Гвардійці 9 полку оперативного призначення НГУ зустрілися з віце-чемпіоном Олімпіади у Токіо Парвізом Насібовим
Зустріч у рамках “Гвардійської вітальні” проходила у Залі олімпійської слави, відкритому при Музеї феноменальної сили.
Музей — наймолодший у Запоріжжі, він відкритий у грудні минулого року у приміщенні бібліотеки на Маяковського, 7.
В експозиції зібрані матеріали про історію запорізького спорту, у Залі олімпійської слави є також вітрини з особистими речами видатних спортсменів Запорізького краю.
На зустріч з військовослужбовцями бойової частини НГУ, бійці якої сьогодні воюють з ворогом у гарячих точках на Запорізькому напрямку, прийшли також тренер Парвіза Євген Чертков, дружина Олена і голова міської федерації греко-римської боротьби Валерій Смирнов.
Для більш детального знайомства з Парвізом Насібовим ведучий зустрічі Володимир Волков запропонував учасникам зустрічі переглянути відеовізитівку про спортсмена, найвищим досягненням якого на сьогодні є друге місце на XXXII Олімпійських іграх у Токіо.
Парвіз Насібов - борець греко-римського стилю, виступає у категорії 67 кг. Срібний та бронзовий призер чемпіонатів світу та Європи серед кадетів, чемпіон і дворазовий срібний призер чемпіонатів Європи серед юніорів, срібний призер Олімпіади-2020. Нагороджений орденом “За заслуги” третього ступеню.
Володимир Іванович підготував цікаві запитання усім гостям. Але найбільше він їх задавав, звичайно, Парвізу Паши огли. Відповідаючи на запитання, Парвіз розповів про дитинство, про родину, про тренерів, про змагання, про свої мрії.
У ході зустрічі він навіть продемонстрував борцівський прийом “прогиб”.
Про початок спортивної кар’єри і тренерів
Парвіз Насібов народився і до шести років мешкав в Азербайджані. А потім батько прийняв рішення про переїзд сім’ї в Україну, в Миколаїв.
Вчився у трьох спортивних інтернатах. У Запорізькому інтернаті перспективного спортсмена помітив заслужений тренер СРСР та України, заслужений працівник фізичної культури та спорту України Євген Чертков.
До речі, Почесний громадянин Запоріжжя та Запорізької області у 2010 році визнаний Міжнародною федерацією об’єднаних стилів боротьби найкращим тренером сучасності.
- Я по 5-6 місяців перебував далеко від родини, Євген Олександрович для мене став другим батьком, - розповів Парвіз. - Я до усіх своїх тренерів ставився з великою повагою. Завдяки їм я досягав результатів. Тренер — це як підйомний кран, одному спортсмену усе не по силам. Я дуже вдячний своїм тренерам. Це ті люди, які протоптували дорогу, по якій я йшов і досягав успіху.
Євген Чертков про свого іменитого вихованця розповідає так:
"Коли Парвіз приїхав у Запоріжжя, він поступив у наш спортивний інтернат. Закінчував школу в інтернаті і тренувався. Він приїхав фізично розвиненим, а головне — у нього була величезна любов до цього виду спорту. Потім йому сподобалося Запоріжжя.
Що я хочу сказати? Якби усі спортсмени у нас були такі як Парвіз! Дисциплінований, ні грама спиртного, ніяких цигарок, тільки тренування та тренування. Ніяких проблем з ним взагалі! Ні з поведінкою, ні з тренуваннями. Сам рветься на тренування, сам тренується. Це людина, яка може бути прикладом усім спортсменам!
Про поразки та перемоги
За словами борця, без поразок і великих перемог не буває.
- Були і поразки, і перемоги, Слава Богу, є, - зазначає віце-чемпіон Олімпійських Ігр. - Щоб досягти успіхів, треба усього себе віддавати спорту. Усі перемоги і поразки пам’ятаю, звичайно. Я вів щоденник борця, в який усе записував. Якщо щось і не згадаю, що було 8-10 років тому, то можу відкрити зошит і подивитися, як тренувався, з ким боровся.
Свої борцівські навички поза килимом спортсмен, за його словами, останні чотири роки не застосовує. У шкільні роки, признається, доводилося застосовувати силу. Але коли прийшло розуміння, що спортсмен сильніший звичайної людини, то почав усі конфлікти вирішувати словами.
Про забобони
Парвіз каже, що він людина не забобонна, тому якихось спеціальних обрядів перед виходом на килим у нього немає.
“На змаганнях, ким би ти не був, звичайно, є переживання, - розповідає борець. - Виходжу на килим і намагаюсь уповати на Всевишнього. Тому що я віруючий. І знаю, що якщо Бог дасть, то я виграю поєдинок. Значить, мені потрібна ця перемога. Якщо програю, то йду до залу і буду більше тренуватися.
Про родину
У Парвіза дуже потужний зв’язок з родиною. Крім нього, у сім’ї є ще молодший брат та сестра.
