«Сталеве серце України»: The New York Times присвятив першу шпальту Запоріжжю

Photographs and Text by Finbarr O'Reilly

Металургійні та гірничодобувні заводи промислового сектору України виготовляли бронежилети та броньовані листи для транспортних засобів, а металурги ризикували життям, викочуючи важку техніку на початку війни, щоб допомогти фізично заблокувати наступ росіян.

У темряві величезного металургійного комбінату «Запоріжсталь»* хрипить доменна піч, яка височіє, як гігантська чорна легеня. Вона вдихає шматки залізної руди, вугілля і вапняку, змішуючи їх за температури в декілька тисяч градусів із повітрям, збагаченим киснем, а потім видихає пару та розплавлений метал.

Рідина, схожа на лаву, просочується з основи печі, коли вкриті кіптявою люди у світловідбивних костюмах із капюшонами, в товстих рукавичках та захисних щитках спрямовують розпечений потік із ковшів.

Іскри кружляють, коли котли з розпеченим чавуном розливають його у виливки, щоб виготовити зливки розміром із цеглу на одному з багатьох етапів виробництва чавуну та сталі цього заводу в українському Запоріжжі, де труби «Запоріжсталі» височіють над горизонтом.

Металургійні регіони промислового поясу південної та центральної України довгий час були економічним двигуном країни, але вторгнення Росії завдало шкоди галузі та перебудувало її роботу на військовий лад. Заводи почали виробляти бронежилети, броньовані листи для транспортних засобів, їжаки — гострокінцеві Х-подібні вуличні перепони, а металурги, ризикуючи життям, викочували важку техніку на початку війни, щоб будувати укріплення, і щоб фізично блокувати просування росіян.

«Сталеве серце України», як відомо, було рушійною силою опору країни.

Металургійним комбінатом «Запоріжсталь» керує Метінвест Ріната Ахметова, найбільша приватна компанія України.

Металургійні регіони промислового поясу південної та центральної України довгий час були економічним двигуном країни, але вторгнення Росії завдало шкоди галузі та перебудувало її роботу на військовий лад.

Металурги, ризикуючи життям, викочували важку техніку задля будівництва укріплень, щоб фізично заблокувати просування росіян.

«Ми намагаємося захистити нашу країну», — сказав генеральний директор «Запоріжсталі» Олександр Мироненко (на момент запису інтерв’ю, зараз Олександр обіймає посаду Операційного директора Групи Метінвест – ред.), розповідаючи, як металурги пішли до армії чи стали волонтерами, надаючи гуманітарну допомогу. «Якщо ми цього не зробимо, ми втратимо наш дім. Тому зараз в Україні одна спільна мета».

Загарбники завжди прагнули захопити промисловий центр України. Під час Другої світової війни Гітлер ненадовго окупував частину значущих регіонів, багатих на залізо та сталь, але його сили витіснила радянська армія. Зараз деякі заводи на Донбасі захопили росіяни, і коли вони підійшли до Запоріжжя у лютому 2022 року, завод «Запоріжсталь» зупинився на місяць уперше після нацистської окупації.

Росіяни так і не дісталися Запоріжжя, українські сили не дозволили їм взяти місто. Але війська Москви займають деякі південні райони Запорізької області.

Лише дві з чотирьох доменних печей «Запоріжсталі» відтоді поновили роботу (на момент виходу матеріалу відновилася робота ще однієї доменної печі – ред.) , що відображає зниження виробництва після вторгнення Росії. Але ця війна перетворила металургійні заводи України на легенду. Під час облоги Маріуполя українські війська протягом кількох тижнів трималися під нищівним натиском російських військ у лабіринті тунелів та ядерних бункерів металургійного комбінату «Азовсталь», перетворивши цю битву на символ бойового духу України.

Працівники заводу, які готують пакети з продуктами, щоб передати їх мирним жителям та переселенцям.

Фреска радянських часів біля металургійного комбінату «Запоріжсталь», на якій металурги вручають солдатам, що вирушають на війну, щойно викутий меч.

