Операційну зі скляним дахом збудували в амбулаторному містечку Соцміста

Однією з архітектурних та історичних родзинок Соцміста є Амбулаторне містечко, яке складається з кількох будівель. Їх вважають одними з найкращих у стилі конструктивізму у Запоріжжі.

За своїм кам’яним оздобленням будівлі, де знаходиться 3-я міська лікарня, нагадують будинки-комуни, споруджені на цьому ж Шостому селищі. Приміщення від моменту зведення  зберегли своє первинне призначення.


Ціле амбулаторне містечко: поліклініка, диспансер і аптека - побудували у 1932 році. Медики обслуговували робітників, задіяних на будівництві Дніпрогесу та Запоріжкомбінату (так називався промисловий майданчик).

Будівля майже не зазнала змін і зберегла свої типові конструктивістські риси – «теплий коридор», що з’єднує амбулаторне та стаціонарне відділення, вікна «градусники», що дозволяють світлу потрапляти не лише до палат, а й у коридори лікарні.

- У мене були дані, що архітектором був Орловський, але декілька років тому з“явилася інформація, що це проєкт Ольги Яффе, - розповідає найвідоміша запорізька гідеса Валентина Вініченко. - Це молода архітекторка, учениця Віктора Весніна, він дозволив їй побудувати і будинки “громадського призначення”.


Будівлі в амбулаторному містечку облицьовані артікським туфом, який привезли з Вірменії. Цей камінь грубої фактури темно-рожевого кольору дуже любив Веснін.

Якщо ви живете в будинку з такого каменю, то влітку в приміщенні прохолодно, взимку тепло. З роками камінь потемнів — за рахунок близькості промислового майданчика

У містечку були всі відділення, починаючи з пологового, а у дворі стояв морг. Працювали лікарі усіх спеціальностей. Амбулаторія працювала як денний стаціонар: з 9.00 до 14.00 — перша зміна, з 14.00 до 18.00 — друга.

У суботу та неділю амбулаторія обслуговувала учнівську молодь та родини тих, хто працював на Дніпробуді.


У будівлях амбулаторного містечка багато улюблених елементів архітекторів-конструктивістів – широкі горизонталі вікна, що пропускають багато світла, пласкі дахи, балкони, що пронизують фасад і схожі на корабельні палубні містки, закруглені сходові марші, повітряна галерея, яка з'єднує дві будівлі.

Верхні поверхи стаціонару лікарні, колись були обладнані аераріями – відкритими балконами-майданчиками для прийому повітряних ванн. А плоский дах будівлі архітектор планував ще перетворити й в солярії – для прийому сонячних ванн.

А операційний зал лікарні був спроєктований фактично скляним. Напівкругле приміщення оточували широкі вікна, а зверху була скляна стеля-дах зі скла. Та й сама операційна, немов зависала в повітрі – з землею її з'єднували опори. Після війни ці особливості зникли.


За словами Валентини Вініченко, тут працював американський лікар Теодор Марксіті, один з членів команди американської консультації Дніпробуду.

Взагалі-то його прізвище було Маркшич, Теодор за національністю серб. Народився у Сербії, але згодом багатодітна родина переїхала до Америки. Там Теодор вивчився на лікаря. Став відомий тим, що у Чікаго під дулом пістолета робив операцію Аль Капоне — виймав з тіла ватажка мафіозі,  американського гангстера італійського походження кулі.

- Начитавшись Джона Ріда, захотів приїхати до Запоріжжя, - розповідає Валентина Степанівна. - Приїхав з трьома валізами: в одній особисті речі, у двох лікарських були набори ліків й інструментів для надання першої хірургічної допомоги. Теодор був дуже гарним і чуйним лікарем.

А ще він вчив етикету керівників запорізьких заводів перед їх поїздкою в Англію.

Його двічі заарештовували і двічі він якимось чудом уникав смерті. Після другого арешту йому сказали: або  приймаєш громадянство СРСР, або їдеш з країни. Він залишився.

Став громадянином Радянського Союзу і продовжував працювати лікарем у Запоріжжі аж до смерті. Це був кращий сексодерматолог післявоєнного часу в СРСР. До нього стояли черги з тих, хто приїздив на найкрутіших іномарках того часу.


