Історія «Кічкаського потопу», що стався цього дня 1845 року
2 квітня 1845 року – день катастрофічної повені у нашому краї. У народі вона отримала назву «Велика вода». Причиною стала велика кількість снігу взимку та стрімке потепління навесні. Про подію того часу розповів на своєму сайті запорізький гід та краєзнавець Роман Акбаш.
Читайте також: Атмосфера старого міста - як виглядають незвичайні будинки на одній з вулиць Запоріжжя (фото)
Спогади про «Велику воду» можна неодноразово зустріти, наприклад, у працях Якова Новицького. «В сорок п’ятім годі. Тоді с Кічкаса плило чотирнадцять хат, а вознесенці у пічах ловили сомів», – переповідає краєзнавець свідчення вознесенівця Лутая. Є й така згадка: «Пронесло с порогов две водяных мельницы и с ближайшей колонии Кичкас 5 деревянных изб», – пише Новицький про 1845 рік.
«Велика вода» тоді знищила менонітське селище Айнлаге (Кічкас) на правому березі Дніпра. Ось як розповідає про Айнлаге того дня у своїй статті «Кічкаський потоп» науковий співробітник Національного заповідника «Хортиця» Олег Власов:
«Вранці другого квітня 1845 року лунає страшний стогін і хряск – «Старий» звільняється від крижаних кайданів. Усі кидаються до будинків рятувати все, що можна… Тим часом у вузькому руслі між гранітних скель повільно та невпинно виростає крижаний затор. Вода, піднімаючись за ним, як за греблею, штовхає кригу на піщаний берег. За першими крижинами наповзають задні, здіймаючись одна на одну, як голодний хижий монстр. Раптом у цій греблі утворюється широка тріщина. Крига ламається і шалений потік несе її у Кічкаську долину – просто на Айнлаге. Село тоне, під нещадними ударами один за одним падають його дерев’яні будинки та мазанки. З високих схилів Степка чоловіки, жінки й діти зі сльозами на очах безпорадно спостерігають, як за кілька годин гине те, що вартувало стількох старань та було дорогим».
Читайте також: Фламандське минуле Запоріжжя – якими були найбільші колонії регіону
Менонітам тоді довелося будувати нове селище – вже трохи далі від Дніпра. Село, яке існувало до 1845 року в менонітській історіографії зазвичай називають «Айнлаге I», а те що було збудовано вже після повені того року – «Айнлаге II». А про катастрофічну «Велику воду» багато років нагадував так званий «Водомірний камінь».
На кам`яній брилі майже в центрі селища мешканці Айнлаге на початку минулого століття позначили рівні найбільших повеней. Найвище всіх інших (вище росту людини) тут був позначений рівень води саме під час «Великої води» 1845 року. Після завершення Дніпробуду брила опинилася під водою – на 20-метровій глибині.
Раніше ми писали, що зараз через рештки скелі з дивною назвою «Дурна» проходить довга вигнута дамба, що відділяє шлюз Дніпрогесу від русла Нового Дніпра. Чому скеля має таку цікаву назву розповів запорізький історик Олег Власов.
Джерело: Роман Акбаш