Працівники пішли до бомбосховища у Запоріжжі під час повітряної тривоги в листопаді 2022 року. На заводі облаштовано 16 бомбосховищ, кожне з яких розраховане на перебування 300 осіб на добу.

Зруйновані російськими бомбардуваннями «Азовсталь» та ще один маріупольський металургійний завод ім. Ілліча зараз перебувають у тилу ворога. До вторгнення це були два найбільші металургійні заводи України, що виробляли 41% сталі. Як і «Запоріжсталлю», обома заводами керує Метінвест, найбільша приватна компанія України, яку контролює найбагатша людина країни, Рінат Ахметов.

Сталь — найрозповсюдженіший матеріал: щороку у всьому світі виробляється близько двох мільярдів тонн сталі. Розплавлене залізо — основний компонент сталі, що використовується в будівництві, транспортних засобах, меблях, сантехніці, комп'ютерах, енергетичній інфраструктурі та зброї, включно зі снарядами, які виготовляються в США для артилерії по всій Україні.

Металургійне виробництво — друга за значимістю галузь країни після сільського господарства, на яку припадає 20% експорту. Але виробництво сталі в країні, яке у 2021 році посідало дев'яте місце у світі, у 2022 році впало на 70% переважно через руйнування великих заводів, заявила в січні металургійна асоціація «Укрметалургпром».

Попри втрати Метінвест витратив майже 3 мільярди гривень (близько 81 мільйона доларів) на допомогу військовим і мирним жителям із моменту вторгнення в лютому 2022 року, як зазначив пан Мироненко.

Фестиваль зі збору коштів на підтримку Збройних сил України в Кривому Розі.

Українські сапери в жовтні обшукують обстріляну територію шкільного двору на предмет вибухових речовин і мін-пасток у тій частині Херсонської області, що раніше окупували російські війська.

Кладовище у Кривому Розі для військовослужбовців Збройних сил України, загиблих після вторгнення Росії.

Українські поклади залізної руди — п’яті за розміром у світі — протягом багатьох поколінь забезпечують такі родини, як Мащенко. Виробництво сталі поширене на сході й півдні, а більшість шахт зосереджено навколо центрального міста Кривий Ріг, рідного міста президента Володимира Зеленського.

Земля цього регіону настільки багата залізом, що шар пилу кольору іржі покриває місто завдовжки майже 60 миль і завширшки 16 миль. У видобувній промисловості працює майже дві третини населення міста, більшість проживає у радянських багатоквартирних будинках, деякі з яких прикрашені мозаїками із зображенням сталеварів.

Метінвест видобуває руду на декількох ділянках у Кривому Розі, зокрема Глеюватському кар’єрі, гігантському терасованому кратері протяжністю три милі та глибиною у кілька футбольних полів. Величезні жовті вантажівки, які розтинають ґрунтові дороги, можуть перевозити вантаж, який дорівнює 40 слонам. На тлі масштабів шахти вантажівки здаються крихітними, наче мурахи.

Контрольовані вибухи на Глеюватському кар’єрі

Місто залишається під прицілом російських ракет і регулярно страждає під час бомбардувань інфраструктури по всій країні. Морська блокада Росією чорноморських портів України також обмежила доставку найцінніших експортних товарів — сталі, зерна та добрива — на міжнародні ринки, створюючи дефіцит продовольства, підвищуючи ціни та сприяючи глобальній небезпеці.

Угода, укладена за посередництва Організації Об’єднаних Націй, дала змогу експортувати частину великого обсягу пшениці, кукурудзи та соняшникової олії з України, збільшуючи постачання продовольства у світі та посилюючи економіку країни під час війни. Проте постачання залізної руди та сталі, які зазвичай експортуються великим вантажними суднами, повністю припинилося.

Тепер продукцію потрібно експортувати залізницею, така логістична альтернатива набагато дорожча та складніша. Світові ціни на сталь також різко впали у 2022 році, коли Китай, найбільший споживач у світі, скоротив попит під час суворих обмежень, пов'язаних із COVID-19. Ба більше, велика частина вугілля, яке використовується для роботи доменних печей, зараз перебуває під контролем Росії або видобувається поблизу лінії фронту.

