Міський шелтер отримав гуманітарну допомогу у рамках проєкту "Рятуємо життя" Метінвесту та Фонду Ріната Ахметова

Перші переселенці заселилися в цей шелтер  16 квітня — у день 30-річчя закладу, у якому вони знайшли прихисток на тривалий час. За направленням гуманітарного хабу у шелтер приїхали ВПО з Донецької області  - з Курахово, Волновахи, Мар’їнки.

Як розповіла куратор шелтеру Валентина Єршова, наразі у цьому затишному закладі мешкають 162 переселенця. Але був час, коли кількість гостей сягала 200 осіб.

У Запоріжжя вони прибули з територій Запорізької та Донецької областей, які знаходяться під постійними обстрілами чи в окупації. Сьогодні у шелтері мешкають жителі Гуляйполя, Оріхова, Малинівки, Полтавки,  Мар’їнки тощо.

Зрозуміло, що таку велику кількість людей треба годувати, тим більш, що тут повноцінне триразове безкоштовне харчування. Тому допомога від волонтерів та благодійних фондів шелтеру просто необхідна.

16 листопада завдяки проєкту "Рятуємо життя", заснованому Метінвест, ДТЕК в координації з Фондом Ріната Ахметова, 2022  у шелтер завезли 550 кг не персональні набори, а продуктиів для приготування страв на кухні.

«Сьогодні ми передаємо більш ніж півтонни продуктів харчування одному із запорізьких шелтерів: консервовані супи, томати, молочні каши, джеми, каву розчинну, рис, макарони, джеми, консервовані ананаси, - розповідає менеджер ГО «Запоріжжя. Платформа спільних дій» Дмитро Халілов. -  Це продовження допомоги у рамках гуманітарного проєкту «Рятуємо життя».

З початку війни в координації з Фондом Ріната Ахметова компанія Метінвест ініціювала цей проект, у межах якого допомогу отримали вже понад 300 тисяч українців. І до його реалізації приєдналися вже 189 компаній з усього світу — щоб ми могли надавати допомогу людям, яким вона дуже потрібна. Зокрема, з Польщі, Німеччини, Нідерландів.

У Запоріжжі з організацією процесу допомагає «Платформа спільних дій». Наше місто продовжує бути прихистком для переселенців із Запорізької та сусідніх областей, тож потреба у допомозі, як і раніше, є вкрай необхідною.

   

У шелтері, як розповіла куратор Валентина Єршова, кухарі готують їжу так, щоб вона була по-домашньому смачною.

- До консервованих продуктів ми додаємо вміння кухарів, - каже Валентина Омелянівна.  - І страви виходять дуже смачними. Якщо є консервований горошок, то готуємо з ним салати. До консервованих супів додаємо картоплю. З консервованої квасолі робимо дуже смачну пасту за закарпатськими рецептами.

А нашим гостям кажемо, що квасоля додає фосфору, розуму і в ній багато вітамінів. До кавового напою додаємо згущене молоко і він виходить ще смачнішим.

 

Ми дуже вдячні за допомогу усім людям, які об’єдналися і спільними зусиллями рятують життя людям, які потрапили в біду. І, зокрема, Фонду Ріната Ахметова і компанії “Метінвест”.

Віра Іванівна Міщенко приїхала у Запоріжжя з Гуляйполя. Нещодавно їй виповнився 81 рік.

- Виїхали після 20 квітня, - розповідає Віра Іванівна.  - Вже не можна було обстріли витримати. Було, козу дою, а вона до мене тулиться, хоче, щоб її сховали. Виїжджали — літаки низько літають, ракети.

У Запоріжжі зустріли дуже тепло. Валентина Омелянівна — це людина від Бога. Добра, приємна! І годують тут дуже добре. Я на тарілці нічого не залишаю. Ми дуже задоволені. Дуже велика подяка усім, що не забувають нас, біженців.

Хочеться, щоб ніхто не знав більше горя, якого ми зазнали. Я 1941 року народження, малою зазнала лиха, знала, що таке війна. І от тепер знову війна. Навіщо нам таке горе?

Віра Іванівна сподівається повернутися в рідне Гуляйполе.

“Там залишилася хата, яку будували власноруч з чоловіком, - розповідає жінка. - Чоловік помер 30 років тому. Сама виховала і вивчила двох  дочок, вони зараз в Івано-Франківську. У мене п’ятеро онуків. Їхати на захід України, щоб бути разом з дітьми, не збираюся — далеко, та й не хочу свою малу батьківщину покидати. Хата моя у Гуляйполі ціла — там живуть наші солдати. Сподіваюся повернутися додому. Гніздо своє не можу залишити.

А Лідія Миколаївна приїхала у Запоріжжя з Оріхова, міста, яке останні місяці  знаходиться під постійними ворожими обстрілами.

- Терпіла довго,  - розповідає жінка, яка працювала усе життя бібліотекарем. - Коли почалися сильні обстріли, ховалися у підвалах. Їсти було що — працював ринок, на якому люди скуплялися навіть коли починалися обстріли; магазини. Гуманітарну допомогу надавала міська влада.

Світло то було, то пропадало, енергетики намагалися лагодити пошкоджені обстрілами мережі. Така ж ситуація була з водою. Але обстріли не вщухали, а навпаки були все сильніші та сильніші. Воєнна ситуація була дуже напруженою. 

Треба було приймати рішення про евакуацію. Це завжди складно — покидати рідне місто, рідну домівку і їхати в нікуди. Але іншого виходу не було. Бо вже не можна було терпіти!

У травні міська влада проводила евакуацію і я поїхала з Оріхова.  Коли тільки заїхали у Запоріжжя,  чогось відчула спокій і захищеність. Ішла по вулиці і думала — мабуть, попала в безпечне місце.

Коли  потрапила у цей заклад, було таке враження, що потрапила у рідну домівку, до рідної мами - настільки турботлива і уважна Валентина Омелянівна. Вона завжди вислухає, допоможе. Тут весь колектив такий!  Ми нагодовані, обігріті, тут створені гарні побутові умови — є де прийняти душ, випрати речі.

Кухарі дуже смачно годують. Навіть коли немає світла, вони знаходять вихід із ситуації. 

Дякую всім небайдужим людям, фондам, які нам допомагають, які передають продукти,  щоб ми могли смачно поїсти. Таким людям, як ми, навіть привітна посмішка — бальзам до душі.

Лідія Миколаївна кілька разів їздила до Оріхова. Її квартира  вціліла частково - вікон немає, двері пошкоджені. Але жінка мріє повернутися до рідного міста.

У одній кімнаті з  Лідією Миколаївною мешкає Людмила з Мар’їнки. Цей населений пункт на Донеччині ворог зрівняв з землею.

 - Місяць сиділи у підвалі в школі. Коли вже почали падати стіни, нас вивезли, - розповідає Людмила.  - У Запоріжжя приїхали в березні. Ми такі раді, що нас привезли сюди. Тут так гарно, всі дуже добрі. Ми таких людей дома не бачили! Дуже вдячна за все, що для нас роблять.

Додому, звичайно, дуже хочеться! Щоб хоч побачити ті розвалини. Морально дуже важко.  Що далі буду робити — не знаю. Думаю, нас не залишать у біді.

Цифри і факти

303 тис. українців отримали допомогу від гуманітарного проєкту "Рятуємо життя" – харчові продукти, медикаменти, вітаміни, а також побутові речі й теплий одяг.

Сума донорської допомоги, яку передали до благодійного фонду Do it together, становить понад €2 млн.

Фото Олександра Прилепи