У театрі Магара підготували красиву прем’єру
«Тіні забутих предків» по мотивах повісті українського письменника Михайла Коцюбинського — перша вистава, поставлена у театрі імені Магара режисером-постановником Романом Козаком, що працює тут з січня. Ставив концерти й кліпи.
У театрі відбулася здача прем’єри «Тіні забутих предків». Вийшло дуже красиво й поетично. Вистава передає колорит легенд Західної України. Хоча костюми й декорація поки взяті з інших спектаклів — на нові під час війни, звісно, немає грошей.
Нагадаємо, що повість «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський написав під враженням його перебування на Гуцульщині в 1911 році. Письменний яскраво передав гуцульський побут і життя з елементами фольклору.
Можна сказати, що «Тіні забутих предків» — це історія кохання гуцульських Ромео та Джульєтти — Івана й Марічки з родів, що ворогують, трагічно завершується для обох. (Їх грають Богдан Кумунджиєв і Анна Акішина, а в іншому складі — Костянтин Шадрін і Ольга Грищенко). Іван змушений піти на заробітки, а Марічка гине у річці.
Іванові не вдається забути кохану. Не допомагає примусове одруження з красунею Палагною… Тільки перед смертю Іван знову відчує себе щасливим, побачивши в маренні Марічку, що стала русалкою.
«Тяжкий момент — коли в Івана було марення»
А чи було в житті його таке божевільне кохання? Поцікавилася «Індустріалка» у виконавця ролі Івана Богдана Кумунджієва.
— Прямо такого, з «прибабасами», не було, — сміється Богдан. — А зараз кохання є.
— Чим вам близький ваш герой?
-Такий час, який ми зараз переживаємо, теж дав якусь емоцію. Коли все в собі, то тяжко з цим жити. А коли ти виходиш не сцену, то можна все виплеснути.
— Чи важко далася роль?
— Були тяжкі моменти — зокрема, фінал, коли в Івана було марення. Але коли все йде в кайф, тобі кожного дня хочеться буди кращим. Коли тобі подобається, то ти не бачиш складнощів, тобі хочеться робити, поки не вдасться.
«Треба поспішати жити сьогодні, бо завтрашнього дня може й не бути»
Чому вибрав для постановки у досить складний час не комедію, а досить сумну виставку, Роман Козак відповідає:
- Як співається у фінальній пісні: «То воно було, так і буде, у світі так буває. Один родить, другий женить, третій вже вмирає». Це даність наша — прийти й піти. Й головне, як ти проживеш життя й щоб ти не втратив важливе. Іван подивися на якісь упередження суспільства й замість того, щоб оженитись з Марічкою гальмує до тих пір, поки вона не помирає. Треба поспішати жити сьогодні, бо завтрашнього дня може й не бути.
— Скільки репетирували?
— Два місяці.
— Що стало найскладнішим?
— Те, що це був новий для мене колектив, а у спектаклі залучено багато людей. Це було таке бліцзнайомство з колективом в стресовому максимально швидкому процесі.
— Звідки ви приїхали?
— Родом я зі Львова, навчався у Києві у національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, прописаний у Севастополі, а переїхав з Сум, де працював.
Але коли глядач зможе побачити «Тіні забутих предків», поки що складно сказати.
Фото Олександра Прилепи
