У Гуляйполі у результаті прильоту ворожого “граду” зруйновано десятки могил
Про черговий злочин окупантів у нескореному Гуляйполі, яке знаходиться під постійними ворожими обстрілами, розповів Сергій Звілінський. Він також детально розповів про те, як на кладовищі, куди днями прилетів ворожий снаряд, проходили проводи, або “гробки”, як цей ритуал називали в народі.
«Кладовище Подолянської сотні Гуляйполя, або в народі Заповітське, або просто Хрестики.
Воно складається з двох частин - старої та нової. Здійснювати поховання тут почали з кінця ХІХ ст. Тут похована більшість моєї рідні. Прапрадід, прадід, 2 прабабці, дід, брати і сестри всих перелічених прямої лінії, двоюрідні, троюрідні, сусіди батьків і дідів, яких я знав з дитинства, цілі покоління моїх гуляйпільських друзів, знайомих. Загалом десятки могил лише рідні.
Враховуючи мій історичний фах та грунтовне занурення в історію міста, абсолютна більшість прізвищ на кладовищі мені була знайома і я розумів кому вони ким доводились, звідки переїхали в місто, на яких кутках жили і де були їх старі хати.
Я пам'ятаю це кладовище з самого малечку. Кожного року на проводи чи гробки ми всією родиною ходили на могили рідних. Це звичайно був цілий ритуал.
Зазвичай ми йшли пішки. З Трудової повертали на Спартаківську і йшли до кладовища. Всі гарно вбрані, з квітами. По дорозі всі вітались, зустрічаючи знайомих.
Проводи були приводом зустріти близьку і далеку рідню яка не мешкала в місті. У багатьох випадках це був єдиний день в році коли вони приїздили в місто.
Можна було не приїхати на весілля чи день народження, чи хрестини, але не приїхати на поминки без поважної причини розцінювалось як образа.
На гробках всі до всіх ходили, вітались. Обов'язково декілька шанобливих слів про померлого. Я вже знав хто і в якій послідовності до нас буде підходити, і до кого підемо ми.
Особливо я любив історії старіших родичів про мого прадіда Савку і прабабусю Настю. Щорічні дискусії чи був прадід у Махна. Розповіді про те яким гарним столярем він був та як він навчав основам бджолярства.
Спочатку просто слухав, потім вже розпитував. Це, зокрема, теж вплинуло на мою зацікавленість історією та власною генеалогією.
Я не знав ім'я але досі пам'ятаю обличчя бабусі яка щороку давала мені гостинець за померлими рідними чиї могили були поруч моїх родичів.
Безіменна могила яку ми чомусь щорічно обробляли і доглядали.
Це було особливе, ритуальне дійство де треба було вести себе стримано та уважно слухати старших.
Баба Оля Звілінська, дід Семенюта, Сіріньки, Коростильови, Пузанови, Грині, Гавриленки...
Потім ішли до рідні материної полтавської гілки. Там похована прабабуся Христя Заліська і її сестра. Там сходились Лук'яненки, Бодні, Хоменки.
Коли вже виходили з кладовища чи не біля кожної могили зупинялись з невеликими коментарями старших, хто-кому-ким доводиться.
Потім, незавжди, але заходили на стару частину де похована рідня прадіда до 1940-х рр. Його перша дружина Оришка, донька Ольга, та син Іван померлий немовлям.
Далі їхали на Вербівське кладовище і потім всі додому на обід.
Вчора в центральну частину Подолянського (Заповітського) кладовища прилетів рускій град. Влучив прямісінько у старезну сосну. Зруйновано десятки могил. По пазлам з табличок я сьогодні вгадував знайомі з дитинства прізвища.
Неймовірно насичений запах хвої застиг у вологому дощовому повітрі території вічного спокою.....
Могили моїх цього разу минуло. Я не знаю як це коментувати і усвідомлювати», - написав на своїй фейсбук-сторінці Сергій Звілінський.
В одному коментарі під постом Сергія Звілінського авторка написала, що мертві взяли на себе те, що летіло на живих...
