Запоріжжя
Врятована з "Азовсталі" мешканка Маріуполя розповіла, що допомагало їй не втрачати надію
Мешканка Маріуполя розповіла про те, як прожила в бункері два місяці
Запоріжжя продовжує надавати прихисток людям, які через воєнні дії були вимушені залишити рідний дім.
В тому числі тим, хто два місяці провів у підземних сховищах «Азовсталі».
Одна з них — мешканка Маріуполя Наталія. Жінка розповіла, що допомагало їй прокидатися щоранку у бункері та не втрачати надію на порятунок.
Наталія згадала, що, коли вони разом з чоловіком спускалися у підземне укриття, думали: це лише не кілька днів. Але через постійні обстріли Маріуполя російськими військовими, їм довелося ховатися там значно довше.
Загалом в укритті було 42 людини, серед них – 8 дітей різного віку. Наталія взяла на себе обов’язок розподіляти продукти та готувати. Жінка каже, що момент, коли окупанти прорвалися на територію «Азовсталі», буде пам’ятати все життя.
— З комунікацій у нас був лише газ. Коли закінчився хліб, я намагалася готувати якусь кашу, м’ясо, аби погодувати людей. Але, коли 2-го числа я в черговий раз намагалася приготувати їжу, доводилось відбігати від печі, бо чуло добре чутно автоматні черги, — згадує Наталія.
Жінка каже, що за ці страшні два місяці, які довелося пережити маріупольцям, вони стали справжньою родиною. Кожен допомагав чим міг. Хтось рубав дрова, хтось – прибирав. Аби відволікти дітей та подарувати їм хоча б частку справжнього дитинства, Наталія вигадувала для них різні конкурси та вікторини. А також проводила сеанси арттерапія, в яких брали участь і дорослі. З перших малюнків було видно, як всі пригнічені війною.
-Я просто вирішила перевірити, як діти сприйняли те, що відбувається навкруги.
Абсолютно у всіх дітей малюнки були чорного кольору. Діти малювали те, що бачили, навіть танки, або те, що їх лякало. Більш старші діти не хотіли ні з ким контактувати. Навіть, знаючи психологічні хитрощі, я не могла у них попросити про допомогу. Діти були замкнутими, вони не розуміли, що від них хочуть. З часом у дітей малюнки стали більш яскравими, малеча почала мріяти про солодощі, — розповідає Наталія. – А одна жінка, 57-літня Майя, подарувала мені малюнок з деревом життя, вона сама придумала, як воно має виглядати. І вона сказала, що в нашому бункері виживуть усі.
Малюнки Наталія привезла з собою до Запоріжжя. Аби звільнити для них місце, залишила у бункері свій планшет. Каже ці малюнки буде берегти все своє життя.
— Я везла ці малюнки для себе. Я хочу їх зберегти в пам’ять про дітей, які були поруч, заради яких хотілося прокидатися. Вони допомагали не з’їхати з глузду у цьому замкнутому просторі. Для мене це велика цінність, дорожча, навіть, за нерухомість чи інші речі.
Наталія зазначила, що вижити під постійними обстрілами та не втратити надію, їй допомогло те, що вона намагалася постійно піклуватися про інших. А також вигадувала причини, заради яких було варто прокинутись наступного ранку.
Нагадаємо, як раніше повідомляла «Індустріалка», відкрити «зелений коридор» вдалося завдяки домовленості Президента України Володимира Зеленського з ООН і «Червоним Хрестом» про спільну гуманітарну спецоперацію.
