Під час презентації книги Валентини Манжури в ЗОУНБ аварійно вимкнули світло
У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці пройшло чергове засідання літературного клубу «Книжковий світ», на якому відбулася презентація першого збірника відомої журналістки і поетки, відповідального секретаря обласної організації Національної спілки журналістів України Валентини Манжури.
Презентувати книгу «Крізь час і простір», яка побачила світ у 2022 році, вдалося з другого заходу — на минулому тижні захід відмінили через загрозу масованого ракетного удару.
І цього разу не обійшлося без повітряної тривоги. Але засідання літературного клубу проводили у кімнаті підвального приміщення, тому захід не треба було переривати для переміщення його учасників до укриття.
До засідання відділ краєзнавства бібліотеки підготував книжкову виставку зі статтями та книгами Валентини Манжури, частина яких написана у співавторстві з головою ЗОО НСЖУ Наталією Кузьменко.
Крім учасників літературного клубу «Книжковий світ», на презентацію книги відповідального секретаря обласної організації НСЖУ завітало чимало ветеранів-журналістів, як запорізьких, так і переселенців з окупованих територій області та населених пунктів, які ворог практично щоденно рівняє з землею.
Як нагадала керівник клубу Галина Власюк, «Книжковий світ» на базі бібліотеки працює вже восьмий рік і нинішнє засідання, яке присвячене презентації книги «Крізь час і простір» — вже 86-е.
До речі, розпочали його за традицією гімном “Я - українець”. Слова написала поетка Наталія Літош, яка виїхала з окупованого рашистами села Грозове Василівського району і зараз живе у хаті своїх предків у Чорнобильській зоні.
Музику написав член клубу, бард Володимир Козеровський — автор понад 200 пісень. Володимир і виконав гімн, а члени клубу та всі бажаючі йому підспівували.
Галина Власюк розповіла про авторку книги, про її досягнення та нагороди і передала слово Валентині Манжурі, яка більш детально розповіла про свій життєвий та творчий шлях, а також про першу збірку віршів та прози.
Її філософська лірика охоплює дитинство, юність та зрілість. У своїх віршах та есе автор ділиться роздумами про сенс життя, про вічні цінності, про родину, друзів, колег, про пори року, які надихають, і життєві події, які назавжди закарбувались у пам’яті – щемні й зворушливі…
Чимало поезій автор присвятила колегам по обласному радіо — Василю Федині, Авіаті Бачуріній, Аллі Морозовій, Миколі Бордюжі, письменникам Олександру Медку, Петру Ребру, Анатолію Рекубрацькому та багатьом іншим.
А ще більше - коханому чоловікові Володимиру, який минулого року, на жаль, пішов з життя. Разом вони прожили 51 рік, виростили двох доньок і сина.
Книгу «Крізь час і простір» видав за власний кошт відомий запорізький громадський діяч, історик, краєзнавець, меценат і друг їх сім’ї Валерій Козирєв. Авторка також щиро вдячна і директору АА «Тандем» Віктору Текучу - за прекрасний дизайн книги.
Валентина Манжура у журналістику прийшла, можна сказати, випадково. Але саме ця професія зробила її відомою.
За словами Валентини Миколаївни, писати вірші вона почала ще в школі. Тому рідні хотіли, щоб вона навчалася у Московському літературному інституті імені Горького.
У сім’ї, де росло четверо дівчат, з грошима було не дуже, тому батьки потихеньку збирали кошти на поїздку Валі до Москви на навчання. Але коли вона вчилася у 9 класі, померла мама, тому питання про навчання у Москві відпало само собою. "На щастя", - впевнена Валентина Миколаївна.
Батько порадив дочці вступати на філологічний факультет Запорізького педінституту. Валентина Вишер вступила на російське відділення.
Продовжувала писати вірші, стала членом літературного гуртка, який вели спочатку Степан Бісікало, потім Володимир Омельченко.
Але засідання, згадує Валентина Миколаївна, проводилися нечасто, тому молоді літератори частенько збиралися в кімнаті Івана Кушніренка, який став не тільки відомим журналістом, а й редактором районної газети у Гуляйполі.
Після закінчення філологічного факультету Валентина повернулася в рідний Оріхів, щоб працювати учителем. Але пенсіонерка, на чиє місце мали взяти випускницю вишу, попросила заврайоно не відправляти її на пенсію — мовляв, чоловік помер і їй важко.
