"Дубовому гаю" офіційно - 64 роки, проте його історія набагато глибша
Центральному запорізькому парку "Дубовий гай" уже виповнилося 64 роки. Але, власне, дуби височіли тут задовго до того, як 1959 року територію облагородили та оголосили парком.
Протокол наради директорів заводів за кілька днів до відкриття парку 1 травня 1959 року: "закінчити", "виділити", "будуть встановлені". "Не закінчено", "не встановлено" - пара позначок олівцем на полях
Перший директор «Дубового гаю» Хома Олексійович Митрофанський
А що було на місці «Дубовки» до того, як вона стала парком? Ось що писав про цей зелений куточок міста у своїх мемуарах радянський книгознавець та редактор Аркадій Мільчин, який народився 1924 року і чиє дитинство пройшло у довоєнному Запоріжжі:
"Коли я був маленьким, то Запоріжжя було ще районним центром Дніпропетровської області", - уточнював він.
Читайте також: Яким був перший луна-парк у Запоріжжі – фото
"Дубовий гай — це порівняно невеликий лісок у старій частині Запоріжжя, неподалік Дніпра та другого запорізького порту. Влітку ми проходили Дубовим гаєм майже щодня, оскільки через нього пролягала тіниста дорога до Дніпра в районі гирла його притоки Оріхівки.
Дубовий гай був знаменитий так званим дубом Махна. За легендою, яку знав кожен запорізький хлопчисько, на цьому дубі батько Махно влаштував засідку. На суку дуба, прихованому густим листям, він посадив кулеметника, який обстрілював супротивника з висоти. І справді, на краю гаю з боку міста стояв дуб, у стовбур якого було вбито товстелезні костилі.
За легендою, ними кулеметник вилазив на дуб. Правда це чи ні – не знаю, але ми, коли були маленькими, брали це за чисту монету і розглядали "дуб Махна" із захопленням".
Той самий "дуб Махна", який обріс легендами, схоже, ще за життя самого Махна (він помер 1934 року). А ще раніше, до батька і до революції, — розповідали легенди, — кулеметна точка на дубі була спостережною. Нібито під час маївок у гаю робітники звідти стежили, чи не загрожує їм облава, щоби вчасно розосередитися
Це фото зроблено в 1970-і роки, коли легендарний дуб, на жаль, засох. Фото Бориса Мозера.
Читайте також: Як виглядав центральний парк Запоріжжя 60 років тому – фото
А ось що залишилося у 1970-ті роки у «Дубовому гаю» від інших патріархів. Після підтоплення їх врятувати не змогли, тому спиляли. Фото Бориса Мозера
"Зараз Дубовий гай вважається міським парком. До нього входять не лише дубовий, а й прилеглий листяний гай. Скрізь стоять лави та кіоски, збудовано літній естрадний майданчик", — продовжував у своїх мемуарах Аркадій Мільчин, який відвідав місто свого дитинства на початку 1980-х років.
А далі автор робить несподіваний висновок:
"Але, мабуть, без цих прикмет сучасної міської культури Дубовий гай був приємнішим", — пише автор мемуарів.
Одна з прикмет "сучасної міської культури", якою цю культуру бачили 60 років тому – кімната сміху. 1958 рік
Ще один окультурений куточок "Дубовки" — знімок зроблений у 1954 (55) році – тобто ще до офіційного відкриття парку. Фото надала Клавдія Бєляєва
Таким був у 1963 році місток, на якому зараз молодята вішають замки. Фото надала Світлана Смирнова
А подивіться на цих людей у «Дубовому гаю»:
1950 рік. Дубовий гай – одне з найулюбленіших місць запорізької молоді зі старої частини міста. Ну, ще "Анголенко" з його "стометрівкою". Фото надала Ніна Верещага
1960 рік. Учасники огляду художньої самодіяльності "Трудових резервів" (було таке спорттовариство в системі ПТУ) у "Дубовому гаю". Фото надала Любов Кузьминська
А це вже студенти з машинобудівного інституту (тепер Запорізька політехніка). 1958 рік. Після збирання листя на суботнику майбутні провідні інженери створили таку мальовничу композицію. Фото Віктора Воробйова
А найбільше у "Дубовці" любили фотографуватися біля оленя. Таким він був у 1965 році. Фото надала Алла Баринова
І хедлайнери нашої публікації – артисти узбецької естради. На знімку, щоправда, не вони, а їхні глядачі, але ж все одно цікаво. Було ж і таке у "Дубовому гаю". Імовірно, 1958 рік
Раніше ми розповідали, як розважалися запоріжці у "Дубовому гаю" 65 років тому. Атракціони в тодішній "Дубовці" з висоти сьогоднішнього дня були хоч і простенькими, але радували так, що при погляді на них теплішає на душі й через 65 років.
