Мешканка Маріуполя розповіла про те, як прожила в бункері два місяці
Запоріжжя продовжує надавати прихисток людям, які через воєнні дії були вимушені залишити рідний дім.
В тому числі тим, хто два місяці провів у підземних сховищах «Азовсталі».
![](/uploads/news/redactor/lrx88wi4ludxggc9.jpg)
Одна з них — мешканка Маріуполя Наталія. Жінка розповіла, що допомагало їй прокидатися щоранку у бункері та не втрачати надію на порятунок.
Наталія згадала, що, коли вони разом з чоловіком спускалися у підземне укриття, думали: це лише не кілька днів. Але через постійні обстріли Маріуполя російськими військовими, їм довелося ховатися там значно довше.
![](/uploads/news/redactor/d5tecbtpbsmvgyve.jpg)
Загалом в укритті було 42 людини, серед них – 8 дітей різного віку. Наталія взяла на себе обов’язок розподіляти продукти та готувати. Жінка каже, що момент, коли окупанти прорвалися на територію «Азовсталі», буде пам’ятати все життя.
— З комунікацій у нас був лише газ. Коли закінчився хліб, я намагалася готувати якусь кашу, м’ясо, аби погодувати людей. Але, коли 2-го числа я в черговий раз намагалася приготувати їжу, доводилось відбігати від печі, бо чуло добре чутно автоматні черги, — згадує Наталія.
Жінка каже, що за ці страшні два місяці, які довелося пережити маріупольцям, вони стали справжньою родиною. Кожен допомагав чим міг. Хтось рубав дрова, хтось – прибирав. Аби відволікти дітей та подарувати їм хоча б частку справжнього дитинства, Наталія вигадувала для них різні конкурси та вікторини. А також проводила сеанси арттерапія, в яких брали участь і дорослі. З перших малюнків було видно, як всі пригнічені війною.
![](/uploads/news/redactor/vauasbpedbaoxnai.jpg)
-Я просто вирішила перевірити, як діти сприйняли те, що відбувається навкруги.
Абсолютно у всіх дітей малюнки були чорного кольору. Діти малювали те, що бачили, навіть танки, або те, що їх лякало. Більш старші діти не хотіли ні з ким контактувати. Навіть, знаючи психологічні хитрощі, я не могла у них попросити про допомогу. Діти були замкнутими, вони не розуміли, що від них хочуть. З часом у дітей малюнки стали більш яскравими, малеча почала мріяти про солодощі, — розповідає Наталія. – А одна жінка, 57-літня Майя, подарувала мені малюнок з деревом життя, вона сама придумала, як воно має виглядати. І вона сказала, що в нашому бункері виживуть усі.
![](/uploads/news/redactor/41sykhci5owjdf1e.jpg)
Малюнки Наталія привезла з собою до Запоріжжя. Аби звільнити для них місце, залишила у бункері свій планшет. Каже ці малюнки буде берегти все своє життя.
— Я везла ці малюнки для себе. Я хочу їх зберегти в пам’ять про дітей, які були поруч, заради яких хотілося прокидатися. Вони допомагали не з’їхати з глузду у цьому замкнутому просторі. Для мене це велика цінність, дорожча, навіть, за нерухомість чи інші речі.
![](/uploads/news/redactor/atj6vd7kdzrmzwgm.jpg)
Наталія зазначила, що вижити під постійними обстрілами та не втратити надію, їй допомогло те, що вона намагалася постійно піклуватися про інших. А також вигадувала причини, заради яких було варто прокинутись наступного ранку.
Нагадаємо, як раніше повідомляла «Індустріалка», відкрити «зелений коридор» вдалося завдяки домовленості Президента України Володимира Зеленського з ООН і «Червоним Хрестом» про спільну гуманітарну спецоперацію.
![](/uploads/news/redactor/zrtuolrg0ogokawo.jpg)