяці і я чую по телевізору, що до лав української армії можуть призиватися добровольці віком до 60 років. Я схопив речі і миттю побіг до військкомату. Мене направили до 55 артбригади. Ірині нічого не сказав, бо боявся, що зачинить двері і нікуди вже не відпусте. Повідомив, що на два дні їду на навчання.

І він дійсно був на навчанні, але військове навчання затягнулося на декілька місяців. Його однослужбовці, які були набагато молодшими за нього і називали його Дідом, це почули і вирішили зробити цей люблячій парі подарунок. Ірину запросили з концертом до учбової частини в Коларовку, де служив коханий. Вона відспівала концерт — і потім несподіванка. Разом з Віктором військові повезли їх до найближчої церкви (вона була недавно побудована і за весь час її існування тут вінчалася всього одна пара). Місцеві бабусі дізнавшись, що буде вінчатися пара, де чоловік йде захищати Україну, підготувалися заздалегідь: спекли пироги, коровай, зробили яскравий букет і всі прийшли до церкви, щоб привітати Ірину та Віктора. І все.. він поїхав в АТО і рік служив під Волновахою. А вона перестала спати, бо весь час думками була з ним. Щоб якось заспокоїтися, почала вишивати ікони. Кожну вишивала з благословення священника, а потім дарувала рідним, знайомим — всім тим, кому вважала потрібна допомога.

…Як сказала Олена Шевчук, дата прощання з героєм Віктором Наумовим поки невідома й буде повідомлена пізніше.

Фото з соцмереж