“Все, що у мені є, закладено батьками”, - розповів спортсмен. - Зараз намагаюся віддати борг. Нинішній етап мого життя — намагаюся все робити, щоб батькам було зручно і комфортно.
На премію за срібну олімпійську медаль Парвіз купив батькам квартиру у Києві.
За словами його дружини Олени, Парвіз дуже любить азербайджанські страви, які готує мама. Він сам признається, що дуже любить борщ. І все, що готує мама і дружина.
Про Україну
Процес адаптації до країни з іншим менталітетом пройшов нормально, тим більш, що родина переїхала в Україну ще коли хлопець був маленьким.
- Мене дуже тепло прийняла Україна, - зізнається спортсмен. - Я звик настільки, що де б не був — у Європі, у себе на Батьківщині — дуже тягне в Україну. Перед війною поїхав у Азербайджан, захворів дідусь. Але більше двох тижнів не зміг там знаходитися — настільки сильно я звик до України.
Парвіз розповів, що у нього було багато пропозицій виступати за інші країни. І в першу чергу, звичайно, від Азербайджану, де він народився.
“Говорили — ти виріс тут”, - згадує спортсмен. - Ні, я завжди відмовляю. Мені в Україні комфортно, гарно. Як я можу кудись поїхати, якщо тут такі чудові люди як Євген Олександрович, як мій перший тренер? Це свого роду зрада була б.
Про дружину
Олена Кремзер — з Херсону, спортсменка, виступає на змаганнях з вільної боротьби. Досить титулована спортсменка — багаторазова чемпіонка України, чемпіонка світу та Європи з вільної боротьби серед кадетів, юніорів та молоді, бронзовий призер II Юнацьких Олімпійських Ігр. Майстер спорту України міжнародного класу, солдат ЗСУ.
Спортсмени зустрічалися 7 років, одружилися 29 жовтня 2022. Олена розповідає, що сім’я Парвіза прийняла її дуже тепло, з його сестрою вони кращі подруги.
- Для батьків Парвіза я стала четвертою дитиною, - сміється Олена.
Побажання гвардійцям
Парвіз Насібов — молодший сержант ЗСУ, служить у Київській області. У Запоріжжя його не хотіли відпускати, довелося просити за вихованця Євгену Черткову.
“Вважаю своїм обов’язком бути тут, на зустрічі,- зазначив Парвіз. - Хочу подякувати хлопцям, які захищають країну. Завдяки вам, усім, хто воює, ми можемо тренуватися і боротися на змаганнях.
У нас був збір і від усієї збірної команди, у тому числі і від олімпійського чемпіона Жана Беленюка, я передаю вам низький улін і слова подяки. Хочу побажати усім хлопцям вдачі. Я вірю, що війна скоро закінчиться.
Військовослужбовці 9 полку оперативного призначення на згадку про зустріч подарували Парвізу Насібову сувенір з гільзи від ПЗРК, заряд якої був використаний на полі бою в Запорізькій області. Оригінальний подарунок вручив заступник командира 9 полку по роботі з осробовим складом підполковник Валерій Судома.
Валерій Олександрович зазначив, що такі зустрічі у “Гвардійській вітальні” з видатними спортсменами надихають гвардійців на подальшу боротьбу з ворогом за нашу незалежність. Нагадаю, гвардійці 9 полку НГУ, більш відомого у народі як полк “Гепард”, воюють у самих гарячих точках Запорізького напрямку.
Своєю чергою спортсмен попросив хлопців розписатися на національному прапорі. Парвіз Насібов розповів, що буде брати прапор з автографами бійців на змагання за кордон і там показуватиме, нагадуючи усьому світу про подвиг захисників України.
В тему
Заслужений тренер України, майстер спорту СРСР, призер чемпіонату світу з греко-римської боротьби , президент міської федерації греко-римської боротьби та віце-президент обласної федерації греко-римської боротьби Валерій Смірнов розповів гвардійцям про те, що вже 20 років бореться за перейменування вулиці Дивногірської у вулицю імені Якова Пункіна.
"22 червня 1941 року Яків Пунків вже був на передовій, курсант танкової школи зустрічав ворога, - розповів Валерій Володимирович. - Потім чотири роки німецьких концтаборів. А в 1952 році - перемога на Олімпійських іграх, золото Олімпіади. Яків Григорович 5 разів чемпіонати СРСР вигравав, гарним тренером став.
І ось вже 20 років боремось, щоб у Запоріжжі була вулиця Якова Пункіна. Жителі Запоріжжя проголосували за перейменування вулиці Дивногірської, названної в честь російського міста, жителі якого воюють в Україні, у вулицю першого запорізького олімпійського чемпіона. Але поки що офіційного рішення немає.
Заручившись підтримкою військовослужбовців 9 полку НГУ, Валерій Смірнов пообіцяв написати чергове звернення до міської влади.
Після закінчення зустрічі для військовослужбовців екскурсію у Музеї феноменальної сили провів гід Денис Васильєв.
Фото Олександра Прилепи