Доменні печі на «Запоріжсталі»

Виробництво сталі в Україні, яке у 2021 році посідало дев’яте місце у світі, у 2022 році впало на 70% переважно через руйнування великих заводів, повідомила асоціація виробників сталі в січні.

«Запоріжсталь» має розгалужене переплетення трубопроводів і димових труб, які ведуть до доменних печей і ливарних цехів, де працює 5000 працівників за зміну.

Олексій Мащенко, майстер бригади з 15 металургів, що працюють на доменній печі, один із волонтерів Метінвесту, які організовують і доставляють гуманітарні вантажі в села в сірих зонах поблизу передової, хоча його власна родина більшість ночей проводить за межами Запоріжжя, щоб уникнути російського бомбардування. Коли бомбардування стають занадто інтенсивними, пан Мащенко вивозить дружину та доньку до заміського котеджу в 30 хвилинах їзди від Запоріжжя.

Одного недавнього прохолодного вечора пан Мащенко змінив денне сяйво доменної печі на дров’яну піч у своєму саду, де він готував шашлики для своєї сім’ї, поки вони дрижали від холоду. Його 10-річна донька Ярослава, одягнена у важке пальто, шапку й рукавички без пальців, грала на флейті біля багаття.

«Я ніколи б не подумав, що будемо спати тут взимку щоночі», — каже дружина пана Мащенко Тетяна, яка втратила роботу кравчині після закриття бізнесу внаслідок вторгнення Росії. «У місті ми спали в під'їзді будинку або в підвалі через бомбардування. Це було небезпечно. Нам пощастило. У нас, на відміну від інших людей, є літній будинок».

Невпинні напади Росії на цивільну інфраструктуру, енергетичний сектор та економіку, здається, лише зміцнили рішучість українців, таких як Мащенко.

«Ми не знаємо, коли закінчиться війна», — каже пані Мащенко та гладить по голові Ярославу на дачі під Запоріжжям. «Ми просто тримаємося та чекаємо перемоги й відбудови. Світ нас підтримує, і ми віримо, що все буде добре».

10-річна донька Тетяни Мащенко Ярослава грає на флейті біля вогнища прохолодним вечором у сімейному заміському котеджі.

Пан Мащенко з родиною щовечора приїжджають у свій котедж, щоб уникнути регулярних нічних російських бомбардувань південного району Запоріжжя.

Пан Мащенко— один із волонтерів Метінвесту, який організовує та доставляє гуманітарні вантажі в села в сірих зонах поблизу передової.

Як і «Азовсталь», «Запоріжсталь» має розгалужене переплетення трубопроводів і димових труб, які ведуть у доменні печі та ливарні цехи, де працюють 5 000 працівників за зміну. Шістнадцять добре обладнаних бомбосховищ можуть прихистити по 300 осіб на декілька днів.

Коли в листопаді залунали сирени повітряної тривоги, працівники спустилися бетонними сходами та крізь товсті металеві люки до підземних укриттів, де вони сиділи на лавках і переглядали інтернет на мобільних телефонах, чекаючи відбою.

Щойно це сталося, працівники знову взялися за роботу, доки вони з паном Мащенко не закінчили роботу на своїх змінах і не пройшли повз скульптуру радянських часів, що височить над входом у «Запоріжсталь». Прямокутна статуя зображує м’язистих металургів, які простягають меч солдатам, що йдуть на війну. Це нагадування про потужний зв’язок української армії та металу.

Металургійні заводи виготовляли бронежилети, шоломи, бронеплити для техніки та їжаків, шпилясті Х-подібні вуличні барикади.

*«Запоріжсталь» класифікується як спільне підприємство, а не як дочірня компанія Метінвесту, що має непряму ефективну частку в розмірі 49,997% у статутному капіталі «Запоріжсталі».