Співачка-гвардійка боронить країну разом із чоловіком

У лавах Національної гвардії України воює співачка із Запоріжжя Ольга. З дитинства вона грала на фортепіано і гітарі та співала. Закінчивши музичне училище, Ольга пішла працювати до дитячого садочку вихователькою. Та пропрацювавши рік, дівчина вирішила піти служити. Спочатку - до лав Національної поліції, а після декрету – в 9 полк оперативного призначення Національної гвардії України імені Героя України Богдана Завади.

Розповідь гвардійки про свою службу та захоплення музикою опублікував 9 полк оперативного призначення Національної гвардії України.


- Як ти потрапила до культурної сфери?

- У мене з дитинства був потяг до музики. Батько у свій час займався музикою, в нього був свій гурт. Тож мені хотілося співати, грати на гітарі. Так я прийняла рішення йти до музичної школи. Її я закінчила за трьома спеціальностями: фортепіано, гітара і вокал. Далі, після дев’ятого класу, я вступила до музичного училища на вокальне відділення. Отримала спеціальність «вчитель співу молодших класів».

- Ти працювала за фахом?

- Так, я влаштувалася до дитячого садка, де працювала рік. Потім вирішила змінити місце роботи і у 2014 році потрапила до творчого колективу при Головному управлінні Національної поліції Запоріжжя в якості вокалістки. Брала участь у різноманітних заходах – концертах, виступах. Також навчала співу дітей працівників поліції. У 2017 році я пішла в декретну відпустку і змушена була покинути цей творчий колектив. Тоді ж я переїхала до Маріуполя, де проходив службу мій перший чоловік, військовослужбовець полку «Азов».

- Як ти повернулася до Запоріжжя?

- Сталася трагедія – у 2019 році мій чоловік загинув. Залишатися в Маріуполі стало важко. Тож я повернулася до рідного міста і відразу звільнилася з поліції. Але вже через рік трапилася нагода влаштуватися до Національної гвардії, і я цю нагоду не втратила. Так я стала оператором Центру культури та дозвілля військової частини 3029, де і працюю до сьогодні.

- Твій перший чоловік служив у «Азові»?

- Так, я вийшла заміж у 2016 році, у 2017 в нас народилася донька. Чоловік майже постійно перебував на бойових позиціях – в основному, на Світлодарській дузі. Я не бачила його по 8-9 місяців. Так і пройшли мої 2 роки декрету. А в 2019 році чоловіка не стало… Проте, і до цього дня я спілкуюся з «азовцями». На жаль, багато хто з них загинув, дехто до цих пір перебуває у полоні. Хлопці підтримують один одного, не залишають без уваги сім’ї своїх полеглих побратимів. «Азовці» – це як одна велика сім’я.

- Твій другий чоловік також служить?

- Так, у 2021 році я вийшла заміж вдруге, також за військового. Чоловік – офіцер Збройних Сил України. Зараз ми вдвох приділяємо основний час службі, а з дітьми сидять наші з коханим батьки.

- Які у тебе були перші думки ранці 24 лютого?

- Ми з чоловіком хоч і військові, але не вірили до останнього в можливість повномасштабного нападу, не дивлячись на приготування росіян. Проте, відразу взялися до зброї і стали на захист Батьківщини з впевненістю в Перемозі і з люттю до ворога, який цинічно знищує цивільне населення, не щадить ні жінок, ні дітей, ні старих.

- Чи допомагає творчість у нинішні часи?

- Так, дуже. Якби я не була творчою людиною, то, мабуть, повністю б занурилася в те, що відбувається, з відповідними наслідками у вигляді можливих депресій. Музика дає можливість відволіктися – навіть якщо це просто спів у ванній під час прийняття душу (усміхається). 

- Як ти бачиш завершення війни?

- Хочеться, щоб ми якнайшвидше повернули всі території з Кримом включно. А потім треба побудувати на кордоні з агресором щось на кшталт Великої китайської стіни. І рів з крокодилами до цієї стіни додати. Щоб росіяни більше і не подумали до нас лізти, а наші онуки щоб не знали, що таке війна.

Читайте також: Боєць із Запорізькой області після тяжкого поранення повернувся на передову та нищить ворогів - відео