«Ми залишаємось людьми і ми повинні думати про те, що лишимо після себе». Майстриня із Запоріжжя Оксана Стаєнна розповіла про свою творчість
Запорізька майстриня Оксана Стаєнна виготовляє екоторбинки, займається традиційною українською вишивкою та шиє сорочки. І це лише частина того, що вона створює. Про свої перші роботи, про традиційну українську вишивку та сенси орнаментів, про книги та свою діяльність загалом пані Оксана розповіла в інтерв’ю для zprz.city.
Читайте також: У Запоріжжі відбудеться зустріч з відомим українським письменником та людиною, що стала прототипом героя його нової книги
- Я знаю, що перші екоторбинки ви виготовили ще у 2019 році. Як у Вас виникла така ідея?
- На той період я зацікавилась екоактивісткою Євгенією Аратовською, засновницею ГО "Україна без сміття". Вона розповідала про турботу про довкілля, про те який шкідливий вплив ми чинимо, кидаючи сміття. Тоді пішла тема про те, що поліетиленові пакети можна замінити на більш довготривалу альтернативу. І мої діти тоді допомагали мені робити торбинки. Вони втягували шнурочки в них. Тоді це були мої пробні торбиночки. З того часу вони вдосконалилися.
- Ще декілька років тому продавці у магазинах не розуміли, чому люди ходять за покупками зі своїми торбинками. А як змінилась ситуація на сьогоднішній день?
- Зараз ставлення змінилося у позитивний бік. Я думаю, що на останній момент у цьому зіграла навіть моя реакція на початку, коли мені нав’язували цей пакетик. «Він же безкоштовний, ми ж не беремо гроші». Я тоді доводила, що мені не гроші важливі у цьому моменті, а те, що я не принесу зайвий пакет до себе додому.
А зараз говорять: «О, це ви. Я вас пам’ятаю». Тобто, зараз я вже приходжу за покупками зі своєю торбинкою і мене пам’ятають. Чи це придбання на базарі овочів та фруктів, чи це покупки в супермаркеті. Можу сказати, що це зараз сприймається позитивно. Тим паче, на сьогодні ця культура стала вже більш масовою.
Взагалі відмова від поліетиленових пакетів і їх заміна на якісь аналоги. Це чи торбинки, чи, буває, люди ходять зі своїми поліетиленовими пакетиками, але використовують їх повторно.
- Який попит був на екоторбинки як Ви тільки починали їх продавати, і який він зараз?
- Повномасштабна війна змінила, насправді, взагалі тему екології. З початку повномасштабного вторгнення попит був різко впав. Зараз він потихеньку відновлюється. Люди були сконцентровані на іншому. Знаєте, навіть жарт такий був від одного із стендаперів: «Навіщо турбуватися про екологію, якщо досі існує русня».
Я обговорювала це зі своїм другом, але він мені пояснив, що це не має значення. Ми залишаємось людьми і ми повинні думати про те, що лишимо після себе. Але так, люди думали трішки про інше. Проте, зараз ця тема знову відновлюється.
- Наразі Ви займаєтесь традиційною українською вишивкою. Розкажіть трошки про це. Як обираєте орнаменти, який сенс вони несуть?
- Так, я займаюся традиційною вишивкою. Взагалі вишивкою я захоплювалася завжди. Мої найперші вишиті роботи були ще у шкільний період. Це був хрестик. Ну ми всі колись вишивали хрестиком, напевно. І хрестик був зі мною досить довго. Більш масштабні роботи я вишивала потім. Це вже були картини, а не якісь простенькі орнаменти. В один період я захоплювалася маками.
У мене ціла колекція картин з маками. Чи то 10, чи то 12 штук. Це і макові поля, і макові букети.
Ідея зробити собі сорочку, вишиту власними руками, давно у мене була. Але я не знала з якого боку підступитися до неї, як її зшити. Тобто, вишити – це одне, але ж потім то все треба оформити у виріб. Але роки два тому я натрапила на майстер-клас по вишивці. Мені ця інформація стала часто траплятися: як оформити, де взяти традиційні українські орнаменти.