Завідуючий районо попросив Валентину трохи почекати, поки він їй підшукає підходящу роботу. У вересні молода спеціалістка знову прийшла до нього на прийом, адже роботи у неї не було.
І тоді завідуючий повідомив, що в райкомі її попросили зайти в редакцію районної газети.
- Через два дні я вже працювала у “Трудовій славі”, - згадує початок шляху у журналістику Валентина Миколаївна. - А через 8 місяців мене запросили до обласного радіо, оскільки я працювала редактором районного радіо.
Робота мені подобалася. Я ходила з магнітофоном, робила репортажі, інтерв'ю.
Найяскравіші згадки про той час — двічі на тиждень я повинна була вставати о пів на 6, бо в 6.15 виходили в ефір новини, які без моєї присутності в редакції вийти не могли.
Мені треба було спочатку зайти на пошту до зв’язківців, сказати, що я вже добігаю до редакції, залишався ще квартал. Коли заходила в кабінет, брала штекер, тицяла в розетку тихенько і хлопці розуміли, що я вже можу включати мікрофон.
Уявіть: двічі на тиждень ранком через все місто я добиралася до редакції. Якщо вчасно прокидалася, то йшла, а коли просипала — то бігла бігом!
Прекрасний то був час. У нас була чудова літературна студія. Віталій Іванович Шмиголь, земля йому пухом, зібрав біля себе творчу молодь. Ми писали, сперечалися, дискутували.
Коли я приїхала до обласного радіо, то було таке відчуття, що попала на Парнас.
Телебачення тільки розвивалося. А радіо було у кожному дворі. Радіоточки були не тільки в хаті, а й на подвір'ї. В селі казали: “Включи гавкунчик, я піду попрацюю у дворі, хай балакає”.
Як підкреслює Валентина Манжура, на обласному радіо працювали найталановитіші журналісти.
- Колектив був прекрасний! - говорить Валентина Миколаївна. - Працювали яскраві особистості — Олександр Михайлович Гімельфарб, Авіата Вікторівна Бачуріна, Алла Морозова. Це були мої вчителі по життю. На жаль, їх уже немає.
Але, на щастя, серед нас сьогодні знаходиться мій старший товариш Василь Якович Федина — людина, яку я дуже люблю і поважаю. Для мене зараз обласне радіо моєї юності — це Василь Федина.
Найкращі мої програми залишилися на обласному радіо, це частинка мого серця. Кажуть, що радіо - це так, прозвучало і забули. От газета — інша справа. Неправда. Слово, яке закарбувалося, залишається.
Як розповіла авторка книги, і через 10 років після того, як вона пішла з обласного радіо, слухачі її не забули — вони вітали Валентину Миколаївну, коли вона приїздила у село вже не як працівниця обласного радіо.
Валентина Манжура згадала також колег з обласного радіо — Миколу Бордюжу, Пилипа Юрика, Анатолія Огнєва, які були присутні на презентації книги.
Презентація проходила у дуже домашній атмосфері, на яку не вплинуло навіть аварійне відключення світла у приміщенні бібліотеки. Включили настільну та переносну лампи на батарейках та й продовжили захід.
Присутні з задоволенням слухали поезії у виконанні авторки, а Микола Бордюжа прочитав вірш, який Валентина Миколаївна присвятила йому.
Ветеран журналістики розповів історію появи цього вірша. Залишившись без роботи, він поїхав до мами у село допомогти по господарству.
І в якийсь день подзвонила Валентина Миколаївна, запитала, що він там робить. Микола розповів, що порається на городі, щось робить в хаті. А через деякий час вона зателефонувала знову і прочитала вірш “Повернення до джерел”.
- У мене - сльози на очах, - згадує Микола Миколайович. - Для тих, хто народився і виріс у селі такі струни душі зачеплені — не передати!. Цей вірш — про кожного з нас. До речі, відомий поет Анатолій Рекубрацький, почувши його, сказав: “Я б так не написав!”.
Тепло і зворушливо про Валентину Миколаївну говорив "золотий голос Запоріжжя" Василь Федина. На обласному радіо він пропрацював майже 42 роки, а перший раз в ефір вийшов 17 березня 1961 року.
