Гуляйполе під обстрілами: свідчення чоловіка, який евакуювався до Запоріжжя
У листопаді 2025 року мешканець Гуляйполя Кирило Мєзєнцев був змушений покинути рідне місто та евакуюватися до Запоріжжя. Згодом він побачив на відео, як авіабомба влучає в його будинок.
Історію переселенця розповіли на сайті "Свій дім".
Читайте також: Врятовані з Гуляйполя - мешканці прифронтового міста йшли десятки кілометрів пішки, ховаючись від обстрілів (відео)
“Там росіяни ще додали приписку до відео — щось на кшталт: “бійці працюють над звільненням міста Гуляйполе”. Яке ж це лицемірство. Після такої зброї, яку вони кидають, там реально залишиться лише поле, а ми, його мешканці, — справді “гуляй” по світу, бо дому більше немає”, — говорить чоловік.
До початку повномасштабного вторгнення в Гуляйполі проживало понад 13 тисяч людей. Станом на 2024 рік більшість з них виїхало, залишилося приблизно 2 тисячі мешканців. А після погіршення ситуації на фронті у 2025 році почалася нова хвиля евакуації.
“Я був серед тих двох тисяч сміливців, які не покинули рідне місто. Причин було багато: їхати немає куди, грошей немає та й боляче все кидати. Та вже й звикли до обстрілів й вибухів, і до останніх подій було більш-менш спокійно. Особливо у порівнянні з сусідньою Донеччиною — ось там справжнє пекло. Тепер іскра від цього пожарища і до нас дотягнулася", - каже Кирило.
На початку листопада Кирило разом із сусідом вирішив виїхати. Чоловіки орендували невеликий будинок на околиці Запоріжжя. Завдяки зекономленим пенсійним виплатам поки мають можливість утримувати житло.
У Гуляйполі Кирило прожив понад 30 років у двокімнатній квартирі, яку колись купив разом із дружиною. Після її смерті він залишався там з собакою, а пізніше — сам. Під час евакуації забрав частину речей, та більшість майна залишилася серед руїн.
“Якийсь час поживу в Запоріжжі, але гроші рано чи пізно закінчаться, а що далі робити? Відповіді в мене немає”, - каже Кирило.
Попри все пережите чоловік не втрачає оптимізму та вірить, що настануть кращі часи:
“Якщо я зараз здамся, кому від цього стане легше? Мені, тим, хто поруч, чи сусіду, з яким живу? Правильно — нікому. Так склалася наша доля, і нічого з цим не вдієш. Треба жити і вірити в краще, бо інакший шлях — це шлях у нікуди”.
Раніше ми розповідали про те, як з прифронтової Барвінівки на Запоріжжі евакуювали 75-річну маломобільну жінку.
