Анна Купрієнко нарешті змогла обняти своїх рятівників
2 березня запоріжці Анна Купрієнко та Юрій Федірко можуть сміливо вважати своїм другим днем народження.
Вночі в їх п’ятиповерховий будинок вдарила російська ракета і мешканці квартири на четвертому поверсі разом з улюбленицею - французьким бульдогом Мірою опинилися під завалами.
Вони залишилися живими завдяки мужнім рятувальникам, які ціною неймовірних зусиль змогли витягнути вагітну Аню та Юрія з бетонної пастки.
Напевне, багато хто бачив світлину з врятованою вагітною жінкою, одягненою у форменну куртку бійця ДСНС (її віддав Ані Іван Черв’яков).
Всього бійці ДСНС врятували 11 запоріжців, 4 котів і бульдога Міру, яку витягнули з-під завалу майже через дві доби.
Ракетна атака забрала життя 13 мешканців будинку, у тому числі молодих батьків і їх 7-місячної донечки. Ліквідація наслідків тривала цілодобово впродовж 4 діб.
Хрещеним батьком буде рятувальник
15 березня Аня з мамою Іриною прийшли подякувати рятувальникам і міцно їх обійняти. Її чоловік знаходиться у лікарні, стан Юрія покращився, але отримані травми дуже тяжкі, тому лікування та реабілітація триватимуть досить довго.
Аня вже прийняла рішення, що начальник 2-ДПРЧ Павло Бузовський, який витягав її через власноруч зроблену “нірку”, буде хрещеним батьком їх з Юрою дитини.
Окрім Павла Бузовського, у рятувальній операції брали участь рятувальники 2-ДПРЧ Антон Заболотний, Іван Черв'яков, а також начальник відділення 6-ДПРЧ Роман Пономарьов.
Усі вони були присутні на цій хвилюючій зустрічі, під час якої Аня та її мама не могли стримати сліз.
- Ми прокинулися після першого дуже сильного вибуху, - згадує події тієї трагічної ночі 27-річна Аня Купрієнко. - Мені здалося, що я побачила, як у мене на кухні вибило вікно. А вже потім зрозуміла: побачила, що п’ятий поверх повністю впав на нашу кухню.
Оскільки у нашому будинку бомбосховища немає, то ми завжди ховаємося у ванній. Побігли у ванну, але не добігли.
Пролунав другий вибух і нас відкинуло у малесенький коридорчик. І відразу засипало бетоном.
Добре, що ми не добігли до ванної, тому що, як потім виявилося, її там не було. Як ми потім побачили на кадрах, там була до низу дірка. Тобто ми побігли до епіцентру.
Почали кричати. Ми взагалі не сподівалися, що нас почують. Але кричали так, що я за 15 хвилин повністю посадила голос. Не було чим дихати, скрізь бетонна крошка...
Спочатку було дуже спекотно. І дуже сильний запах сірки, після того як снаряд розірвався. Все осідало на голосові зв’язки і не вистачало повітря.
Моя ліва рука була засипана уламками, я намагалася нею рухати. І в якийсь момент я побачила пальці своєї лівої руки. Тобто, десь поруч з’явився ліхтар.
Знову почали кричати. Я розумію, що рятувальники поруч, ми чуємо, як працюють машини. Чуємо, що рятувальники ближче і ближче підходять, рація працює.
І тоді рятувальник питає: “Де ви?”. І передає по рації: “Чую два голоси — чоловічий і жіночий”. Але вони не могли до нас пробратися, бо ми були повністю засипані плитами.
Ми постійно кричали. Рятувальник нам навіть сказав:”Не кричіть, бережіть сили”. А ми боялися, що вони підуть і не прийдуть. Ми кричали, щоб про нас не забули.
- До вашого порятунку пройшло кілька годин. Коли Павло подав вам руку, що відчували?
- Я не могла відпустити його руку. І дуже хотіла пити. Мені ніколи так не хотілося пити, як тоді, коли лежали під завалами. Павло проштовхнув мені пляшечку з водою. Кажу йому, що не можу відкрити. “Ти ж мене взяла за руку, то і воду можеш відкрити”, - почула від нього.
Коли треба було вилазити, це теж було нелегко зробити. Я не могла нормально пролізти, бо була зажата.
Чоловік вільною ногою (ліва у нього була придавлена) якось підштовхував, щоб могла вилізти. Треба було так вигнутися, щоб в цю норку пролізти!
- Як ви себе почуваєте, як майбутня дитина і як ваш чоловік?
- У майбутньої дитини, сподіваюсь, все буде добре. Лікарі переживали, щоб не завмерла через такий стрес, тим більше, що строк маленький.