Теодор Марксіті: факти біографії

  • Теодор Міланович Марксіті був яскравою постаттю серед тих іноземців, які зробили суттєвий внесок в історію Дніпробуду, - лікар, доктор медицини, людина невтомної енергії, широкої душі та великого таланту
  • Марксіті (справжнє прізвище - Маркшич) Теодор Міланович народився 3 квітня 1901 р. у м.Серпске у Сербії.
  • З 1910 р. багатодітна сербська родина емігрувала до США. Там пройшли дитячі та юнацькі роки Теодора.
  • Після отримання освіти Теодор Марксіті став працювати лікарем у Чикаго. Саме там він набув лікарського та життєвого досвіду.
  • Думка поїхати у Запоріжжя, де зводили Дніпрогес, заволоділа Теодором після лекцій Джона Ріда, що збирали величезні аудиторії, та його відомої книги “Десять днів, що потрясли світ” (1919 р.)
  • У 1929 р. Теодор Марксіті записався лікарем групи інженерів-гідрологів, які готувалися до виїзду в СРСР на Дніпробуд, у селище Кічкас у районі м.Запоріжжя. Група налічувала 150 осіб, і їй потрібен був лікар-практик, тому вона і звернулася до Теодора Марксіті. Той вже мав успішну практику.
  • У 1930 р. Теодор Марксіті ступив на Запорізьку землю, Місцем його роботи стала медсанчастина Дніпробуду. Пізніше - шкірвендиспансер, що знаходився на проспекті Сталіна (нині — Металургів).
  • У 1933 р. після виконання основного обсягу робіт на Дніпробуді американські фахівці почали збиратися додому. Їх підштовхували зміни, що відчувалися у ставленні до іноземців з боку партійно-державного керівництва. Політичний режим швидко еволюціонував у бік тоталітаризму. У різних містах СРСР почали безслідно зникати іноземні спеціалісти і навіть співробітники посольств.
  • Того року на Дніпробуді загинув перший з американських інженерів - Ієн Ферро. Його труп знайшли на дні котловану Дніпрогесу. У міліцейських зведеннях значилось: “впав з висоти; свідки не встановлені”. На початку 1933 р. адміністративний відділ Дніпробуду занепокоївся трагічною смертю іноземного громадянина Меркаса.
  • Після завершення Дніпровського будівництва - у 1932-1938 рр. - Теодор Марксіті працював лікарем лікарні No6 м.Запоріжжя.
  • 1935-1936 рр. Теодор Марксіті за пропозицією Наркома важкої промисловості СРСР Серго Орджонікідзе давав уроки етикету групі спеціалістів, яка мала їхати до Англії на навчання з будівництва металургійних печей. Попередньо нарком мав особисту бесіду з Марксіті, аби пояснити йому сутність і делікатність справи: у більшості радянські інженери не знають англійської мови, і мало хто - як правильно тримати виделку та ножа. 
  • Всю зиму Теодор Марксіті, крім своєї основної роботи, виконував прохання Орджонікідзе. Навчені ним спеціалісти поїхали в іноземне відрядження й перебували там тривалий час. Пізніше їхні імена увійшли в славну історію вітчизняної металургії та історію Запорізького краю: Кузьмін, Розенков, Суров, Пузіков.
  • Іноземне походження, причетність до навчання фахівців для закордонного відрядження та особиста зустріч із С.Орджонікідзе мало не коштували Теодорові Марксіті життя. Його двічі заарештовували, і обидва рази він чудом залишився живим.
  • Перший арешт відбувся 16 липня 1938 р. Теодорові Марксіті інкримінували шпигунську діяльність на користь Сполучених Штатів. Нібито він збирав і передавав за кордон відомості про структуру радянської системи охорони здоров’я. Довести ці звинувачення слідчим не вдалося, незважаючи на грубу силу.
  • Відбувши півторарічне ув’язнення спочатку в Олександрівському централі, потім у Дніпропетровській в’язниці, а далі у сумнозвісній Бутирці, пізнавши поневірянь, яких вистачило б не на одну гірку долю, 28 жовтня 1938 р. Марксіті був звільнений з-під варти у зв’язку з припиненням справи на підставі “недостатності зібраних матеріалів”. “Органи” запропонували йому або виїхати до Америки, або — прийняти радянське підданство. Марксіті зробив свій вибір залишатися: “Видно, мій хрест” .
  • Друге ув’язнення сталося у 1947 р. Арештанта відправили по етапу. Але Ганна Тарасівна Момот - друга дружина Теодора - усіма силами “відбила” чоловіка від несправедливого заслання і повернула з дороги”.
  • У 1939-1941 рр. Т.Марксіті знову працював лікарем у Запоріжжі.
  • Під час фашистської окупації лікував членів партизанського загону ім.Чапаєва, допомагав громадянам уникнути примусової відправки до Німеччини. Після війни до 1964 р. працював лікарем-дерматовенерологом лікарні No 6 Запоріжжя і до самої смерті допомагав людям вдома.

(Інформація з наукової роботи аспіранта ЗНУ Олексія Ігнатуши "Іноземець чи співвітчизник Теодор Марксіті?")

Довідково

Шосте селище або так зване Соцмісто – це один з історичних районів Запоріжжя, що є своєрідним архітектурним пам’ятником українського конструктивізму. Експериментальне селище розбудовували у 1929–1932 роках, як поселення для працівників Дніпровської ГЕС (Дніпрогесу) і розташованих неподалік підприємств важкої промисловості, яке зводили в рамках радянської індустріалізації.

Архітектори Віктор Веснін, Георгій Орлов, Микола Коллі, Віталій Лавров, Ольга Яффамали на меті збудувати «місто майбутнього», «місто-сад». Окрему увагу під час проєктування приділяли створенню комфортних публічних просторів між будинками: двори були обладнані дитячими майданчиками, естрадами, фонтанами.

Фото автора та з Інтернету