- Низько вклоняюсь Всевишньому, що в 1971 році в наш колектив обласного радіо прийшла і почала працювати Валентина Миколаївна, - сказав Василь Федина. - З тих пір ми духовні друзі. Причому і в радості, і в горі.
Уже перші передачі в запорізькому радіоефірі засвідчили, що Валентина має неабиякі здібності як журналіст і як організатор.
Її передачі часто виносилися на Дошку кращих, бо вони були публіцистичні, патріотичні, художнія І таке ж я хочу сказати і про її першу книжку.
Її голос звучав часто на радіо. То був період зростання популярності Українського і Запорізького радіо, яке було одним з найкращих в Україні. Дякуючи нашим працівникам і керівникам.
За словами Василя Яковича, спочатку він дружив з Валею, а потім - сім'ями. З часом на обласному радіо почала працювати його дружина Тамара.
Василь Федина згадав, що у 1991 році тяжко захворів, 2 місяці провів у онкодиспансері. Йому робили операцію і потрібна була кров. Її здали колеги з обласного радіо Алла Морозова, Наталія Маренко і Валентина Манжура.
- То була не проста кров, а чудодійна, - впевнений "золотий голос Запоріжжя". - І за це я низько їм кланяюсь.
Добре слово про Валентину Манжуру говорили також дружина Василя Федини Тамара Георгіївна, ветерани журналістики Анатолій Огнєв, Жан Кучмій, Іван Кушніренко та інші учасники презентації.
А завідуюча відділом краєзнавства ЗОУНБ Тетяна Полівода розповіла про книжкову виставку, присвячену Валентині Манжурі.
- Я рада, що літературний клуб зібрався, він рік не збирався, - зазначила Тетяна Миколаївна. - Чому це важливо? Ми усі хворі війною, кожного зачепило. Нам не вистачає спілкування, нормального мирного життя. І саме тому ми відновили зустрічі, презентації. І досить активно почали їх проводити. Адже книги - це маркери нашого нормального життя. Життя, в якому ми розвиваємось, пізнаємо щось нове.
Говорячи про авторку книги "Крізь час і простір", Тетяна Полівода зазначила, що Валентина Манжура - дуже відома не тільки в Запоріжжі, а й в Україні.
- Її знають не тільки журналісти, а й письменники, поети. А ще дуже цінують краєзнавці і ми, бібліотекарі, - підкреслила завідуюча відділом краєзнавства. - Кожне інтерв'ю Валентини Миколаївни цікаво читати. І не як публіцистичний твір, а художній.
Багато книг пані Валентина написала у тандемі з Наталією Кузьменко. І ці книги - безцінні, вони входять до золотого фонду краєзнавства. Історія підприємств у книгах розкрита через людей.
З нових книг, представлених на книжковій виставці, Тетяна Полівода назвала книгу "Гордість аграрного Запоріжжя". Це єдина така книга про голів сільськогосподарських підприємств та аграрних фірм, їх біографії та здобутки.
Тетяна Миколаївна відзначила, що Валентина Манжура проявила себе і я к перекладач. Зокрема, вона переклала з російської на українську книгу Руслана Жаботинського про його легендарного батька - олімпійського чемпіона Леоніда Жаботинського.
Наостанок Тетяна Полівода розповіла про книгу, яку щорічно випускає бібліотека - “Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя" Видання містить календар і короткі довідки з бібліографічними списками, у тому числі про відомих людей Запорізького краю. Наклад багатосторінкового видання - усього 20 екземплярів.
У книзі “Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2020 рік" згадується і ім'я Валентини Манжури. Три роки тому у Валентини Миколаївни був ювілей і на сторіночці за 4 січня міститься розповідь про неї з посиланнями на роботи ювілярші.
Тетяна Полівода вручила Валентині Манжурі цей раритет. Безцінний подарунок від обласної бібліотеки став справжньою приємною несподіванкою для Валентини Миколаївни.
. “У мене троє дітей і п’ятеро внуків, усім буду показувати книгу”, - пообіцяла Валентина Миколаївна.
Після закінчення заходу усі бажаючі отримали книгу “Крізь час і простір” з автографом авторки.
Учасники презентації бажали Валентині Манжурі не зупинятися на одному збірнику поезій, а писати та видавати нові книги. Дуже вже гарні й душевні вірші у неї виходять!
Фото Олександра Прилепи
.