Чоловік вже не важкий, але випишуть його нескоро. У нього проблемна ліва рука, яка була зажата. На ній стоїть апарат Ілізарова. Пальцями він може рухати, але в нього розтрощений суглоб. Тобто треба буде протезуватися.
У понеділок йому зробили пересадку шкіри, тому що немає цілого лоскута. Лікарі будуть дивитися — приживеться чи ні. Два місяці точно не випишуть, а далі реабілітація буде дуже довга.
Стан мого здоров’я кращий, ніж моральний. Я ще не була біля нашого будинку і не знаю, чи зможу туди піти. Морально дуже важко. Постійно задаєш собі запитання: “За що?”.
- Що відчували, коли дізналися, що рятувальники дістали з-під завалу живу Міру?
- Ми від радості кричали на всю палату. Ще під завалами чули, як вона гавкає. Добре, що вона не встигла до нас добігти, бо її б завалило плитами. Коли мене діставали, вона гавкала, бо чула, що чужі в квартирі.
Потім нам казали, що її не чути. Я переживала, адже у французьких бульдогів проблеми з диханням.
Переживала, щоб вона не задихнулася від бетону чи серце не розірвалося зі страху. Те, що її дістали, та й ще все у неї ціле, навіть лапки — це чудо!
- Що можете сказати про запорізьких рятувальників?
- Це — титани! У нашій країні не ті люди заробляють мільйони. У рятувальників адська, титанічна робота! Це треба мати мужність працювати в таких умовах, як вони. Дякую їм за наш порятунок!
Рятувальники з 2-ДПРЧ на місці прильоту ворожої ракети в житловий дім у центрі Запоріжжя були ще до відбою повітряної тривоги. Отримавши інформацію від оперативно-диспетчерського центру про влучання в будинок, вони розуміли, що під завалами могли бути люди.
Начальник частини робив тонель у зруйновану квартиру
Начальник 2-ДПРЧ Павло Бузовський особисто брав участь у порятунку Ані та Юрія.
- Коли проводили обстеження зруйнованих конструкцій на предмет знаходження людей, які потребують допомоги, у нас була інформація, що на четвертому поверсі чули голоси, - згадує Павло Бузовський. - Було прийнято рішення провести там розвідку.
За допомогою автодрабини піднялися до зруйнованої квартири і почули чоловічий та жіночий голоси.
Там було все понівечено, валялися багатотонні уламки, бетонні плити, домашні речі...
Люди повідомили, що бачать світло від наших ліхтарів. І тоді ми визначили, де вони знаходяться. Але простір між бетонними уламками, плитами був дуже вузький. І всією групою до них дістатися ми не могли.
Коли я вже побачив, де вони знаходяться, оцінив обстановку, став думати, як до них дістатися.
Визначив тільки одне місце, через яке ми могли до них потрапити. Тому що люди опинилися у такому місці, де з усіх боків були затиснуті уламками. І рушити їх не можна було, тому що стіни тріщали, все відходило. І будь-якої миті могло статися подальше руйнування будинку.
З Анею та Юрою ми спілкувалися. Щоб заспокоїти, я запитав, як їх звати, уточнив, у якому вони стані, чи потрібна медична допомога.
Вони повідомили, що самі рухатися не можуть, лежать один на одному, притиснуті бетонними плитами.
І тоді розпочав рити до них тонель, через який можна було їх звідти витягнути. Тонель доводилося рити руками, жоден інструмент не можна було застосовувати, тому що там мало місця.
Потрошку розширював його, аж доки не пересвідчився, що далі його розширювати не можна: з однієї сторони бетонна плита, з іншої — металева ванна.
І тоді я їм запропонував працювати на витягнення рук. Ми могли дотягнутися руками, а потрапити туди я не міг.
Запропонував Ані: “Давайте я вас візьму за руку і спробую витягувати. А ви вже мені допомагайте як зможете”.
І тут Аня мені повідомила, що вона вагітна. Я дивлюсь на цей отвір, який зробив і розумію, що будуть ще складнощі (посміхається). Тут Аня каже: “Я на початковій стадії”. Фух, гора з плеч!
Потрошку-потрошку Аню витягнув, передав її хлопцям. Вони одягнули її, бо люди в чому спали, в тому і опинилися в цій ситуації. Хлопці спустили її по драбині і передали медикам.
З Юрою було трохти важче. У нього уламками бетону були притиснуті рука і нога. Самостійно він рухатися не міг, до нього я в тому просторі пролізти не зміг би. Ми б опинилися у пастці, як вони з Анею.
Запропонував Юрі: “У вас є вільна рука, вивільніть придавлену”. Юра це зробив. З ногою було складніше, він сказав, що не може, плити давили.
