24 лютого Запоріжжя, як і вся Україна, прокинулось у новій реальності

Рівно рік тому, 24 лютого 2022 року, запоріжці прокинулися від звуків вибухів та ворожих літаків. Тоді більшість з нас були розгубленими та наляканими. Ми не знали, що робити, куди бігти, чого чекати.

Яким був перший день повномасштабної війни в Запоріжжі, дивіться в нашому фоторепортажі.

З самого ранку біля банкоматів по всьому місту виникли величезні черги. Люди в них стояли по 3-4 години. В багатьох банкоматах готівка закінчилася ще до 8 ранку.

Водночас майже всі магазини (крім великих супермаркетів) припинили приймати оплату картками.

У продуктових крамницях люди в паніці вигрібали товари. За пару годин після відкриття полиці в "АТБ" були вже напівпорожні.

Така сама ситуація була й в аптеках. Запоріжці по кілька годин стояли у чергах на вулиці, щоб купити медикаменти.

На автовокзалі (який тоді ще повноцінно працював) та залізничному вокзалі "Запоріжжя-1" біля кас утворилося велике скупчення людей. У паніці багато хто намагався виїхати "хоч кудись" з міста.


Тоді більшість запоріжців думала, що безпечніше буде в селах та маленьких містечках. Тож на трасі на виїзді із Запоріжжя люди ловили маршрутки, щоб виїхати в область. Люди, які в перші дні війни поїхали у Пологи чи Токмак, ще не знали, що невдовзі ці населені пункти опиняться в окупації... 

Виїхати власним транспортом було проблемно. Бензин на заправках закінчувався з шаленою швидкістю. Водії "сарафанним радіо" передавали один одному інформацію, де можна заправитися. 

Набережна магістраль. Тут до однієї із заправок, де ще є паливо, вишукувалася велика черга машин. Не всім з людей в цій черзі пощастить залити повний бак.

Вулиці в Запоріжжі стали напівпорожніми. В цей день багато хто не пішов на роботу. Діти не пішли до шкіл та дитсадочків. 

Натомість звичайні запоріжці почали самі готувати укриття у підвалах багатоповерхівок. Люди самостійно наводили лад: прибирали, приносили матраци, запаси води, гірлянди для освітлення.

"Офіційні" укриття від міської влади були, але не всюди. Декому до них було йти хвилин 15-20. Тож запоріжці самі облаштовували в будинках осередки хоча б мінімальної безпеки.

Невдовзі до цих укриттів довелося спуститися по сигналу "Повітряна тривога".

***

Минув рік. Ми вже не залякані, й не розгублені. Ми донатимо на ЗСУ, займаємося волонтерством, працюємо та навіть в таких складних умовах розвиваємо та робимо кращим наше Запоріжжя.

Ми знаходимо в собі сили посміхатися, ходити по закладах та на прогулянки, і просто жити між сигналами ракетної тривоги. Віримо в ЗСУ та точно знаємо, що вистоїмо!

Фото: Олександр Прилепа, Світлана Олійник, Валентин Фролов