Використовуючи ці книги, я обрала для себе орнаменти і почала працювати. Українські традиційні орнаменти – це не хрестик, це зовсім інші техніки. Є інформація, що існує близько 200 різновидів цих технік. І їх треба освоїти, треба знати, як їх вишити. Тому на початку я брала ті орнаменти, у яких могла розібратися. Я знаходила майстер-класи, відео в Ютубі. І так я вишила собі сорочку, так я вишила доні сорочку, вишила синові сорочку. І сорочки, які придбали, і вони пішли вже у світ.
- Я правильно розумію, що ви не лише для себе та близьких вишиваєте сорочки, а ще й на замовлення?
- Так, все вірно.
- Пані Оксано, скільки часу і сил займає одна виготовлена сорочка від початку і до кінця?
- Першу свою сорочку я вишила приблизно за 3 місяці. Вона зайняла багато часу, тому що була першою, і мені доводилося освоювати багато орнаментів, вивчати багато швів. Також я дивилась майстер-класи, як правильно розмістити орнамент на тканині, щоб потім це все зшити.
Я зшивала першу сорочку наполовину руками. Звичайно, сама вишивка вся виконується лише руками. Але при зшиванні виробу, деякі шви, бокові, наприклад, я виконую на машинці. У подальшому сорочки у мене вже займали менше часу.
Але все ж таки, термін виконання залежить від складності візерунку, наповненості на самій сорочці. Бо є рукави, які вишиваються повністю, а є такі, що вишивається тільки частина рукава. Також є більш мілка тканинка, тому там буде більше візерунку, і звичайно, це буде займати більше часу.
Сорочку синові я вишила швидко, приблизно за три тижні. Дуже сильно впливає на термін вишивки ще й емоційний стан. Впливає те, що відбувається в країні. Звісно, коли новини дуже важкі, то я не можу сісти за роботу.
- Які саме ідеї ви втілюєте у своїх роботах?
- Невичерпне джерело для творчості – це і картини, яких у мене дуже багато і вони прикрашають мої стіни, це і рушники. На початку, коли я вчилася і робила перші кроки у традиційній вишивці, я почала з рушничка. Я на ньому тренувалася. А вже надалі це можуть сорочки. Тобто, сама вишивка – це не лише картинка чи рушничок, це набагато ширше. І я знаю майстринь, які використовують вишивку не тільки в сорочках чи рушниках. Вони вишивають окремо комірці. Тобто, вишивка – це про творчість, про бачення.
- Ви робите торбинки, вишиті сорочки та рушники, навіть в'яжете м'які іграшки. А що ще Ви хотіли би спробувати?
- На даний момент, напевно, це тільки освоєння наступних швів. Я поки не вивчила їх всі саме по традиційній вишивці. Є складні шви, але, можливо, вони здаються складнішими тільки тому що я їх ще не освоїла, і треба над цим працювати. Тому я поки хочу рухатись у цьому напрямку. Далі – освоєння технік виконання вишивки.
- Ви багато чим займаєтесь: рукоділлям, випічкою, садом, пишете відгуки на книги, ще й своїх дітей виховуєте. Як Ви встигаєте це все?
- Ви знаєте, самокритика завжди присутня. Мені здається, що я встигаю мало. Коли ти відкриваєш Інстаграм, ти дивишся і думаєш: «А як ось дівчина встигла і те, і те. А я цього ще не зробила, а я тільки но встигла це зробити».
Тобто, мені здається це більше картинка, яку ми тільки бачимо в Інстаграмі. Враження, що інші люди встигають та роблять набагато більше, що вони, можливо, успішніші і так далі. І ти весь час орієнтуєшся на цю картинку. Я намагаюсь розподіли час так, щоб і дітям, сім’ї, приділити час. Виховання дітей ще відбувається на нашому власному прикладі. Наприклад, дивлячись, що я читаю книгу вони також сядуть читати книгу. Моя доня захоплюється різноманітними творчими процесами і, я думаю, що не останню роль в цьому зіграв мій власний приклад.
