Центр «Я — Маріуполь» отримав від Фонду Ріната Ахметова першу партію з понад 900 гігієнічними наборами
Фонд Ріната Ахметова розпочинає співпрацю з центрами підтримки переселенців «Я — Маріуполь» у Запоріжжі, Дніпрі, Києві та Вінниці. Мета співпраці — допомогти маріупольцям якнайскоріше адаптуватися до нових умов життя в незнайомому місті.
«Маріуполь — це світова трагедія і світовий приклад героїзму. Для мене Маріуполь був, є й буде завжди українським. Сьогодні весь наш бізнес, усі наші підприємства сконцентровані тільки на одному — допомагати людям вижити, робити все, щоби вони не залишилися віч-на-віч із бідою. І все, що в моїх силах, я роблю й буду для цього робити»», — підкреслив засновник Фонду Рінат Ахметов.
Звернувшись до центрів «Я — Маріуполь», переселенці можуть отримати широкий спектр послуг, зокрема гуманітарну, юридичну, соціальну та психологічну допомогу. Загалом з 24 лютого 2022 року допомога від Ріната Ахметова охопила понад 11 млн мешканців України.
В рамках програми «Рінат Ахметов — Порятунок життів» Фонд Ріната Ахметова передав центру «Я — Маріуполь», що розташовується в Запоріжжі, першу партію з понад 900 гігієнічними наборами. До їхнього складу увійшли речі першої необхідності, зокрема: зубні щітки та паста, мило, шампунь, гелі для душу та пральний порошок. Такі прості, але вкрай необхідні побутові речі, не лише допомагають налагодити побут, а й додають впевненості вимушеним переселенцям у завтрашньому дні.
За словами маріупольців, піклування і підтримка Фонду Ріната Ахметова є важливою для людей, що опинилися у чужому місті фактично без нічого. Адже багато хто з них виїхав з Маріуполя, який кілька місяців знищували російські війська, без жодних речей та не міг забезпечити навіть власні елементарні потреби – їжу, одяг, взуття, гігієнічне приладдя.
З початку повномасштабної збройної агресії російської федерації на території України Запоріжжя прийняло сотні тисяч вимушених переселенців з населених пунктів, де тримають бойові дії або які перебувають під окупацією російських військ. За словами керівника центру «Я — Маріуполь» Ірини Коробки, у запорізькому центрі «Я — Маріуполь», який відкрився у травні, наразі зареєстровані та отримують допомогу понад 3 тисячі 200 маріупольців, з яких більше 700 — діти.
— Ми отримали допомогу від Фонду Ріната Ахметова й дуже вдячні нашим партнерам за це. Тому що це дійсно та допомога, якої потребують наші маріупольці, тому що вони залишилися без нічого, — розповіла Ірина Коробка. – Наразі ми отримали першу партію наборів, до складу яких входять засоби особистої гігієни. Ми їх видаємо маріупольцям, які приходять до нас і потребують такої допомоги. Набори вимушені переселенці отримують за певним графіком, раз на місяць.
Разом з тим, як зазначила керівник центру «Я — Маріуполь», не менш необхідною є психологічна підтримка та допомога маріупольцям, які вимушено залишили свій рідний дім і виїхати на безпечну територію. Адже Запоріжжя – це перше місто, до якого під час евакуації потрапляють маріупольці, які виїхали зі знищеного міста або інших окупованих територій.
— Тому що той стан, в якому перебувають мешканці Маріуполя, — пригнічений. З цього стану треба допомогти людині вийти. Це той страх, жахи, які пережили наші люди. Чим пізніше людина виїжджає з міста, тим у тяжчому стані вона є, — розповіла Ірина Коробка. – Тому за підтримки Фонду Ріната Ахметова у нас працює психологічна служба, яка надає допомогу вимушеним переселенцям. Також проводяться групові психологічні тренінги. Однак для кожного маріупольця ми шукаємо індивідуальний підхід.
З дорослими та дітьми працюють фахівці з кризової психології та подолання травматичного досвіду. Від початку війни психологічну допомогу від Фонду Ріната Ахметова вже отримали 88 тис. жителів України. Задля цього 250 психологів пройшли навчання Фонду з курсу «Травма війни».
Психологиня Олена Іпатова з маріупольцями працює не лише індивідуально, а й веде терапевтичні групи. За її словами, найчастіше за допомогою до неї звертаються жінки. Причиною цього вона вважає упереджену думку, що начебто чоловіки – сильні, самотужки зможуть подолати психологічні труднощі, а звернення за психологічною допомогою вважається слабкістю. Однак саме через це частіше інсульти й інфаркти стаються у чоловіків, які всі переживання й емоції тримають у собі.
