Історія воїна із Запоріжсталі Станіслава Бірючинського
Станіслав Бірючинський добре знає, що означає втратити дім через війну. І саме тому сьогодні у війську він робить усе, щоб не дозволити втратити його знову.
Його історія починається у Луганську — місті, де він народився, виріс і здобув свою першу професію будівельника. Там жили його батьки, там були плани на життя. Але у 2014 році війна змусила залишити все позаду.
Як і тисячі українців, Станіслав став вимушеним переселенцем. Новим домом для нього стало гостинне Запоріжжя.
Місто прийняло його тепло. Тут Станіслав почав життя заново: знайшов роботу, друзів, зустрів свою майбутню дружину. Саме тут він почав пускати коріння — будувати кар’єру та власне майбутнє.
У 2017 році він прийшов працювати на комбінат «Запоріжсталь»: пройшов курс помічника машиніста тепловоза, згодом став підмінним черговим, а також здобув вищу освіту в Запорізькій політехніці. Він планував працювати, розвиватися, жити звичайним мирним життям.
Але війна знову нагадала про себе…
Робочу зміну ніхто не відміняв
24 лютого 2022 року Станіслав мав заступати у нічну зміну на комбінат. Він і дружина ще спали, коли рідні повідомили страшну новину — почалося повномасштабне вторгнення.
«Перші хвилини – шок. Потім усвідомлення, що я знав: це може статися, і морально до цього готувався. Перші дії: поїхав на роботу, бо треба було виходити в зміну», — згадує він.
На початку вторгнення Запоріжсталь вимушено зупинився, багато працівників стали на захист рідного міста. Серед них був і Станіслав.
«Я з Луганська, я вже колись втратив дім через війну. Тут я вирішив: тікати не буду. Запоріжжя стало мені рідним, це місто дало мені дуже багато і я твердо вирішив, що буду його захищати», - говорить Станіслав.
Саме тому він пішов до війська добровольцем. Спочатку навіть не одразу взяли — були великі черги. Але він не відступив. Його вибір підтримала дружина.
Перше випробування війною
У березні 2022 року Станіслав разом із побратимами вирушив на бойові навчання до Львівської області. Там він пережив перше велике випробування війни.
13 березня росіяни завдали масованого ракетного удару по полігону у Яворові на Львівщині. Тоді за офіційними даними по базі було випущено 30 ракет, 35 людей загинули, ще 134 дістали поранення.
Після навчання Станіслав потрапив до 8-го окремого полку зв’язку, який згодом став 8-ю окремою бригадою зв’язку.
Півтора року служби — від роти охорони до ремонтної роти, де він ремонтував техніку радіозв’язку.З грудня 2023-го до квітня 2024-го виконував завдання у Києві — зокрема допомагав забезпечувати побут військових.
Та фронт потребував людей. У квітні 2024 року Станіслав отримав наказ перевестися до 116-ї окремої механізованої бригади на посаду крупнокаліберного кулеметника. Його направили на Куп’янський напрямок — один із найважчих відтинків фронту.
«Це був один із найтяжчих періодів служби. Дуже важкі бої, було багато втрат серед наших», — згадує він.
Наприкінці 2024 року Станіслав подав заявку до програми «Лінія дронів» — ініціативи легендарного підрозділу «Мадяра». А вже у лютому 2025-го його запросили до 429-ї бригади полку «Ахіллес». І знову Куп’янський напрямок...
Нічний кошмар для ворога
Сьогодні Станіслав служить оператором обслуговування безпілотників. Його робота — підготовка та спорядження великих ударних дронів-бомберів, які ворог називає «Баба Яга».
Серед них — потужні безпілотники «Вампір», що стали справжнім нічним кошмаром для російських позицій.
«Вночі нас чутно, але ніхто не бачить. А ми бачимо все — навіть як миші бігають по полю. Тож ворога точно не пропустимо», — усміхається Станіслав.
Він готує борти до вильоту, споряджає боєкомплекти та забезпечує їхню роботу. І зізнається: до дронів ставиться майже так само, як колись до локомотивів.
«Я ці борти люблю. Як у нас, залізничників, є улюблені серії локомотивів, так у мене є улюблені безпілотники. Мій фаворит – це «Вампір», я вважаю його зброєю Перемоги», - зазначає Станіслав.
Робота бомберів часто вирішує долю бою: вони прикривають піхоту під час штурмів, зупиняють атаки ворога, допомагають утримувати позиції. Інколи навіть доставляють найнеобхідніше — якось дронами вони доставляли кров для переливання пораненим.
«Кожна хвилина під час військової операції важлива. Тож діємо злагоджено, швидко. І завжди приємно чути, коли все стихає — значить наші втримали позиції, а ми виконали свою роботу добре», - підсумовує Станіслав.
Наша робота – наш обов’язок
За службу Станіслав отримав відзнаку «Лицарський хрест» та нагородний ніж від Мадяра.
Але для нього головне — не нагороди.
«Я все це роблю не заради нагород. Я намагаюся бути корисним, щоб побратими могли розраховувати на мене».
Про війну він говорить дуже чесно.
«Війна — це погано. Багато друзів втратив у піхоті. Молодь жалко — вони повинні гуляти, жити повноцінним життям, а вони тут, в окопах. Я ніколи не зрозумію наших ворогів. Не знаю, як можна любити війну і любити воювати. Я це роблю, бо мушу — щоб зупинити ворога, щоб захистити те, що маю, а не для того, щоб повоювати».
Попри службу, Станіслав підтримує зв’язок із колегами з підприємств Метінвесту.
«Запоріжсталь для мене — це теплі спогади про мирне життя. Дуже боляче, що війна забрала це життя. Але головне — не опускати руки. Якщо виконуєш свій обов’язок — то це твоя робота, якою б складною вона не була. Мої колеги працюють, я захищаю. Бо треба. Ми всі робимо свою роботу, кожний на своєму фронті», - стверджує Станіслав.
Підрозділ Станіслава відкрив збір коштів на виносні антени для детекторів «Чуйка». Це обладнання допомагає військовим швидше виявляти ворожі дрони та рятувати життя.
Мета збору — 10 комплектів. Долучитися можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/