Стосовно книжок, мені дуже хочеться поділитися тим, що я читаю. Бо я стикнулася з тим, що на людей це має якийсь вплив. Якщо я поділилася книжкою, люди погортали, і вони потім орієнтуються на цей вибір. І мені приємно розуміти, що я когось спонукаю читати, думати. Зараз я читаю літературу по історії України. Це художня література, пов’язана з нашою історією, це не наукові роботи. Взагалі є таке, що класиків української літератури хтось відкрив для себе, коли побачив відгук у мене. Мені подобається, що я поширюю читання серед своїх підписників, як мінімум.
Взагалі, звичка багато читати в мене ще зі школи. Книга для мене – це можливість розширити свій словниковий запас, збагатити його. Весь контент, який споживаю я та моя родина, виключно українською мовою. Це допомагає не збиватися та не переходити на російську.
Після повномасштабного вторгнення довго не могла взятися за книги. Відновивши читання, я відкрила для себе наново українських авторів. Багато творів прочитаних ще в школі зараз для мене відкрилися зовсім по-іншому. Це сторінки історії українського народу. Читаючи ці книги приходить розуміння, що ніколи сусідні народи не були братніми. Тому почала ділитися прочитаними книгами на своїй сторінці в Інстаграмі, аби якомога більше людей відкрили для себе українську книгу, розвіяли міф про нудну та нецікаву літературу. Адже в творах наших авторів описані такі історії кохання та почуття від яких захоплює подих та стискається серце в грудях.
Часто беру до прочитання книги з книжкових клубів на Ютубі. Тож, якщо ця книга мені сподобалася та зачепила мене, то я поділюся нею зі своїм підписниками.
Читайте також: Сергій Жадан вперше під час повномасштабної війни побував у Запоріжжі - ексклюзивне інтерв'ю
- Ви щойно сказали, що читаєте художню історичну літературу. Які це книги?
Наприклад, це «Тигролови» Івана Багряного. Шикарний твір. Пригодницький роман, який побудований на основі власного переживання автора. Далі, це «Фаріде»(авторка – Ірен Розбудько). Книга про депортацію кримських татар. Пов’язане з нашою історією, адже було на території країни. Далі – Джордж Орвелл, «1984». Утопія, але все ж можна проводити паралелі з тим, що відбувається зараз і у нас, і у сусідній країні. Зрозуміти їх важко, але все ж таки спробувати розуміти, яким чином вони мислять.
Також можу назвати «Сад Гетсиманський», також Івана Багряного. Це про репресії нашої інтелігенції. Я маю на увазі, що історична література – це романи, побудовані на історичних подіях.
- А чи були цікаві чи незвичні історії, пов'язані з тим, що ви створюєте?
- Можливо, трошки якісь смішні? Перше, що спадає на думку. Для мене рушник – це рушник. У жодному разі він не бути якимось «полотєнцем». Тобто, ви ж розумієте, що воно навіть звучить не так.
І одного разу я зустріла знайому, вона російською спілкувалася зі мною. І ось вона каже: «Я бачила, ти вишиваєш, тож буде «свадєбноє полотєнце» твоїй доньці». Для мене це не погана знайома, я цю жінку знаю дуже давно і я її поважаю. Але подібна фраза… Я не знала як реагувати. У той момент я її не виправила. Можливо, не хотіла конфлікту. Але ця історія для мене залишилась парадоксальною. Як можна подібні речі називати «полотєнцем»?
Тоді ми у сімейному колі посміялися, а тепер цю історію знаєте ще і ви. Ось це перше, що спало на думку. Не знаю, прочитає вона чи не прочитає, яким чином відреагує. Можливо, десь образиться, але це було. Зараз більше не пригадаю таких історій.
Раніге ми писали, що запорізька письменниця презентувала у Києві свій новий фантастичний роман - ексклюзив.
Фото зі сторінки в інстаграмі та особистого архіву пані Оксани
