Запоріжанка зізналася, що допомагаючи іншим, вона допомагає й собі – ніколи думати про погане
Під час війни машиніст компресорних установок киснево-компресорного цеху комбінату «Запоріжсталь» Ольга Рогожина почала готувати просто величезну кількість їжі – для наших захисників та тимчасових переселенців. Ольга із командою однодумців щодня займається таким кулінарним волонтерством. При цьому й основною роботою займається теж, працює доба через три.
— Вперше я почала займатися волонтерством вісім років тому, коли стала головою ради молоді киснево-компресорного цеху, а лише на комбінаті працюю дванадцять років, — розповіла «Індустріалці» Ольга Рогожина. – Ми їздили до дітей до інтернатів з подарунками, займалися благодійною допомогою.
24 лютого у мене, як і у багатьох інших, розпочався новий етап життя. Я прийняла важке рішення – відправила дитину та маму на Західну Україну. Якось у нашому «мамському» чаті дівчата запропонували відвезти на пост хлопцям щось смачне, якось їх підтримати. Але ніхто не думав, що бажаючих допомогти буде стільки, що в нас це тепер у великих масштабах. В середньому на день ми годуємо близько 700 людей. Наші волонтери розвозять їжу – годуємо ЗСУ, Нацгвардію, вимушених переселенців.
Нам назустріч пішов директор однієї зі шкіл і ми готуємо там перші та другі страви. Меню намагаємося робити різноманітне, щоб воно не повторювалося щодня. Готуємо супи, борщі, вінегрети, салати, каші, картоплю, макарони – все, що й удома.
Для мене це дуже важливо. Тому що допомагаючи іншим, я, напевно, більше допомагаю собі — ніколи думати про погане. Я вірю, що ми впораємося й у нас все буде добре, бо ми разом.
– Скільки людей займаються приготуванням їжі?
— На кухні нас чоловік десять, все злагоджено та чітко. Є й мої колеги із «Запоріжсталі» — відгукнулися дівчата та хлопці з різних цехів. Ми разом грали у КВК. А тепер дружною сім’єю продовжуємо займатись волонтерством.
— У вас є кулінарна освіта?
— Ні, але оскільки я мама, дружина, донька, то, звичайно, вмію готувати. Але щоб у таких масштабах, у 50-літрових каструлях цього не було. Такі величезні каструлі бачила лише по телевізору. Зараз маю таке відчуття, що я працюю кухарем. І, напевно, зараз проводжу в школі більше часу, ніж коли навчалася. (Усміхається).
— Скільки ж годин там проводите?
— Приходимо на 8 годину ранку і працюємо до 14-15 години. У нас немає свят та вихідних. Тільки коли довга комендантська година – це і є наш вихідний.
— Як вирішуєте питання із продуктами?
— Допомагають звичайні люди, підприємці, депутати, за що всім дякую. Наші колеги, друзі, родичі перераховують гроші на карти, які йдуть на продукти та інші потреби, наприклад, медикаменти для хлопців.
– Що було в меню сьогодні?
— Борщ, макарони по-флотськи, каша з підливою, вівсянку. Нам допомагають сусідні школи та дитсадки – печуть хліб та булочки.
— А що найбільше люблять хлопці?
— Картоплю. А ось від пшеничної каші втомилися — пшеничної крупи в наявності найбільше. Але ми намагаємось чергувати.
— Який момент у вашій волонтерській роботі був найзворушливішим?
— У нас кожен момент зворушливий. У кого діти вдома, то вони малюють і пишуть побажання, роблять янголят з тканини. Такі звістки ми передаємо з їжею нашим захисникам – це дуже зворушливо.
Авторка: Анна Кулькова