— Війна – це завжди втрата. Втрата рідних, близьких, житла, майна, домашніх тварин. Втрата мрій, звичного образу життя. Гарно подолати біли втрат допомагає цілий психологічний комплекс методик. Залежно від ступеня втрати та індивідуальних особливостей психіки є люди, які швидше справляються та адаптуються, є люди, яким треба більше часу. Щоб полегшити симптоми, над однією втратою ми працюємо від 10 сеансів й більше.
Юрій Іванович – майор міліції, який більшу частину свого життя жив і працював слідчим у Луганську. Однак після виходу на пенсію в 2005 році переїхав з дружиною в Маріуполь. За ці 17 років Місто Марії стало для нього рідним. Тут жили родичі його дружини, їхній син та з 2014 року – донька, що також переїхала з Луганська.
Каже, що неймовірно сумує за рідним Маріуполем, своєю землею, домом, квартирою, хоч їх вже і немає. Згадує, що поряд з будинком завод Ілліча зводив багатоповерховий будинок з металоконструкцій. У квартирі син тільки-но зробив сучасний євроремонт…
— Мій будинок, квартира повністю зруйновані. Є відео. Ми виїхали з Маріуполя 16 березня у селище Ялта, і за кілька днів після цього прямим попаданням зі Шляху Ілліча російські війська знищили їх. Селище Моряків і Черемушки повністю бомбили. Коли почалися обстріли, наша родина спускалась у підвал, а я був на вулиці. У мене був генератор, бензин, вогнище у дворі – отак і виживали, — розповідає Юрій Іванович. – Ми жили біля Торгового центру «Примор’я», де тоді стояли українські війська. І ми бачили як з неба росіяни бомбили нас – все це на наших очах було.
До Запоріжжя Юрій Іванович з родиною приїхав 5 червня. До цього з середини березня жили у родичів в селищі Ялта, що біля Маріуполя. його донька зараз починає будувати життя у Львові, а син – встав на захист Батьківщини.
Юрій Іванович переконаний, що Україна обов’язково повернеться у Маріуполь. Саме тому він жодним чином не погодився лишатися на окупованій росіянами території, адже все життя прожив в Україні й прослужив українському народу.
— Для кожного маріупольця, який лишився зараз без нічого, це дуже суттєва допомога. І фінансова допомога, і харчі, і одяг, і гігієнічні засоби. Адже багато маріупольців приїхали без засобів до існування, і для них навіть зубна щітка має велике значення. Не усі приїхали сюди фінансово забезпеченими, є багато літніх людей, родин з дітьми, інвалідів, яким така допомога особливо потрібна. Кожна людина вдячна допомозі Фонду Ріната Ахметова. У 2014 році він також в Маріуполі видавав допомогу. Моя донька тоді переїхала з Луганська в Маріуполь, і теж отримувала допомогу від Фонду.
У Запоріжжя Міша разом з мамою приїхав з Маріуполя 16 березня. Каже, що поряд з їхнім будинком від обстрілів впав будинок, а поряд з двором товариша горів вантажний фургон.
— У Запоріжжі я почуваюся безпечніше, — зізнається Міша. — Коли ми виїжджали, нам вдалося взяти з собою трохи речей. Але небагато, бо ми ще вивозили машиною трьох людей. Тому допомога – засоби гігієни, продукти – дуже потрібні. Ми вдячні за таку допомогу і підтримку.
Для маріупольки Кнарі дорога до Запоріжжя була надскладною. Спочатку їй вдалося виїхати до окупованого росіянами Бердянська Запорізької області, де вона певний час жила. В Маріуполі в дівчини вкрали автівку, тому за слушної нагоди Кнарі виїхала через Василівку до Запоріжжя.
— Ми до останнього сиділи у підвалі, довго не виходили на свіже повітря. У бомбосховищі, куди ми забігли, ми були до кінця квітня. А коли все трохи затихло, ми змогли потрохи виходити на вулицю. Коли я вийшла вперше – була в шоці. Коли я заходила у підвал, були обстріли, але місто ще було ціле. А коли вийшла – міста просто не було, це був жах. Зараз там жахливо – всюди трупний запах від убитих людей, безліч сміття, жодних умов для нормального життя, — розповіла Кнарі. – У мене в Маріуполі нічого не лишилось – ані житла, ні майна. Я не захотіла лишатися жити під окупацією. Ніхто не вірить, що окупанти зможуть щось хороше для міста зробити, всі чекають повернення України в Маріуполь. Усі ми любимо Україну.
Вона згадує, що в Маріуполі спочатку видавали гуманітарну допомогу раз на місяць, а пізніше окупанти змушували людей працювати – усувати наслідки жахливих обстрілів, аби отримати продукти. У Запоріжжі, за словами Кнарі, допомога вимушеним переселенцям є дуже відчутною.
