З першого дня окупації рідного селища Наталя відмовилася від роботи з окупантами
До початку повномасштабної війни Наталя працювала контролером енергозбуту Якимівського міжрайонного РЕМ, жила тихим, розміреним життям, яке вмить перетворилася на хаос з початком повномасштабної війни. Істерією жінки поділилися у соціальних мережах ПАТ «Запоріжжяобленерго».
Невдовзі селище було окуповане рашистами. Відтоді, за словами Наталі, мешканці жили, як на військовому полігоні, та ще й під постійним тиском окупаційної «влади».
Читайте також: В окуповане місто Запорізької області завезли "переселенців" з Узбекистану: подробиці
- Із самого першого дня ми чули вибухи, і ніхто не розумів, що відбувається. Скрізь черги – і в магазинах, і в аптеках, і на заправках, люди налякані, розгублені, - пригадує Наталя. - Ось виходиш на вулицю – і бачиш, як над тобою ракета летить. А літаки – взагалі постійно кружляють. Скрізь – військові зі зброєю. Та це ще не найгірше. Найгірше – що весь час тиснули на нас, аби зреклися України, аби із ними співпрацювали. У травні мені зателефонували з роботи. Прийшла, кажуть – пиши заяву, ми тепер будемо у російській компанії працювати. Довго вмовляли – подумай, як будеш жити, гроші ж усім треба. Та не треба мені їхніх грошей, якось без них проживу, але на росію працювати не буду.
Тут у нагоді стало господарство, що має Наталя – город, корів зі свинями тримала, тож голодувати не довелося. Проте, тиск не припинявся. Через деякий час окупанти оголосили, що всі діти мають йти до їхньої школи, або ж їх примусово заберуть у батьків. Тоді онуків з дочкою відправили на підконтрольну територію.
Читайте також: Росіяни обстрілюють окуповане місто на Запоріжжі, щоб змусити людей "евакуюватися" - подробиці
- Потім до нас прийшли із обшуком – напевно, хтось доніс, що мої син та зять служать у ЗСУ. Розмахували автоматами, горлали, залякували, нишпорили по всіх кутках, на горище лазили, знайшли стару футболку «а-ля тільняшка», що ми колись на ринку купили, і давай розпитувати, де чоловік служив. На щастя, нічого «забороненого» не знайшли. Але як почали тиснути, аби змусити брати російські паспорти, ми з чоловіком зрозуміли, що далі тут жити вже не зможемо. Зібрали, що могли, знайшли перевізника та поїхали, - розповідає жінка.
Чотири доби у дорозі, втома, страх, десятки блокпостів, обшуки та допити. Та врешті решт родина перетнула кордон із Литвою, через Польщу потрапили до Львова, а вже звідти потягом дісталися Запоріжжя. Тут дів доньки, поруч син служить. Тож жінка лише раділа. Що знову може бути поруч з дітьми.
Читайте також: Росіяни затоплюють поля на окупованих територіях Запорізької області: подробиці
Після приїзду до Запоріжжя вдома довго не сиділа, пішла до відділу кадрів своєї компанії. Там Наталі одразу запропонували посаду контролера у Запорізьких міських електромережах
- Наразі вже навіть стажера маю. Звісно, є відмінності – вдома практично всіх споживачів знаєш особисто, а тут – і людей набагато більше, і трохи вони інші. Буває складно, звісно, але – є робота, є дохід, а головне – я живу в Україні, серед своїх. І тому я дуже хочу на власному прикладі показати тим, хто ніяк не наважиться виїхати з окупації, що це – можливо. І дуже сподіваюся, що моя історія допоможе комусь з моїх колег ухвалити це непросте, але правильне рішення, - додала Наталя.
Як ми писали раніше, на окупованих територіях Запорізької області росіяни почали проводити «перепис населення».
В селах поблизу Кам’янки (колишній Більмак) окупанти збирають дані про людей, які залишилися у населених пунктах. На днях ходили і по Благовіщенці. Переписували кількість людей що проживає в домі. Кажуть, що пишуть людей "для гуманітарки". А насправді - скоро передвиборче голосування.