Я йому сказав, щоб спробував. Адже плити ми не могли прибирати технікою, бо було б подальше руйнування. І тоді остаточно привалить.
Запропонував йому зробити простір збоку, знизу. Йому вдалося вивільнити ногу.
Як і Аню, його потрошку витягнули з завалу. У Юри важка травма руки. Ми відразу зупинили кровотечу. Вивели через квартиру на автодрабину спустили вниз і передали бригаді швидкої.
За словами Павла, у рятувальній операції були задіяні кілька груп. Перед Анею і Юрою вони ще врятували дівчину.
- Тонель до неї рив начальник караулу Антон Заболотний. Але там було трошки легше, вона не була заблокована уламками, у неї був простір, - розповідає начальник 2-ДПРЧ. - Ми вивільнили місце і вона змогла вибратися.
Юрин і Анін випадок був складнішим. Бо конструкції почали руйнуватися і будь-якої миті могли обвалитися. Щоб запобігти цьому, хлопці установили там розпорки.
- Павле, які емоції у вас були після того, як врятували людей?
- Коли ми стикаємось з такими ситуаціями, у нас одна думка — врятувати людину. Страх відходить на другий план. Ти робиш роботу і на ній концентруєшся. Все інше відходить на другий план.
Коли все вдалося, людина врятована, настає відчуття, яке не передати словами. Твоя робота була недаремна!
Ані і Юрі, хвала Богу, пощастило тричі. Перший раз — що вони не загинули при руйнуванні будинку. Другий раз — що ми їх знайшли. І третій — що наші дії були успішними.
Начальник караулу шукав дітей
У рятувальній операції активну участь брав і начальник караулу 2-ДПРЧ Антон Заболотний. Він працював з начальником частини Павлом Бузовський у зруйнованій квартирі, де під завалами знаходилося подружжя.
Ставив розпорки, щоб не було обвалу, не пішов, за словами Павла Павловича, коли почалося руйнування.
- Наш підрозділ приїхав на місце прильоту ще до відбою повітряної тривоги, поїхали, щоб надавати допомогу, - згадує Антон. - Бо було заявлено, що окрім того, що будинок зруйнований, є пожежа. Це ускладнює рятувальні роботи.
На місці вже працювала поліція — поліцейські допомагали виходити людям, які могли самостійно рухатися. Уже були бригади швидкої допомоги.
Ми почали опитувати людей і хтось з мешканців сказав, що на четвертому поверсі, у цій квартирі — діти (про дітей сказала мама Ані Ірина, яка була під будинком, поки тривала рятувальна операція. - Авт.). Це вже потім до мене дійшло, що діти різного віку — діти для своїх батьків.
Ми встановили ручну драбину, я зібрався туди і почав кричати: “Хто є?”. Почув голос Ані, але не розумів, звідки він доносився. Бо вже плити перекриття лежали, були “гарні” завали.
Побачив отвір і зрозумів, що це в стіні ванної. І звідти лунали голоси — жіночий і чоловічий. Чую, дорослі, хоча мені сказали, що тут мають бути діти.
Запитав, як вони себе почувають, чи зможуть трішки почекати, поки проведемо підготовчі роботи. Сказали, що так і щоб ми не забули про них.
З цієї квартири пішов по четвертому поверху в іншу шукати дітей. Дітей не знайшов, дитячих речей — теж. Зрозумів, що ці люди — діти.
Потім спустився на перший поверх, передав інформацію, що на 4 поверсі живі люди і є можливість їх дістати.
У цей час розчищали під’їзди для техніки, бо без автодрабини таку операцію не можна було проводити — ми не знали, в якому стані люди і спустити по звичайній драбині ми б їх не змогли.
Коли розчистили під’їзди і змогла під’їхати автодрабина, розпочали рятувальну операцію в квартирі.
Поки Павло Павлович займався розборкою конструкцій для порятунку людей, я контролював приміщення. Коли ми потрапили в примішення, стіни були майже цілими, а стали діставати Аню — стіна відійшла сантиметрів на 7.
Установив розпорку, щоб підтримати плиту. Бо якби цього не зробив — могли б і ми там залишитися. Коли Аню дістали, передали медикам, чув уже скрипіння металевих конструкцій.
Поки Павло займався рятуванням, я все подавав, діставав, прибирав, прочищав проход. Щоб по можливості вони йшли не по склу та металу. Зрозуміло, що люди в чому лягли спати, в тому і будуть вибиратися з завалу. Хлопці їх з балкону спускали по автодрабині і передавали медикам.
Звичайно, радію з того, що врятували людей. Є радість, що недаремно там знаходились і що у нас була можливість рятувати.
Фото Олександра Прилепи та ГУ ДСНС в Запорізькій області
